12.3

***

Принц повернувся до життя на диво швидко – у Лін ще розходилися перед очима темні кола, а він уже схопився, підхопив її на руки і кинувся до Серця.

У центрі лабіринту їх зустріли всі, хто відправився в це паломництво заради сумнівного задоволення супроводжувати вінценосних осіб. Як вони встигли дістатися сюди раніше? Точно не плутаючи по лабіринту.

У Марка голова обмотана чиєюсь білою сорочкою. Він п’яно спирався на Дісона. А, ось чия сорочка! Що ж, після прогулянки в розхристаному камзолі ельф на брак жіночої уваги скаржитися не буде – он як потягнулися до нього дві молоденькі красуні з оточення імператора.

Карі мішком висів між гартонськими хранителями. Побачив Лін, рвонувся до неї, але одразу ж знітився – картина «Гартонський принц рятує веллійську принцесу» навряд чи когось залишила байдужим.

А потім життя перестало здаватися дівчині низкою коротких епізодів і час потік як звичайно.

– Сину, ти врятував наречену! Розкажи ж нам про цей подвиг! – ймовірно, Грайт навіть в дитинстві, просячи соску, висловлювався пишномовно.

Геданіот покосився на «врятовану» і від хвалебних промов на свою честь утримався. Малдраб Четвертий відкрив було рот, щоб підлити масла в вогонь, але на передньому плані з’явився Варласт. Лін вже майже встигла забути про нього, вирішивши, що він став спостерігачем і залишив учня напризволяще. Краще б він дійсно тільки дивився!

Вказавши на метаморфа, Варласт безбарвним голосом заявив:

 – Ти порушив клятву свободи.

Марк миттю роздратувався:

– А я?!

Не удостоївши його навіть скороминущим поглядом (ха, якась людина!), колишній хранитель продовжив:

 – Нехай впаде ганьба на весь твій рід, жалюгідний відщепенцю! Відтепер і довіку не бачити тобі того, чим ти так необачно поклявся. Рабство буде твоїм покаранням!

Тут уже не могла не виступити Лін:

– Про що говорить ця людина? – Варласт скривився, почувши таке визначення. – Батьку, Каріман служив мені вірно і гідно, і клятви він не порушував. Невже я буду змушена продовжити Шлях лише з одним хранителем, причому він страждає від важкої рани?

Імператора теж не очікував звинувачень на адресу Карі, але проректи своє розпорядження він не встиг.

– Ваше Високосте, мені шкода, що я дозволив безвільному рабу стати хранителем. Щоб загладити свою провину, я сам буду охороняти вас, принцесо. А мій молодший брат Дарласт замінить пораненого.

«Дозволив! Ти ж наказав йому зайняти своє місце! І про брата тоді не згадував», – подумала Лін і вперто заперечила:

– Вони не порушували ніякої клятви.

– Світла принцесо, доблесний… е-е-е, Маркан, обороняв вас ціною власної крові та був переможений. Його провини в тому немає. А мерзенний Каріман поклявся, що не дозволить пролитися жодній краплі вашої крові. Чи я помиляюся? – вкрадливо поцікавивсь опонент. – Що ви пам’ятаєте?

Гартонці напружилися. Король зробив загрозливе обличчя, принц показував якісь знаки із-за спин мовчазних хранителів. Імператор заплющив очі. А Лін зрозуміла – якщо вона скаже правду, дійсно почнеться війна. Тому що їй повірять. Тому що гартонська Сила Вогню для Клуса – що кістка поперек горла. Тому що їм усім потрібен хоч крихітний привід…

– Посковзнулася. Впала. Прокинулась – гіп… Геданіот. А руку я ще раніше об гілку подряпала.

– Ось! – урочисто підтвердив Варласт. – Каріман порушив клятву! Нікчемний, що ти скажеш на своє виправдання?

Карі мовчав. Лін із жахом усвідомила – він вірить у цю нісенітницю, вірить у свій злочин! А ще вона запідозрила, що весь спектакль наставник метаморфа затіяв з однією метою – затягти того в неволю.

«Що ж у тобі такого особливого, Карі? Чому ти потрібен як мінімум трьом – Зеліні, Варласту і… мені?» – промайнула крамольна думка.

– Не забріхуйтесь! «Ні краплі крові не проллється зі злого наміру»! Чи вважаєте, що тутешні кущі мають інтелект і подряпали мене не випадково? Гей! Що ви робите?!

Метаморф-старший вправно надів на руку учня (напевно, вже колишнього…) широкий золотий браслет. Другий такий же екземпляр, схоже, замикався на зап’ясті «власника».

Карі не протестував. Здавалося, він взагалі втратив волю, та й життя в ньому відчувалося не більше, ніж у кам’яного Серця. Але ж він чинив опір самій богині!

– Віддай зброю, раб!

Страшні слова змусили Лін здригнутися.

Вона не знала, звідки взялося таке сильне неприйняття рабства, але, коли імператор одного разу назвав її рабинею, дівчина зірвалася на загрози. Нездійсненні, треба визнати, однак вагомі. А чути, як людина (тьху, не-людь, річ не про те!), яку метаморф поважав і вважав мало не батьком, звертається до нього як до бездушного предмету, було боляче. Дуже боляче!

Невже цей безсердечний тиран, що тягнув загребущі руки до чужої зброї, мав щось спільне з мудрим чуйним наставником, якого згадував Карі?

Маячня!

– Марку, в ім’я нашої минулої дружби, передай його, – Карі простягнув клинок гвардійцю, – принцесі.