2.2

– Ти сам у ті часи під стіл пішки ходив, – посміхнулася Лін. – То що там із порталами, Зел? Пам'ятається, хтось сказав, що…

– Так-так, звичайно, я завжди винна! – роздратовано відмахнулася богиня. – Але не в цьому випадку! Він з'явився, коли я вже корчилася від отрути, тому шукайте крайніх в іншому місці!

– Може, Його Високість сам розповість, як потрапив сюди?

Миролюбний тон метаморфа нікого не міг обдурити. Невідомість означає загрозу, а допустити, щоб Лін опинилась у небезпеці… Нізащо! В таких ситуаціях Карі різко перетворювався на типового не-людя із «Десяти наймогутніших і найпідступніших рас» – практичного посібника з расознавства, головним завданням якого було донести до людей просту думку: «Краще переоцінити, ніж недооцінити». Його друзі знали – поки ворог точно не визначений, боятися нічого. Ну а принцу, як вирішили всі четверо, злегка злякатися піде на користь.

Його Високість ділитися секретами не захотів. Зиркнув з-під тонких насуплених брів, напевно оцінивши хоч і приховані сорочкою, але вражаючі м’язи метаморфа, поруч з яким навіть Марк здавався хлопчаком, і перевів погляд на Лін.

– Яка тепер невихована молодь, – з удаваним зітханням поскаржилася Зеліна. – Лізуть, куди не просять, старших не слухаються, на їхніх дружин задивляються, килими з імператорського палацу бруднять… Сором, та й годі!

– На себе подивись, теж мені стара знайшлася, – видав принц, змусивши богиню здивовано свиснути, – і нічого я не псував!

Відповіддю була гробова тиша.

Ніхто б не здивувався, якби веллійський (поки веллійський!) спадкоємець погрожував або лякав зарозумілістю. Спілкувалися вже з правителями, тісно, можна сказати, спілкувалися, і назавжди запам'ятали, як вміють високородні підкреслити нікчемність тих, хто стоїть нижче хоч на одну соціальну сходинку.

Мабуть, тільки у Лін збереглися більше-менш теплі спогади про нинішнього володаря Гартона, який, як це не дивно звучить, дійсно думав про країну. А, був ще Алан Ділейн – легендарний герой, що зійшов на трон Старилісу (в народі – Дивного Лісу) під ім'ям Лана, і зовсім не вписувався у звичний образ владики, але, як каже одне з найпоширеніших прислів'їв Головного світу – не-люди на те й не люди, що людського в них нема нічого.

– Що? – Його Високість явно чекав не такої реакції. – Що трапилося?

Зеліна розсміялась.

– Ельфусику мій, це був кращий комплімент за мою останню тисячу років! А щодо килимів… Якщо не перестанеш роздягати поглядом мою подругу, то обов'язково їх…

– Зел, припини. – Лін застережливо доторкнулась до плеча богині. – Це не те. У сенсі, не та цікавість. Він не може не знати, хто я.

Вона сіла на довгий, покритий золотистою парчею диван, що перекочував у оселю сусідів із палацу у Влаї разом із кріслом, химерним столиком на трьох ніжках, килимами, ліжками і безліччю дрібниць, зникнення яких, на думку богині, було обставлено неймовірно талановито і зовсім непомітно. Руда опустилася поруч, потягнула за собою Марка. Карі залишився стояти.

– Хлопче, буде краще, якщо ти сам поясниш, звідки взявся, – запропонувала Зеліна, сліпуче посміхаючись. – Тут зачеплено мою честь, тому церемонитися з тобою я не буду. Ти ж не хочеш, щоб тобі залізли в голову і покопирсалися в брудній білизні твоєї підсвідомості?

– Я маг! – гордо повідомив принц.

– Справді? Як цікаво! А я богиня. Отже, ми уважно слухаємо.

– Руда? Ха-ха-ха! Яка нісенітниця! Ха-ха-ха! Я був у всіх храмах, і ніде… Ой!

– Що, мармурові статуї трохи відрізняються від оригіналу? – розуміюче кивнув Марк. – Я теж спочатку не вірив, а Лін то й взагалі богів зовсім по-іншому уявляла. Добрих богів, я маю на увазі. Таких правильних і благородних до нудоти. А наша богиня з Храму Життя любить чорний гумор, чоловіків і матюкатися. До речі…

– Мене хочуть вбити, я тікав, не міг уявити дім, використав формулювання «в безпечне місце», впізнав її, подумав – усе, вигляд сам собою, це звичка, – на одному диханні випалив Його Високість.

Лін пильно подивилася на принца, розмірковуючи, прикидається він чи дійсно схвильований до глибини душі. Імператорський спадкоємець ще жодного разу не глянув привітно… Як звір якийсь, чесне слово! Але ж про Арголіна по всій імперії ходять розповіді одна дивніша за іншу, чого тільки історія з танцівницями варта.

– Слухай… те, Ваша Високість, – звертання з вуст Марка прозвучало як глузування, на щоках принца загорівся легкий рум'янець, – а ви самі зрозуміли, що сказали? Я б попросив… Лін, як ти кажеш? Повільніше, щоб записати, так? Ці фрази з твого світу дуже доречні і в нашому. То як щодо повторення простими словами для простих людей?

Той не встиг відповісти.

– Й далі вважаєш себе людиною? – без краплі уїдливості запитала богиня. – Я поясню. Зазвичай портал створюють, використовуючи спогади про місце, куди хочеш потрапити, але в такому випадку потрібна концентрація уваги. Інший варіант – формулювання, тобто прокручування в голові не візуального образу, а словесного опису бажаного пункту призначення. Цей спосіб надійніший, адже з часом змінюється все, однак ідеальні формулювання занадто великі, іноді займають десятки сторінок. Або, як у випадку нашого гостя, вони елементарні – якщо описують унікальне місце.