ГЛАВА 28.1. Про силу та жалі

{На жаль, у цьому світі кожен має свої погляди, які заважають йому бачити погляди іншого.

Олександр Дюма}

– Крезіне, ти спиш? – Тихо постукав до радника імператор.

– Ні, Ваша Величносте, – настільки ж неголосно пролунало через двері.

– Чому? – вимогливо продовжив допит Малдраб Четвертий.

Відповіді не було досить довго.

– Е-е-е, безсоння, Ваша Величносте, – затинаючись, видав Крезін.

– То я увійду?

– Заходьте, – долинув здивований дозвіл – раніше делікатності у правителя не помічали.

Імператор ледь прочинив двері, протиснувся у щілину, уважно роздививсь і, немов досвідчений змовник, поцікавився:

– Тут можна говорити?

Радник, нічого не зрозумівши, ствердно кивнув.

– Я вирушаю до столиці, – сухо проінформував Малдраб. – Через півгодини сюди прийде придворний маг, щоб створити портал. Все має відбуватися в суворій таємниці. Якщо я не повернусь до ранку, ти залишаєшся за головного. Гадаю, у твоїх повноваженнях ніхто не сумніватиметься, але все ж тримай документи. – Він простягнув співрозмовнику кілька згортків пергаменту. – Обережно, там ще печаті не висохли.

– Щось трапилось? – занепокоївся Крезін.

– Дісона занадто довго немає. Підозрюю, з моєю донькою щось… щось не так. Пробач, друже, я розумію, що покладаю на тебе велику відповідальність, але мені необхідно самому переконатися, що… що…

 – А раптом ельф просто загуляв? – спробував втішити імператора радник. – Або не хоче повертатися?

– Тоді я вернусь до світанку з вухами цього ельфа. Мало не забув: якщо у двійника вистачить розуму сьорбнути з Чаші Мудрості, не зупиняй її.

– Чому?!

– Не зупиняй її. Даремно ми втрутилися в долю. Нехай тепер все йде своїм шляхом.

– А весілля?

Його Величність довго мовчав. Нарешті відповів, не дивлячись на радника:

– Вона сама вибере. Якщо виживе. Я – забороняю – втручатися – в – долю, – наказав, ніби виштовхуючи з себе кожне слово. – Це розплата…

***

Храм Неба відвідували вночі. З Грею прилетіло побажання швидше закінчувати з храмами, щоб коронація пройшла двадцять п’ятого дня Пори Паломництва (дуже сприятливий, якщо вірити астрологам), причому перед цією подією Геданіот планував провести весільну церемонію.

Гартонський маг отримав розпорядження відразу ж після обряду перемістити «наречену» до Храму Всіх Рас, а після світанку – в столицю, до «нареченого». Чим пояснити таку поспішність, а також прагнення принца надіти вінці разом із дружиною, Лін не знала, як і не припускала, що втне Малдраб Четвертий. Якщо вона правильно зрозуміла, Маргалінайя поки ще була вагітна…

Дівчина не сумнівалась: особисто її ці неприємності не торкнуться, адже Його Величність ще не з’їхав з глузду остаточно, щоб робити з двійника гартонську королеву. Щоправда, поспіх трохи ламав плани втечі з дванадцятого храму. З іншого боку, в Гартоні, країні світловолосих і блакитнооких людей, більше шансів, що ніхто не зверне увагу на милу покоївку, яка вислизне з кімнати принцеси.

Від другого вигляду користі виявилося більше, ніж Лін думала! Про Марка подбає Зеліна, а Карі… Карі набрався достатньо досвіду, щоб вижити. І взагалі, з якого дива Геданіоту запрошувати хранителів до Грею?

Ні вона, ні метаморф жодного разу не заговорили про події тієї пам’ятної ночі біля Тролорки, хоч не-людь тепер очей з неї не зводив. Богиня Життя визнала, що труп, який залишився лежати на березі, раніше був Першим магом Ванісом. А смішний хлопчина, що постійно крутився поруч, – Ангас, його молодший брат, не менш небезпечний… І, здається, віднедавна теж мертвий.

А щодо нічного відвідування храму – насправді його назва звучала як Храм Зоряного Неба, а скорочення лише спотворювало сутність цього місця.

Височенна вежа була облицьована темно-синьою керамічною плиткою, на якій сяяли золотом зірки і два місяці – Рун і Рунна, нерозривна пара. Час від часу плитку доводилось підновлювати, адже пілігрими постійно відламували крихітні шматочки незвичайних стін. Усередині вежі були тільки сходи, від одного вигляду яких кружилась голова.

Жерці Храму Неба, незважаючи на вічні суперечки з відвідувачами, випромінювали життєрадісність, і в спілкуванні з ними Лін відчувала, що її побоювання відходять на задній план. Однак коли їй передали послання Геданіота…

Дівчина відразу ж кинулася шукати імператора, вважаючи, що тому буде важко проводити зворотну заміну в гартонській столиці, але змогла знайти лише Крезіна, який понуро повідомив, що Його Величність у від’їзді. Лін запитала його думку про неочікуване побажання принца. Радник відповів, що Малдраб сам із нею поговорить. Вона нагадала про строк дії договору. Крезін розлютивсь і з натиском повторив, що всі питання вирішуватиме правитель. Дівчина не наполягала (однаково правдивої відповіді не дочекалася б). Вона пішла, голосно грюкнувши дверима і наостанок заявивши, що несказанно рада скороченню періоду «співпраці» на цілий тиждень.