6.2

***

– Ніколи б не подумала, що маги настільки дурні, – зауважила Зеліна, ліниво витягнувшись на дивані у вітальні Лін.

– Чому? – тихо запитала Ельміра, і лише ледь помітна нотка в її тоні давала зрозуміти, що дівчина ображена за своїх колег. – Вони діють згідно з рекомендаціями Першого мага Радіса, і саме так під час Останньої війни зруйнували захисний купол прадавнього Клуса.

– Ти ніби хочеш, щоб їхні танці увінчались успіхом, – обурилася богиня. – Але вони схожі на стадо баранів, що намагається протаранити огорожу! Спочатку це було кумедно, а тепер якось нудно… З іншого боку, чим довше вони б’ються об мій захист, тим швидше порожніє веллійська скарбниця, тому маги – розумники! До речі, гарна думка! Піду знову їх дражнити, щоб життя малиною не здавалося!

Руда, осяяна новою ідеєю, легко скочила на ноги і метнулася до дверей, ледь не збивши метаморфа, що якраз заходив.

– Ще не знайшли?

Карі похитав головою:

– Ні. Взагалі жодних згадок. Щоправда, ми переглянули тільки веллійські літописи, до завтра сподіваємося розібрати гартонські, а там і до клуських черга дійде… Але я чомусь впевнений, що звичайні хроніки не допоможуть.

Зеліна невизначено хмикнула і пішла, а метаморф попрямував на кухню.

Розбір літератури тривав понад тиждень, але про «живу» книгу вони досі не мали ні найменшого уявлення. Маргалінайя наполегливо мовчала, і навіть богиня не змогла витягнути з неї ані слова. Ельміра розповідала кожен раз нову історію, закінчуючи її сльозами, тому віднедавна молоду магиню намагалися не чіпати, хоча Карі був упевнений: дівчина зовсім не «зачарована», як думає Лін, а лише вигадує казки, щоб не говорити правду. Ну а старі манускрипти, витягнені Зеліною із архівів імперії, були неабияк пізнавальними в історичному плані, однак потрібної інформації, на жаль, не мали.

Чутки про хворобу імператора підтвердилися. Арголін розривався між Кіратом і Влаєю, намагаючись і зберегти тойянську корону, і не допустити оголошення регентства вчорашньої фаворитки, що несподівано знайшла безліч покровителів серед знатних родів.

А місцеві захисники людського роду були рішуче налаштовані викурити зі свого головного майдану «обитель зла»… Чи варто говорити, що ця місія дістала чималу підтримку імперії?

Принцеса, хоч і «повернута», для ласих до трону була як кістка в горлі, а танцівниця, що називала Його Величність батьком, взагалі в жодну картину не вписувалася. Тому кілька десятків умілих і не дуже магів понад тиждень невпинно намагалися знищити захисний ковпак, яким Зеліна накрила два двори. Спочатку в хід ішли найпотужніші заклинання, що лише посилювали стійкість творіння богині, потім – груба фізична сила у вигляді підкопу, пізніше клуські майстри лякали ілюзіями.

Лін із чоловіком нишпорили в книгах, справедливо розсудивши, що здоровий імператор – менше зло, ніж відсутність правителя, та й все одно зайнятися було нічим.

Марк пропонував забратися геть разом із господарством, але й це не вирішило б проблему: коли в справі маги, знайти втікачів зовсім не важко, а яка різниця, де витримувати облогу? Тому колишній гвардієць узяв на себе патрулювання периметра і виловлювання «кротів», з чим прекрасно справлявся.

Графиня чергувала періоди безперестанних ридань із періодами активного планування помсти «губителям донечки», і Лін підозрювала, що в її пляшечці з нюхальною сіллю аж ніяк не просто сіль.

Ельміра нишком спустошила половину запасів ландарських вин Марка, а другу – з його завзятого схвалення.

Що ж до Зеліни, то вона розважалася, граючи в хованки з магами, що оточили її маленьку фортецю, і не замислювалася про долю імперії, здоров'я Малдраба Четвертого та інші нісенітниці.

– А-ах! – пролунало з вітальні. – Ох!

Карі кинув тацю із обідом, яку збирався віднести Лін, і поспішив до Ельміри.

– Це неймовірно. – Магиня з порога потягнула метаморфа до вікна, забувши про сором'язливість. – Вони додумались!

Дійства, що розгорталося за високою огорожею, повністю не було видно, проте в розмаїтті прапорців, списів і сокир з'явилося щось нове.

– Хрести? – здивувався Карі (дружина колись розповідала про їхнє значення в її світі, але маги зазвичай користувалися іншими засобами).

– Криві хрести, – видихнула дівчина, – криві! Це знаки некромантів… Вони нас виганятимуть! Тобто не нас, а принцесу.

– Ти впевнена?

– Я була єдиною відмінницею на курсі, – гордо повідомила Ельміра. – Моя стихія – знання, тому я добре знаю всі напрями магії. Це схоже на ритуал Дем'єна, тільки він давно вже не практикує… Хоч і живе саме в Кіраті!

– Некромант живе тут? – недовірливо перепитав метаморф. – У Тойяні? Дивно. Не віриться, щоб про нього раніше ніхто не чув…

Магиня глянула на нього як на васала, який не знає імені свого пана:

– Про нього відомо всім! Це той некромант, про якого говорять, нібито він вкрав сніг у Кірата! До речі, в цьому може бути частка істини – магія смерті завжди дає незвичайні відгуки природи. Дем'єн дуже старий, я навіть чула, що він – близький родич самого Реха і ровесник Радіса! Колись йому пропонували клуський трон, але влада його ніколи не цікавила. Дем'єн – вчений, тому не бруднитиметься участю в цій ході.