ГЛАВА 7.1. Перше запитання

{Наставник учив мене: мистецтво дипломатії полягає в тому, щоб відповідати на прості запитання, не породжуючи складних.

«Перші сто років при дворі Веллійської імперії», Бест Влайський}

– Це дикість якась! – бушував Марк, витоптуючи розкішний килим у власній вітальні. – Світ давно здурів, і я зійду з розуму разом із ним! Ні, подумати тільки, як таке взагалі можливо?! Вашу ж!.. А я вважав, що лиш у казармах порядки як у оркських племенах! Благородні і витончені, щоб вас! Вершки імперії, майбутнє людства… Малолітні йолопи!

Лін і Карі кивали, повністю підтримуючи хоч і трохи матірну, зате влучну позицію друга, що збігалася з їхніми власними думками. І нещодавнє протистояння богів, що закінчилося смертю для людей, тут було ні до чого.

Як сказав сусід, Маргалінайю повернули, тож так і треба. Варто згадати її за можливості пристойними словами, поскаржитися на випадковості, які рідко випадкові, і зайнятися справами буденними, не забуваючи – донедавна повернення мертвої принцеси в потойбіччя вважалося завданням присутніх.

Щоправда, останнім часом Маргалінайя поводилася напрочуд тихо, однак, як запевняв Марк, довго це тривати не могло. Є особистості, яких не те що час – той світ не виправить, і Її Високість належала саме до таких людей. Недарма ж колись, ще за її життя, п'ятий корпус гвардійців імператора вскладчину кілька років поспіль приносив Реху досить пристойні жертви, благаючи врятувати світ від примхливої доньки імператора, що ніколи й ні в чому не знала відмови.

Справедливості заради треба зауважити, що в той час у арсеналі принцеси переважали не отрути, а приворотні зілля – здебільшого недавно винайдені, які не отримали схвалення комісії магів, зате мали неймовірне розмаїття побічних ефектів. Втім, Маргалінайю наслідки не турбували.

Що ж до Його Величності, то Марку було начхати і на хворобу правителя, яка «не хвороба», і на зміщення династії Віллаів, і на те, хто займе трон у влайському палаці. Хоч Фарме пророкували непогані шанси стати регенткою, реальної влади їй ніколи не бачити. Для знаті фаворитка – як ширма, яку можна прикрасити коштовностями, повісити на видне місце і рухати на свій розсуд, прикриваючи власні справи.

Ну а несподівана смерть якихось там некромантів колишнього гвардійця лише потішила – він терпіти не міг тих, для кого трупи були витратним матеріалом. Тим паче, майдан уже прибрали, і тільки невеликі темні плями нагадували про недавню лють богині.

Ні, Марка обурило дещо, на перший погляд абсолютно невинне.

– Та на її тлі Зел – зразок порядності, – підсумував він, переводячи подих.

Богиня задоволено посміхнулась, Ельміра похнюпилась.

Молода магеса розповіла зовсім небагато – лиш те, про що могла знати дівчина, яка провела в клуському пансіоні останній рік разом з Ільменою, але не змогла сказати ні слова інформації, доступної «книзі».

Все просто – пріоритети магів і людей без дару разюче відрізнялися, і суперництво, наприклад, у любові – ніщо в порівнянні з боротьбою за перевагу над «колегою». Одиночці важко протистояти всім разом, тому двоюрідні сестри об'єдналися в команду – так часто робили, адміністрація це не забороняла, ба більше – такі відносини заохочувалися. Єдина проблема – Ельміра знала про особливості таких-от братств переважно зі слів подруги, що практично виросла в Клусі.

Ільмена мітила високо, повністю віддаючись магії. Єдине, що їй трохи заважало, – недосконалість людської пам'яті, не здатної утримати понад тисячу заклинань. Але й ця проблема мала рішення.

Ельміра сумувала за родиною і чіплялася за сестру як за єдине знайоме обличчя серед заздрісних і підозрілих однокурсниць, що з першого дня знайомства відточували майстерність на «тупенькій селючці», тому охоче погодилася допомогти. Спочатку від неї нічого особливого не вимагалось – Ільмена лишень хотіла, щоб кузина запам'ятовувала нові заклинання і дозволяла ними користуватися, бо ж порпатися в чужих головах амбіційна дівчина навчилася давно. Щоправда, для цього потрібна згода «помічників», але зовнішністю доля її не обділила і жертви зазвичай залишалися не в претензії.

А потім графську дочку разом із декількома іншими пансіонерками запросили в майстерню Першого мага Радіса – за якоюсь освітньою програмою. Ільмена повернулася із «сувеніром», який досі шукають кращі клуські агенти. Книга, створена найвидатнішим із магів, вмістилище знань про все на світі – про такий скарб вона і не мріяла! Але де заховати здобич? Кожен із магів здатен знайти свою річ, як би добре її не замаскували.

Ельміра запропонувала допомогу, коли кузина була в розпачі, і поплатилася…

Ільмені спала на думку геніальна ідея змусити розщедритися двох гномів одночасно. Приховати книгу і тримати її під рукою, а сестра… Сестра часто повторювала, що заради рідні готова на що завгодно.

Виявилося, це зовсім не складно – поєднати людину і предмет. Особливо коли предмет допомагає порадами, а людина не опирається. І коли предмет сам жадає стати частиною людини!

Ільмена була талановита, вміла, метикувата і повертатися в Тойяну не збиралася. Що цікавого могла запропонувати провінція молодій привабливій магесі, якій навіть заклинання Перших давалися легко? А Клус – це ж ярмарок можливостей!

Якось графська дочка розговорилася з кузиною і відкрила частину своїх планів на майбутнє: вступити до Університету Радіса [17], в так званий УР, стати кращою не тільки на курсі, а й… Загалом, Ільмена вважала, що через десять років її помітять, через двадцять – оцінять, а там і про нинішній трон Хреедіна можна подумати. Маючи під рукою «живу» книгу, нерозумно хвилюватися через конкурентів!