ГЛАВА 10.1. Чергове запитання

{Найгірше – питати, не очікуючи відповіді.

«Перші сто років при дворі Веллійської імперії», Бест Влайський}

Марк лежав на шовкових простирадлах, розшитих гербом веллійської імперії (ясна річ, принесених із влайського палацу), і розмірковував про життя. Ні, не так – його думки займало Життя! Те, що підкорялося Зеліні… Життя, здатне зцілити будь-які рани або хвороби!

Колись у Храм Життя прагнули паломники з усього світу, знаючи – там вони знайдуть порятунок від бід. А тепер магія замінила богів… Клусьці зробили здоров'я товаром, який можна купити, були б гроші. Втім, для бідняків мало що змінилося – поїздка в Храмові землі їм і раніше була не по кишені, але заможніші люди почали забувати, як це – молитися. Хіба що Реху поки приносили дари, задобрюючи бога Смерті і заради покійних родичів, і готуючи собі тепленьке місце. Як кажуть, усі там будуть. Ще у Лівайї, богині Любові, не бракувало відвідувачів, а решта храмів переживали не найкращі часи.

Магія витіснила віру… Людська магія – як не дивно, не-люди не забували Храмові землі, хоча їхні власні здібності давали змогу обходитися без допомоги вищих сутностей.

А який результат? Подейкують, Меченосець, бажаючи привернути до себе увагу, намагається розпалити нову війну, Літо [21] пішла зі свого храму, Дігавліро [22] збожеволів… щоправда, це давно сталося… Навіть Зеліні стало нудно і вона втекла зі світу Життя, залишивши «заступника»!

А якщо боги почуваються незатишно, що казати про простих людей? Особливо про людей, серед яких майже немає магів? Веллійці вважалися беззахисною нацією, на землі якої зазіхали найближчі сусіди – Гартон і Клус.

Роки пройшли… Роки! А спогади такі ж яскраві! Імператор, принцеса, радники, двійник, ненависні гартонці… Тодішній гартонський король Грайт роками облизувався на землі імперії, але не наважувався змагатися з Клусом, який вимагав зберігати хоч видимість миру. А потім у Гартона з'явився шанс безкровно прибрати до рук Веллі. Династичний шлюб – ідеальне рішення, хіба ні?

Малдраб погодився – куди йому було діватися? Її Високість вийде заміж, народить спадкоємця, який правитиме об'єднаною державою і, можливо, підкорить Дивний Ліс… Шкода, що принцеса мала інші плани.

«Тату, я вагітна. Не віриш? Так, у сукнях клуського фасону непомітно… Від кого? Ну, точно не знаю… Напевно від останнього коханця!» – часом Марк навіть співчував імператору, чиї надії зруйнувалися настільки банально.

Як вирішити проблему? Ех, якби повелитель Гартона дав трохи більше часу… І тоді з'явився двійник, викрадений магією з іншого світу. Для цього потрібна була міць самого Радіса – сила, здатна змінити континенти. І все одно дівчина із сумними очима виявилася не ідеальним варіантом.

Її намагалися зробити копією особистості принцеси, але лише знищили її спогади про себе. Чужа… Вона не належала Головному світу, проте змогла прийняти своє існування в ньому і підтримала гру Малдраба. Заради друга підтримала, між іншим! Заради Марка, що мав нещастя бути останнім коханцем принцеси.

Трохи пізніше в імперії з'явився шанс зберегти кордони майже такими, якими вони були за часів розквіту Веллі, коли держава магів складалася з одного містечка, а гартонці жили в хижках і вибирали вождів за принципом «хто найсильніший».

Геданіот, який змінив батька на троні Гартона, справедливо розсудив, що варто розвивати країну зсередини, а не приєднувати нові землі, про які згодом теж довелося б дбати. А для клусьців центром Всесвіту здавна залишалася їхня столиця, інші території служили лише для її забезпечення.

Поки магія мала попит як товар і продавалася за вигідними цінами, у Клуса не було причин воювати. Ну а спроби деяких магічних індивідуумів створити окрему державу одразу припинялися Верховним магом Радісом, чиї мотиви взагалі мало хто розумів. Але… Радіс мав силу Перших, і вона була вкрай вагомим аргументом.

Залишався ще Стариліс, владика якого, легендарний герой Останньої війни Алан Ділейн, що увійшов у історію під ім'ям Лана, проголосив головним принципом свого правління збереження «миру в усьому світі». І Храмові землі, зрозуміло, – хоч про богів трохи забули, їхня міць мала значення.

Родючі простори Веллійської імперії, що раніше спричинили не одну прикордонну сутичку, вже не вважалися досить привабливою метою. Тільки кочівники зрідка налітали на селища, забираючи врожай, але намагалися не чіпати жителів, розуміючи – нехай Веллі не готова до масштабної війни, її війська знають свою справу.

«Клусець не ризикне заради ідеї, гартонець без питань віддасть життя за Батьківщину, а веллієць влізе в бійку і за чужу ідею, і за чужу країну» – говорила стара приказка.

Марк міг погодитися з мудрістю народу, навіть взявши до уваги нинішні віяння на світовій політичній арені. Наприклад, бажання гартонського правителя зробити з країни воїнів заможну і процвітаючу державу або спробу якогось заповзятливого ченця створити на нейтральних Храмових землях королівство богів… Щоправда, той дивак почав свою агітацію з Храму Життя, і Зеліна швидко вправила йому мізки, але, як-то кажуть, ідеї на порожньому місці не народжуються.

– Про що задумався, милий? – Богиня тихо відчинила двері і звабливою ходою попрямувала до чоловіка.

– Про тебе. І про гартонців, – чесно відповів Марк, ліниво перевертаючись на бік.