25.2

Побачивши принца живим і неушкодженим, його новоспечені піддані почали усвідомлювати: тільки що був убитий зведений брат нового правителя. Стрільці постаралися непомітно загубитись серед веллійців, клусців і літунів.

Геданіот навіть не намагався зображувати праведний гнів, обмежившись вселенською скорботою. Він помчав готуватися до майбутньої коронації, мимохідь вибачившись перед Лін за неможливість продовження спільного паломництва, і пообіцяв надолужити все після весілля.

Вона пропустила його слова повз вуха, ніби крізь туман спостерігаючи, як повільно струменіє кров із численних ран на тілі юнака. Зелена трава навколо нього вже змінила колір на темно-червоний, а краплі все витікали і витікали… Лін ще подумала, звідкіля стільки, він же худий, одна шкіра та кістки… і усвідомила – Вім живий!

Куди й поділася боязнь крові – дівчина кинулась до нього, одним ривком роздерла лляну сорочку, прагнучи визначити найглибші рани, перетягнути, не дати виплеснутися тим крупицях життя, що утримували хлопця на цьому світі. І зрозуміла, що її супутники аж ніяк не були товстошкірими і жорстокими. Просто вони знали – гартонці б’ють влучно, і вижити після їхніх ударів важкувато навіть не-людю. А коли кілька десятків розлючених воїнів раптом відчувають потребу мстити…

Лін безпорадно озирнулась, зустрілася очима з Марком. І прочитала в них деякий… сумнів, чи що? Метаморф кам’яною статуєю застиг неподалік, а Зеліна повільно задкувала, не відводячи погляду від розпростертого тіла. Чого б це? Вона ж богиня Життя, і не таке бачила…

Життя!

Рішення прийшло миттєво.

– Зел, врятуй його!

Та повільно, як у трансі, похитала головою.

– Ти ж богиня Життя! Це твій обов’язок!

Краще б не говорити цих слів…

Руда скривила губи, рішуче похитала гривою:

– Я нікому нічого не зобов’язана. Тим паче йому! А щодо благодійності мене просвітили… Не ображайся, рьяско, але я покинула свій храм і повертатися туди не збираюсь.

Лін не дала собі часу на роздуми. Сьогодні вона вже втратила одну дитину, і хоч її провини в тому не було, на серці шкребли кішки. А дозволити Віму померти лише тому, що Зеліна не в настрої… Ні, і нехай жалі приходять потім!

– Я не прошу. Я пропоную, – Лін не впізнавала власний голос – хрипкий, втомлений і приречений. – Рівноцінний обмін, пам’ятаєш? Обіцяю одне бажання.

Богиня зупинилась.

– Будь-яке бажання. Ти ж мріяла поквитатися! Другого шансу не буде.

Зеліна широко посміхнулася, та так, що кількох роззяв як вітром здуло.

– Це твоє рішення, рьяско. Як же ти про нього пошкодуєш! Ти й не уявляєш, про що попросила!

Вона зникла у вирі порталу разом із юнаком, а Лін попленталася, ледве тягнучи ноги від незрозумілої втоми, у свою хатину.

І вечеря, яку, як завжди, приніс Карі, опинилась у нього на голові. У буквальному сенсі…

***

Сизе кільце, що повільно виповзало з долоні Першого мага, несподівано лопнуло, обдавши його пекучими іскрами. Ваніс невдоволено змахнув руками… і усвідомив, що сили закінчилися. Ні, з його магічним потенціалом все було гаразд, а от молодший брат, який використовувався як резерв, став пустою «посудиною». Це означало тільки одне – Ангас мертвий. Не міг же він свідомо перервати зв’язок?

Біловолосий маг пробурмотів кілька прокльонів. Як невчасно! Даремно він послухав дурного хлопчиська… Та начхати! Через п’ять днів почнеться справжнє життя – те життя, про яке Перші маги мріяли в ув’язненні.

Але невже вона ще жива?

Ваніс спробував зосередитися на плетінні заклинань, проте з подивом зрозумів, що нервує. Петлі були криві та покручені, такими тільки селян лякати, а не воювати з Дивним Лісом.

Та щоб його!

Маг глибоко зітхнув і попрямував до табору паломників.

***

Сердитися – дуже важке, клопітке і невдячне заняття. В цьому Лін переконалась на власному сумному досвіді. Вирішивши повністю ігнорувати метаморфа, вона зіткнулася з першою проблемою: з огляду на образу Марка (не варто було Зеліні називати його іграшкою і просити, щоб Літо дала йому невразливість!) поговорити хоча б про погоду стало просто ні з ким.

Імператор батьківськими обов’язками нехтував, надавши «доньці» свободу. Ельф віднедавна уже не виявляв колишньої дружелюбності, і Лін не могла його звинувачувати, а Крезін і раніше тримався осібно, не намагаючись перейти певну межу, що відокремлює випадкового попутника від доброго знайомого.

До речі, після того, як помер гартонський король і Геданіот почав спішно готуватися до коронації, навіть часті жарти гвардійців припинились – навряд чи хтось не знав, що у принца є власні поняття про гідність, непередбачуваний характер і Сила Вогню.

Між іншим, з погляду управління Гартон майже не помітив зміни правителя. Це дозволило недругам стверджувати, ніби Геданіот у всьому копіює батька, а налаштованим прихильніше – що він піде набагато далі Грайта, бо ж зміг швидко розібратися в правлінні, та ще й не почав вводити непродумані реформи.