ГЛАВА 3.1. Про компроміси і взаєморозуміння

{Компроміс – мистецтво так ділити пиріг, щоб кожен вірив, ніби саме він отримав більший шматок.

Ерхард Людвіг}

Імператор був розлючений. І не тому, що він своїми руками (або ж словами, не в тому річ!) знищив досить-таки реальний шанс виплутатися з павутини придворних інтриг. Не тому, що до кінця тепер уже недовгого правління і такого ж короткого залишку життя ельф і Крезін будуть цим докоряти. Не тому, що рідна донька стане не королевою Гартона, а дворовою дівкою з незаконнонародженим дитям. Не тому, що у проклятого Грайта з’явиться причина для війни. Ні!

Імператор не вважав себе винним. Він не міг зрозуміти, як посмів дурний пішак зіскочити з дошки і намагатися вести свою гру?! Пішак, якого, якщо буде потрібно, цвяхами приб’ють на місце! Неважливо, що пророцтво Радіса збулось і радник позбувся рослинного оздоблення, – на подяку заслуговують лише рівні!

А тепер Малдраб бачив – це непорозуміння, в першу мить прийняте ним за дочку, не мало з принцесою нічого спільного. Хоча б тому, що Маргалінайя ніколи в присутності чоловіка, тим більше гвардійця, не розглядала б траву, нехай навіть клуську райдужну. Втім, подібні думки про доньку просто неетичні.

– Швидко ж вона знайшла собі союзника! – Дісон, як завжди, висловлював думки вголос. – О, нас помітили. Слухай, Віві, з нею випадково не твій… е-е-е… Так-так, справа пахне скандалом. Треба їх якось до палацу перемістити, інакше скоро тут буде багато витріщак.

– Чому «їх»? – Імператор озирнувся на Крезіна, немов шукаючи його підтримки. – Дівчину забираємо, а цей хай… Нехай іде.

Однак Крезін не погодився.

– Дісон має рацію, Ваша Величносте. Зовнішня схожість між нею і принцесою значна, але для людини, яка деякий час була… хм, близько знайомою… Гвардійців вчать спостерігати і витягувати інформацію, а Маркан служить не перший рік. Я вважаю, він вже знає ситуацію з погляду тієї дівчини, і якщо співвіднесе її з тим, що відбувається в країні, то, самі розумієте…

– Добре, йдемо до них, – розпорядився Малдраб Четвертий, – поговоримо…

– Не поговоримо, а ввічливо попросимо пройти до палацу для подальшого обговорення ситуації, – уточнив ельф.

– Що заважає обговорити ситуацію тут, Дісоне?

– Скажу прямим текстом: якщо звідкись зі скандалом вибігає принцеса, хватає свого коханця і йде з ним у сад, а потім з’являється її батько, розпитує, де вона, і направляється слідом, захопивши помічників, – Віві, повір, цікавих буде багато .

– Раптом вони почнуть пручатися?

– Ваша Величносте, посмію нагадати, що у нас є чудовий важіль тиску на Маркана, – з ледь помітною посмішкою промовив Крезін. – А оскільки він тут єдиний знайомий нашого двійника, то, думаю, з ними обома проблем не виникне.

Переговори (або вмовляння?) зголосився вести Дісон. По-перше, імператор вважав цю місію нижче своєї гідності. По-друге, чарівність ельфа змушувала навіть столітню бабцю відчувати себе молоденькою дівчиною. І, по-третє, довговухі вважалися живучим народом – це на випадок, якщо дикунка виявиться небезпечною.

Лін, усупереч побоюванням Малдраба Четвертого, відразу ж погодилася перейти у відокремлене місце. Як то кажуть, після бою кулаками не махають, і упиратися тепер, коли потенційних супротивників стало набагато більше (та й свідків додалося), не мало сенсу. А єдину її умову (присутність Марка під час розмови) парламентарі визнали цілком прийнятною.

Цього разу вони йшли широкою доглянутою алеєю, яка відрізнялася майже звичним, у порівнянні зі стежкою, виглядом. Замощена рожевим камінням доріжка, дерев’яні лавки, акуратно підрізані кущі, побілені липи, скляні ковпаки ліхтарів – ніщо не говорило про те, що зовсім поруч – приголомшливий світ екзотичних рослин.

Алея підходила до задніх дверей імператорського палацу – тої самої фантасмагоричної споруди з кольорового каменю, скла і білого мармуру. За дверима відкривався широкий коридор, підлога, стіни і стеля якого були викладені настільки реалістичною мозаїкою, що Лін в першу мить здалося – вони повернулись туди, звідки почалося її знайомство з Імператорським садом.

Ельф різко повернув праворуч до бічних сходів. Другий поверх, третій, коридор без дверей, кілька сходинок вгору, знову коридор, тільки у зворотний бік… Напевно, це тривало б довго, але у імператора, що йшов із незалежним виглядом позаду, закінчилося терпіння.

– Боги, Дісоне, куди ти прешся? У мене голова обертом від твоїх переходів.

– Це ще не страшно. Он Крезін взагалі позеленів, – заявив ельф. – Я йду в нашу кімнату для особливих нарад.

– Це в яку ж?

– Та в спальню твою, Віві!

– Дісоне, я б попросив перед сторонніми дотримуватися хоч ілюзії пристойності. Крім того, в мою спальню можна пройти набагато швидше, не нарізаючи кола по периметру палацу. І чому ми йдемо в мою спальню?

– Крезіне, поясни йому, – огризнувся придворний лікар, – а то я поки дотримуюся пристойності.

– Ваша Величносте, розумієте…

– Розумію! Прошу тебе, обійдися без мудрувань!

Радник зітхнув. Як сказати імператору, що його покійна дружина відрізнялася надмірною скромністю і напхала в їхню опочивальню безліч артефактів проти підглядання і підслуховування, тому наради найчастіше проводилися саме там не через зручність для володаря, а з міркувань безпеки?