20.2

***

– Швидко всередину! – несподівано по-діловому скомандував імператор, що чекав під дверима. – Я зараз.

Лін прошмигнула в кімнату, намагаючись не шуміти. Гартонці благополучно проспали (чи вдали, що проспали?) метушню і випадково розбудити когось із них вона не хотіла – без того проблем вистачало.

Карі сидів на ліжку, згорблений і ніби загублений серед пухових перин. Він навіть не глянув на дівчину, заглиблений у свої думки. Чомусь від одного його вигляду на очі наверталися сльози, а скарлючену фігуру хотілося обійняти і притиснути до грудей.

Лін моргнула, проганяючи невчасну меланхолію, і тихо запитала:

– Дуже боляче?

Метаморф заперечливо похитав головою, як і раніше невідривно дивлячись у підлогу. Дівчина сіла поруч. Недоречно згадала, як сиділа на імператорському ліжку разом з Марком, і тихо захихотіла. Відповіддю був глибокий подих, який перейшов у стогін.

Вона рішуче схопила лампу і штовхнула хлопця в груди, щоб розглянути опіки. Ага, розглянула! Він не зрушив ні на волосину.

Довелося змінити тактику.

– Карі… Ну ж бо, Карі, – Лін підпустила в голос прохальні нотки, – дай я подивлюся… Ну будь ласка… Адже я думатиму найжахливіше!

Тихий благальний голос міг зворушити й камінь, але метаморф залишався нерухомим.

Повернувся Малдраб Четвертий, тягнучи за руку Дісона. Переступивши поріг, ельф дошкандибав до ліжка і сів з іншої сторони від Карі, в точності повторивши його позу. Здавалося, вони обидва відкрили на підлозі щось, непідвладне людському погляду.

– Ви раніше зустрічалися з нею?

Його Величність не зажадав уточнень. Він трохи помовчав, збираючись з думками, і тоном змученої людини почав розповідати, ніби забувши, що говорить із ненависним двійником дочки:

– Понад тридцять років минуло… В тому паломництві брали участь спадкоємці всіх людських держав: я, Грайт, його троюрідна сестра Гаміка, що стала пізніше моєю дружиною і тво… матір’ю Маргалінайї, Гашама з Клуса… Ми з Грайтом змагалися за увагу Гашами, а вона все носом вертіла та йому, – Малдраб вказав на ельфа, – підморгувала. Під час перебування у Храмі Вогню ми з клуською принцесою… кхм, знайшли спільну мову. Вона виявилася не зарозумілою дурепою, а звичайною дівчиною, якій, за її власними словами, дуже не вистачало людського тепла і ласки. Однак вдень… вдень ​​Гашама мене ігнорувала.

Я вирішив, вона не хоче оприлюднення наших відносин. А одного разу… в Храмі Всіх Рас, після святкування закінчення паломництва, нас застукали разом. Думаю, мій батько не допустив би скандалу, якби тої ж ночі на подібному не зловили Грайта і… Гашаму. Довго з’ясовувати, хто з двох заплаканих принцес справжня, не довелося – Іскрі самій набридло грати зі мною, і вона зацікавилась Гімодом, нині покійним батьком Грайта. Він вважався дуже вродливим чоловіком, та й королева, у яку змушена була перевтілюватись Іскра, сяяла красою.

Розумієте, вогняна богиня не може любити чоловіка в своєму справжньому вигляді, оскільки… та ви самі бачили. Тому їй доводиться брати образ когось іншого, а легше утримується зовнішність жінки, яку партнер не те щоб кохає… ну, добре знає… Не чужої йому, одним словом. Ех, відверто кажучи, вона може зображати тільки ту, кого кавалер вважає своєю, і навряд чи хто пояснить, чому так відбувається. Іскра не терпить зневаги або відмови, і карає вона жорстоко.

Імператор замовк, поринувши у власні спогади. Лін теж задумалася. Чим обернеться несподіваний інтерес богині? Дурню зрозуміло – новими неприємностями, але треба ж якось із цим боротися! Поки на гадку спадало одне – найняти водовоза.

Незважаючи ні на що, самолюбство раділо, бо ж Марк своєю підробленою Зеліною не зневажив і не відмовив! Щоправда, десь глибоко в серці метався сумнів: а раптом Карі й спочатку не зрозумів, що там була не Лін? Яка іронія – двійник двійника…

По віконній рамі пробігла вогняна змійка. Перескочила на фіранки, але не спалила їх, а, ковзнувши вниз, майнула килимом і обвилася навколо ніг метаморфа, вигнувшись, наче кішка. Карі її навіть не помітив.

Лін глянула на Малдраба Четвертого і зустріла настільки ж очманілий погляд. А потім імператор почав робити судорожні рухи руками, в яких вгадувалися обриси жіночої фігури з пишним волоссям. Насилу дівчина здогадалася, що Його Величність мав на увазі велику вазу з живими квітами і, ймовірно, водою. Квіти полетіли вбік, а керамічну ємність вона розкачала як бочку. Імператор не допомагав – сидів, не зводячи очей із «вогненяти».

Тим часом палаюче кільце поповзло вгору, не завдаючи видимої шкоди ні Карі, ні одягу, з яким воно стикалося. Лін подвоїла зусилля. Піднатужилася, розгойдуючи важку посудину. Спіткнулась об край килима. Чортихнулася, утримуючи рівновагу. І ємність загриміла на підлогу, розлетівшись сотнею дрібних шматочків! Рятівна волога залила все навколо, кілька крапель потрапили на вогняного паразита, але той лише сердито зашипів і зметнувся вище, накривши метаморфа ковпаком. А Лін раптом усвідомила, що полум’я можна погасити й іншими способами.

Навряд чи Карі зрозумів, чому, на довершення до всіх «гарячих» жахів, йому на голову накинули килимок з-під ніг і почали бити рушником по спині.

Закінчити процедуру не вийшло.

Пролунав обережний стукіт у двері. Не чекаючи відповіді, на порозі матеріалізувалися Зеліни – обидві усміхнені, нахабні і страшенно задоволені.