ГЛАВА 6.1. Про накази і наслідки

{Самі події нічого не вирішують. Їхні наслідки залежать виключно від людей.

Оноре де Бальзак}

Ранок почався несподівано і неприємно. Несподіванка пояснювалася тим, що пів ночі Лін приділила розбору літератури, хоча актуальними ті допотопні манускрипти не були, а в Храмі Життя їх використовували як прикраси.

Про вчорашній вечір згадувати не хотілось. Як зауважив Карі, хранителі – що ланцюгові пси, їхнє місце за дверима. У будиночку, що складався з веранди, величезної кімнати і комірчини з ванною, без пересудів розмістити на ніч двох хлопців було, як мінімум, проблематично.

Марк, не переймаючись обов’язками хранителя, пішов до товаришів по службі шукати, як він висловився, можливі неприємності на свою голову або приємності на інші місця. Зате Карі до місії поставився надзвичайно відповідально, і відразу ж після вечірнього дзвону (рівно о десятій – Лін вже розібралася з місцевими годинами) зайняв позицію на ґанку. Нехай він запевняв, що сплять метаморфи «щоб скоротати ніч», дівчині було кепсько від думки про самотню людину в темряві, яка, вона не сумнівалася, ні на секунду не зімкне очей, витріщаючись вдалину і вишукуючи лиходіїв.

Карі власноруч замкнув віконниці єдиного вікна і присунув до них зсередини полиці з книгами. Крім того, Лін пообіцяла, що як тільки вона почує підозрілий шурхіт, відразу ж повідомить про це хранителя.

Лякаючих шерехів не було. Як і сну. Спочатку Лін навіть зраділа, оскільки питання, чим себе зайняти посеред старожитностей, не вимагало відповіді.

Потім, далеко за північ, вона уявила, як засинає завтра на церемонії, і, загасивши свічки, чесно почала рахувати овець.

Марно.

Потім їй захотілось побалакати з хранителем, заодно скрасивши і його ніч. Але, зваживши «за» і «проти», від цієї ідеї довелось відмовитися.

Не тому, що для Лін була важлива громадська думка. Виправдання легко знайти, якщо останнім часом тільки те й робиш, що пояснюєш свої вчинки. Просто… Їй не подобалися погляди, які почав кидати на неї Карі після недавнього «прояснення» відносин. І особливо після того, як з’ясувалося, що Марк не залишиться на ніч.

Самолюбству, ображеному двома царственими персонами, це лестило, проте розум підказував: хлопець сам собі готує зашморг. І якщо Малдраб, помітивши, що на його «донечку» дивляться як на богиню, що зійшла до смертних, обмежиться нервовим розладом і м’яким осудженням (сваритися з метаморфами він не буде), то король Грайт такому ставленню до майбутньої невістки не зрадіє. А гартонці славилися і войовничістю, і підступністю.

Біс забирай, ну чому Лін вічно треба за когось хвилюватися? Спочатку з Марком поговорила відверто, підставивши його під удар, тепер Карі під загрозою… Можна б, звичайно, зіпсувати відносини, але…

Не хотілося.

Було в хлопцеві щось таке… надійність, напевно… що додавало впевненості хоча б в найближчому майбутньому, а його незакінчене учнівство відсовувалося набагато далі другого плану. Даремно Лін дивилась йому в очі, даремно… І змінити нічого не можна. На думку послужливо спала відповідна цитата, мовляв, ми відповідаємо за тих, кого приручили. Але хто ж знав, що він приручиться так швидко?..

До речі, вона вже згадала все про свій світ. Все, крім себе. Там були машини і Інтернет, супутники і ядерна бомба, багатомільйонні міста і електрика. А дівчини на прізвисько Лін не було!

Найстрашніше ж полягало в тому, що реальність майже не спричиняла сумнівів. І нав’язлива ідея зрозуміти, хто Лін насправді, нітрохи не слабшала. Навпаки, тепер це була мета. Якщо «її» світ існував… А гра в життя дедалі більше набувала властивостей справжнього буття. Чужого буття!

Змирившись з неминучим безсонням, Лін влаштувалася зручніше і… заснула.

Неприємність прийшла у вигляді похмурої служниці, яка на світанку влетіла в незачинені двері і громовим голосом запитала, чи потрібні її послуги.

– А постукати?

У відповідь жінка вручила «Її Високості» якийсь згорток (начебто хламиду і сандалії), наказала негайно перевдягнутись, а потім іти до Храму.

– Як щодо сніданку?

Служниця повідомила, що імператор порадив не годувати вранці принцесу «для поліпшення кольору обличчя», і гордовито вийшла з тим же незадоволеним виглядом.

Лін розгорнула згорток і зрозуміла, що мав на увазі «татко», передаючи дивні загрози.

Хламида була білосніжним широким халатом. До неї додавалася записка – вирваний десь шматок рукописного тексту: «…паломники підходять до Озера Очищення в білому одязі, витканому з льону, що виріс у Рік Життя. Він символізує їхню готовність залишити позаду все мирське і долучитися до храмових таїнств. По черзі вони наближаються до води: чоловіки праворуч, жінки ліворуч. Досягнувши крайки води, паломники скидають одяг, щоб не оскверняти священне озеро творінням рук людських, і повільно йдуть до протилежного берега, де слуги… », на зворотному боці приписка: «Мене не цікавить, як звичаї твого світу співвідносяться з нашими обрядами. Маючи нахабство загрожувати імператору, будь готова до наслідків. Врахуй: Грайт дуже забобонний, його влаштує лише справжнє диво. І не варто було безрідній дівці ображати ельфа, він міг вплинути на твою долю».