ГЛАВА 14.1. Про страх і ненависть

{Нехай ненавидять, тільки б боялися.

Луцій Акцій}

***

Ваніс лютував уже третій день, і жодні підбадьорення від молодшого брата не могли йому допомогти.

Все летіло шкереберть. Усе! Ретельне планування звелось нанівець – здавалося, чужій допомагала сама доля.

Проникнути в Храм Смерті і залишити там свій подарунок, причому в такому місці і стані, щоб ніхто завчасно його не знайшов, було важко. Дуже важко! І що ж? Істота, чия отрута смертельна для всіх, крім Перших магів та римайских мешканців, мертва, а чужа вдає, ніби нічого не сталося! Ба більше, за допомогою підготовленої для неї другої пастки це дівчисько мало нахабство позбутися свого ворога!

Яка ж вона безкінечно самовпевнена, бо зважилася кинути виклик магам, що змінили обличчя цього світу! І як жорстоко її буде покарано!

– Ангасе, ти хотів поспілкуватися з людьми? – Несподіване питання змусило молодшого брата відірватися від споглядання сонця і повернутися до Ваніса. – Мені здається, тобі можна доручити одну справу… Тільки спочатку спробуємо щастя втретє. Навіть якщо чужа знову вислизне, ​​крові буде багато. Досить, щоб я відчув себе краще! Зосередься, це – ювелірна робота.

***

Крезін нервово міряв кроками імператорські покої на території Храму Війни і розмірковував про недосконалість людської природи. Ретельно проаналізувавши минулі події, він прийшов до висновку, що імператору не треба бути завтра на церемонії. Радник наводив незаперечні аргументи, але до його слів ніхто не хотів прислухатися. Втім, від імператора, відомого своєю впертістю і прагненням доводити всі розпочаті (навіть відверто абсурдні) затії до кінця, розуміння Крезін не очікував. І розгадати поведінку Дісона, що наполегливо ігнорував ознаки близької небезпеки, він теж не міг!

Радник знав – якщо ельф його підтримає, Малдраб припинить вдавати, ніби «всі щасливі, всім добре», і проведе тривожний ранок не в храмі. Можливо, ось у цій кімнаті! Та Дісон лише знущально рекомендував ввечері заглядати під ліжко – раптом і там щось зачаїлося!

Загроза ж, на думку Крезіна, йшла від Меча Ненависті – основи Храму Війни.

У Гартоні і Веллі були відомі дуелі особливого типу, названі «судом Меча». За право вирішити суперечку таким способом платили величезні гроші, але потік охочих не припинявся, оскільки рішення, прийняте Мечем, не міг оскаржити навіть правитель.

Сперечальники приходили в храм і одночасно торкалися рукояті. Той, чия ненависть була меншою, падав обезголовленим. Іноді один із супротивників шахраював, хапаючись за Меч першим, – звісно, він і перемагав. Такі дії зазвичай не каралися – свідків не було. Охочих подивитись на дуель відлякувала легенда: клинок вразить трьох неприятелів того, хто торкнеться Меча, – якщо вони будуть присутні під час обряду. А, задумавши підлість, хіба можна не ненавидіти будь-кого, хто хоч трохи заважає плану? Між іншим, легенда неодноразово підтверджувалася.

Крезін міркував про можливих кандидатів на завтрашнє обезголовлення, і імператор неодмінно опинявся у списку якщо не принца (чим Рех не жартує?), то дівчини-двійника точно.

Спостерігачів на церемонії буде мало – ризикувати своїм безцінним життям через дрібниці придворні не звикли.

З боку Гартона – принц, його охоронці і кілька добровольців, готових постраждати за короля і Батьківщину. Грайт, як людина обачна, напевно своєчасно занедужає або знайде термінову та невідкладну справу.

Від Веллі – принцеса, її хранителі, імператор, радники і, можливо, кілька відчайдушних голів, впевнених, що насолити Її Високості не встигли.

Геданіот навряд чи спричинить катастрофу. Він із дитинства звик брати участь у придворних інтригах і не дожив би до своїх років, якби не вмів приховувати справжні почуття, а іноді просто про них забувати.

А дівчина…

Радник зовсім її не розумів. На долю імперії двійникові, мабуть, начхати, особливо після сварок із імператором. Крезіну здавалося, що і прагнення вижити теж ні до чого, оскільки тоді вона вже кілька разів спробувала б утекти – не дурна ж бо, має розуміти, що договори договорами, а після завершення Шляху закінчиться і її дорога.

З іншого боку – куди бігти їй, чужій у цьому світі? Дівчина просто існує, поки може. Але! Досвід підказував раднику: якщо у людини немає конкретної мети, вона пливе по життю, підкоряючись первісним інстинктам, основний із яких – самозбереження. А Лін? Добре хоч імператору грубіянити перестала, однак Крезін підозрював, що причина цього дивного явища крилася у тимчасовій відсутності між ними протиріч. А коли їй знову щось не сподобається…

Хай там що, у всіх своїх бідах Лін напевно звинувачує трійцю, яка зробила її двійником, і винен у цьому він, Крезін.

Так, саме він у пориві відвертості (тоді, позбувшись гілок, йому здавалося, що світ прекрасний, а дівчисько, яке мимоволі йому допомогло, – найкраще) повністю розкрив карти. Але головне джерело неприємностей для неї все ж Малдраб Четвертий – і як головний із них трьох, і як батько, через дочку якого Лін зараз тут, і як людина, що ображає її при кожній нагоді.

Уваги також заслуговували гартонський правитель і його син, що надумали знищити одного з хранителів, вважаючи того (хлопчиська з Римаю!) загрозою чеснотам принцеси. Ха! Будь тут справжня Маргалінайя, хлопець сам би попросив притулку у Гартона.