ГЛАВА 12.1. Мистецтво політики

{Малдраб Третій часто повторював, що сильний здатен захопити владу, розумний може її втримати, а справжній політик повинен розуміти, коли варто бути розумним, а коли – сильним.

Щоправда, сам він волів залишатися неробою.

«Перші сто років при дворі Веллійської імперії», Бест Влайський}

– Отже, мій милий Арголіне, твоя марна істерика вже закінчилася? Фу, хлопчино, вогняна куля – це так невиховано! Будь ласка, сядь і замовкни! Крезіне, ще раз напустиш на мене леві-килим, зламаю другу ногу! Дісоне, досить виблискувати голим задом! Встань і одягнися! Швидко! Нехай я витягла тебе з ванної, це не привід ганьбити мій будинок і бентежити дівчину. Так, Ельміро, ти соромишся. Ні, я не перебільшую. Вельмишановні міністри, всі отямились? Ні? Скільки ще? То якого Реха ви чекаєте?! Розштовхайте його! Пане Джерінере, вам налити вина? Арголіне, щоб тебе, відпусти її! Ні, ці очі не благали про поцілунок! Ельміро, що ти робиш? Ну ось, наша Величність дострибався… Крезіне, вб'ю! Марку, зроби хоч що-небудь! Вони як отара баранів – слів не розуміють… Дісоне, де ти це взяв? Я не проти, але без сітчастих панчіх комплект неповний. Ельміро, а його за що? Все, досить! Поклади качалку і дивись сюди. Та не збоченець він, просто без комплексів і без мізків! Дорогі міністри, як там ваш колега? Знову?! А чим йому ельф у корсеті не догодив? Нехай він засуне свої моральні принципи в… правильно, Дісоне, саме туди. Слухайте, я зібрала вас тут у дуже важливій справі… Крезіне, ти майже догрався! Графе, вам чого? А… Зліва від сараю. Синенька така споруда, не пропустіть… Якщо хочете, спробуйте втекти, і я з радістю продемонструю свій поганий настрій. Ні, я не жартую! Марку, вони не просто барани, вони… вони неймовірно тупі барани! Марку! Роби щось, інакше я їх усіх размажу! І Величність малолітню теж! Так, Арголіне, я сказала: малолітню! А ще безмозку, розпещену, самовпевнену… Марку!

Ніякої реакції. Чоловік дивився на «отару» з донезмоги дивним виразом обличчя, ніби насолоджувався захоплюючою театральною виставою. Здавалося, його зовсім не хвилює, що гості, зібрані Зеліною в таку ранню годину з усього міста, поводяться гірше за напівдиких кочівників.

Стіни просторої вітальні тремтіли, витримуючи стукіт, човгання, злісний шепіт і, часом, сльози. Спосіб доставки присутніх справив на них сильне враження, однак заткнути роти панству, що звикло до галасливих державних суперечок, не могла навіть богиня. Хіба що «Завісу мовчання» використовувати, але ж усе замислювалось як тісне взаємодоповнююче співробітництво, а якщо змусити замовкнути всіх, крім одного… Ех, тоді не варто розраховувати і на крихти правди!

– Дозвольте мені, – бачачи, що Марк не поспішає проявляти свої організаторські здібності, на поміч Зеліні прийшов Джерінер.

Його благородний порив частково увінчався успіхом – вона нагородила несподіваного помічника досить двозначною посмішкою, чи то намагаючись підбадьорити, чи то ставлячи на місце. А ось її чоловік без зайвих натяків вказав Джерінеру на крісло і гримнув кулаком по відсунутому в куток столу:

– Мовчати!

Тонка стільниця з клуської блакитної вишні відповіла тихим тріском і розкололася. Голосне збіговисько на мить притихло, а потім зашуміло з подвоєною гучністю.

– Треба було лякати їх поодинці, – зітхнула богиня, – але в детективних історіях, які ми так часто чули від Лін, майже завжди підозрюваних збирають разом! Може, варто когось убити? Тоді інші згадають про повагу і… чи краще «Завісу»?..

– Не хвилюйся, люба. Зараз тут буде лад. Гей, панове міністри, хто з вас головний? Ви? Будьте люб'язні, шановний, підійдіть.

Обдурений миролюбним тоном товстий пан, який назвався очільником міністрів, скорчив незадоволену пику і незграбно почав пробиратися між «колегами». Марк із жалем подивився на спинку крісла, об яку той сперся, і вирішив, що наступного разу така компанія розміститься у дворі.

Небезпечно саджати цих «владних мужів» на витончені меблі, ретельно вибрані Зеліною в імператорському палаці. Та й замала одна кімната для чотирнадцяти осіб, не рахуючи господарів. Он хтось уже примудрився зірвати гобелен, а під ногами Арголіна валяється вишита серветка. Добре хоч світлі килими з підлоги Ельміра встигла прибрати… Не те щоб Марка надто хвилювало, як позначиться нинішнє зібрання на оздобленні будинку, але він цінував тишу – ту тишу, яка зникне надовго, як тільки богиня забуде про гру в великого детектива і повернеться до гри в ідеальну домогосподарку.

– Отже, ви можете сказати, скільки нам іще терпіти це неподобство? – ображено прошипів головний міністр, сяк-так вибравшись із лабіринту, створеного двома диванами, канапою, декількома кріслами і подушкою.

Марк розуміюче посміхнувся:

– Недовго. Вибачайте, нічого особистого.

Міністр здивовано насупився, а потім його сите тіло впало, внісши трохи хаосу в ряди незадоволених.

– Що ви собі дозволяєте? – обурено пискнув один із них, коли сум'яття злегка вляглося.

– Прошу сюди, шановний, я вам детально поясню. Чи мені самому підійти? Ні? І так зрозуміли? Прекрасно. Комусь іще потрібно що-небудь сказати?

Кіратські міністри вирішили залишити свої думки при собі, Веллі в особі Дісона і Крезіна також на рожен не полізла. Джерінер захоплено присвиснув, але від коментарів розсудливо утримався, а ось із Арголіном коїлося щось недобре. Він затремтів, як у лихоманці, зблід, беззвучно розкрив рот і спробував створити навколо себе портал.