16.3

***

– Це вже третя промашка, Ванісе! Третя! А далі? Вона щось запідозрить! Почне говорити! Та й ми не зможемо довго переховуватися. Треба відкрито прибрати її і заявити про себе. Лан пропав! Можливо, повернувся туди, звідки з’явився! Радіс без нього – ніщо, а ти торочиш про обережність! Скільки можна?! Ми вільні, сповнені сил, то чого чекати? Дівча ще навіть захищатися не вміє, а уяви, що буде, коли вона усвідомить свою сутність?! Її рятували випадковості, але прямого удару вона не витримає! Ванісе! Що ти… – Білявий юнак захрипів і з подивом подивився на лезо, що стирчало з його ж грудей. Воно червонувато світилося і жадібно вбирало кров, яка сочилась із рани, не дозволяючи жодній краплі впасти на землю. – Що ти робиш? – вже обурено продовжив він, обернувшись до старшого брата.

Той незворушно витягнув щербатий меч, що зовсім недавно належав пиякові і був викуплений у придорожньому трактирі за пів кружки сивухи. Тепер же клинок, старанно очищений від іржі і нагодований кількома десятками заклинань, став кольору старої засохлої крові.

– Загартовую зброю, з якою ми виступимо, якщо пастка в Храмі Вогню не спрацює, – відповів Ваніс, подумавши: «Мабуть, погано загартовую, бо ж ти поки живий! Здох би, я б покладався лише на себе. Звичайно, твоя сила ще може бути корисна… Але як же ти мені набрид, братику!»

Йшов п’ятий день перебування братів у Головному світі. Взагалі-то після стількох років ув’язнення вони вже не сподівались вирватися з полону і чекали відкриття богинею порталу швидше за звичкою. Однак очікування повністю себе виправдало. На жаль, дещо затьмарювало радість Перших магів.

Вони знали: богиня просто так не порушить клятву, колись вирвану у неї правителем Старилісу. Але Алан обговорив виняток – чужому Зеліна повинна допомогти.

Або чужій…

Опинившись у Відкритому світі, братам не довелось навіть докопуватися, хто допоміг їм звільнитися, – навколишні охоче ділилися розповіддю про події у Храмі Життя.

Чужа! Спочатку маги зраділи – з дівчиськом впоратись простіше. Потім обачніший Ваніс припустив, що за час їхньої відсутності багато що могло змінитися, тому не варто грати відкрито, поки є ймовірність хоч найменшої загрози.

Щодо віку і недосвідченості принцеси (хоча яка недосвідченість, коли вона обвела навколо пальця самого імператора і його наближених?) брати не обманювалися. Лан теж колись був жовторотим пташеням, якого могутні чарівники не сприйняли всерйоз.

І чим все закінчилось? Він став правителем половини континенту, а маги – бранцями безлюдного маленького світу. І те, що безлюдним його зробили вони самі, суті не міняло.

Ні, чужа мала померти, нічого не запідозривши. Точніше, нічого нікому не розповівши, але щодо цього Ваніс не переживав – дівка ж не повна дурепа, щоб базікати направо і наліво. Скаже про магів – доведеться якось пояснювати їхній інтерес до своєї персони.

Ех, якби її не охороняв метаморф!

Можна припустити, що кривавого аспа не помітили й розтоптали. Втім, Ваніс не сумнівався – це Первісний все зіпсував! Або отрута не подіяла – на чужих її не випробовували.

Ідея з «Жорнами», якщо подумати на холодну голову, закінчилася крахом теж зовсім випадково. Ангас стверджував, що підозр не виникне. Старший брат знав, як налаштувати улюблене заклинання на об’єкт, навіть не бачачи його, а в сучасному світі ці знання давно забулися і магу була потрібна кров жертви.

З гламом же вийшло взагалі нерозумно. Після двох невдач Першим магам захотілося швидкої розплати – кривавої, жорстокої і неминучої. Тут-то і згодились навики молодшого брата, якого старший вважав непотребом і на якому часто випробовував нові винаходи. Ангас вмів переміщати предмети, причому з такою ювелірною точністю, що й досвідчене око не помітило б втручання магії.

Вкрасти трохи гламу з розплідників і дорогу сукню прямо зі спальні принцеси Гашами, підкинути приманку для Псів Війни в кімнату принцеси (самозванки!) – і доба напруженої праці звелася нанівець через навіжену богиню, що клюнула на яскраву ганчірку. Але ж як просто все могло закінчитися… Дівчині не обов’язково було навіть надягати той одяг, собаки почули б поклик із дна найглибшої скрині…

Тому чергова пастка облаштовувалася ретельно, зі зважуванням всіх «за» і «проти». А на випадок провалу був меч – і маги готувалися заявити про себе.

– Ангасе, ти точно впевнений, що вона ще нічого не вміє? – оманливо ласкаво запитав старший брат, вдивляючись у далечінь, ніби сподіваючись звідси побачити принцесу. – Тобі треба підібратися до неї ближче… Ти добре влаштувавсь серед людей, хе-хе, але постарайся подружитися і з веллійцями. Знаєш, мені здається, з нею можна буде домовитись… Ніколи не думав про спадкоємця? Я, втім, теж. Брате, тільки уяви, яку силу матиме нащадок Першого мага і чужої! Вставай, чого розсівся? Іди-но зачаровувати нашу дівчинку!