20.3

Іскра, що знову перетворилась на прекрасну степнячку, миролюбно сказала:

– Дитинко, вчися тримати себе в руках. Якщо не зможеш контролювати людську сутність, вона тебе підімне. Дам маленьку пораду: завжди грай, а то з’їдеш з глузду, нічого не приймай близько до серця, інакше не знатимеш спокою, і ніколи не кидай слів на вітер – втратиш репутацію. Зрозуміло?

Лін кивнула, міркуючи, хто з них зійшов з розуму. А богиня продовжила:

– Ти звідки взялася? Молоденька і недосвідчена… Наших я всіх знаю. З Дивного Лісу новини регулярно приходять, я б такого не пропустила. Залишається Римай або Світ Тварюк. Вгадала?

Дівчина заперечливо похитала головою, не змозі сприйняти просте пояснення – її вважали богинею!

– Невже Клус? – недовірливо запитала Іскра. – Ці маги вкрай подуріли – плодять собі конкурентів. Або Гартон? Кажуть, у них до великої війни готуються, невже відкопали десь і собі реліквію? Тебе як звуть, дитино?

– Лін. Я тут у паломництві. Я… емм… принцеса.

Співрозмовниця зміряла її пронизливим поглядом, поклацала язиком і винесла свій вердикт:

– Напевно, знову я в майбутнє заглянула. Але точно тобі кажу – будеш богинею.

– Чого? – розгублено перепитала Лін.

– Це поки складно сказати, – розважливо відповіла Іскра, – тут не нам з тобою вирішувати. Куди принесуть у жертву, там і будеш. Хлопчина твій? – вказала вона на Карі.

– Так!

 – А чому він застиг як після погляду василіска?

– Це я у тебе хотіла запитати!

– Все тілесні ушкодження мій саламандрик вилікував, а по душевній рівновазі я не майстер, ти вже вибач. – Богиня захихотіла, ніби згадавши щось смішне. – Слухай, мені Зелка стільки про нього розповіла, що навіть якось соромно стало – на святу невинність замахнулась! Чи вона, як завжди, прибрехала задля красного слівця? Не бійся, я, коли остигаю, про помсту не думаю.

Лін подумки вибачилась перед метаморфом (хтозна, що його більше образить?) і неголосно сказала:

– Зеліна ще не розуміє, що головне – добре серце, а все інше – справа наживна.

– Прекрасненько… Тобі завтра якийсь вогонь треба? Володарів? Без проблем, богиня я тут чи хто? Ти мене вразила, дитинко, в саме серце. Здогадуєшся, чому? Багато хто обливав мене лайном і за спиною, і дивлячись в очі… за діло, між іншим! Але в буквальному сенсі… Все-все, залишаю вас… наживатися. Ха-ха!

За Іскрою не встигли зачинитися двері, коли Лін опинилась біля Карі і непохитно зажадала:

– Або ти пояснюєш, що відбувається, або я відгризу тобі вуха!

Подіяло. Метаморф зволив підняти голову і подивитися, яка ще дурість спала їй на думку. А повернутися в похмурі роздуми дівчина йому не дозволила. Вщипнула за ніс, ледве стримуючи усмішку (і сльози в глибині душі, адже раптом з ним щось серйозне?). Ледь не провалилася в безкінечність очей навпроти, але зупинила себе, уявивши, як імператор, повернувшись, бачить вже дві статуї… І була вбита наповал тихим запитанням:

– Лін, ти дійсно не образилася?

Вона спробувала перевести все на жарт:

– За те, що тебе ледь не підсмажили, чи за те, що я ледь не збожеволіла від твоєї нежданої депресії?

Карі не підтримав сміхотливий тон.

– За те, що я посмів бажати тебе…

Особливого каяття в його голосі не було. Лін безпомилково визначила:

– Брешеш. Ми не перший день знайомі, і, що б там не вигадувала Зеліна, я точно знаю – через це в розпач ти не впадеш. Ну, може, докорами сумління трохи помучишся… Ні, чекаю наступний варіант відповіді.

Він глянув на неї прямо. Спотворене непідробною мукою обличчя, очі хворої собаки… Лін відчула – більше брехні не буде.

– Я збирався добровільно порушити клятву свободи, – безбарвним голосом пояснив метаморф, вичікувально дивлячись, ніби ждучи крику і докорів.

Дівчина остаточно заплуталася. Ця бісова клятва! Згадати б ще, в чому вона полягала. Здається, щось на кшталт…

– …моя вічна свобода стане зароком того, що ні краплі твоєї крові не проллється зі злого наміру, – озвучив її думки Карі.

– Вибач, звичайно, – не дала йому знову впасти в меланхолію Лін, – але начебто ніхто не збирався мене вбивати? Чи я щось пропустила?

– Я йшов, щоб убити тебе, але у мене не вистачило мужності, – приреченим тоном повідав метаморф.

Вона обережно помацала його лоб, однак ознак гарячкового марення не виявила. Втім, хто знає, як недуги проявляються у не-людей? Чи Карі висловився метафорично? На зразок: «Наш зв’язок знищив би тебе, як принцесу, але я готовий був піти на це»?

– Поясни, про що ти, – попросила тихо. – Обіцяю потім не набридати питаннями. І ні слова не скажу Марку.

Метаморф заперечливо хитнув головою.

– Я зрадив тебе і свій народ. Прошу, не змушуй мене зраджувати… не змушуй зраджувати інших! Будь-яке покарання я вважатиму недостатнім, але молю про одне – не вимагай пояснень.