12.3

– Ті десять тисяч узяв не я, – швидко заторохтів низенький пухкий чоловічок, на подив повністю одягнений і причесаний. – Фальшиві серебрики в скарбницю теж не я приніс. А минулого року я не влаштував весілля за міські гроші, як усі говорили. І тому ненормальному скульптору я сповна заплатив, і на ремонт доріг пішло майже сто тисяч, і…

– Здається, ви трохи перевтомилися, – перервав його Арголін. – Не варто брати все так близько до серця. Вам час на заслужений відпочинок, га?

Міністр фінансів тихо зойкнув і опустився на подушку, з якою він скочив у пориві відвертості. Його колеги несхвально засопіли.

– Пан Еррадас лише користується нагодою, щоб очистити себе від підозр, які традиційно супроводжують скарбника, – підтримала міністра Зеліна. – Ви ж і скарбницею відаєте, я не помиляюся?

Той відчайдушно затряс головою, висловлюючи згоду.

– Якщо хочете, я на вас персональне закляття накладу, яке не дозволить взагалі ніколи брехати. Ні? Добре, тоді повернемося до вчорашнього дня.

– Я був удома, – несподівано заявив Еррадас. – Я приходив на банкет до шановного Джерінера, але покинув його відразу після урочистих промов. Слуги вчора отримали вихідний, тому, боюся, мої слова нема кому підтвердити. Однак прошу повірити – минулий вечір я провів у своєму будинку, а ніч – у власному ліжку, і нікуди не відлучався.

– Ще б пак вам не вірити – моя магія не дасть збрехати! Але конкретніше можна? – Зеліна неквапливо пролевітувала ближче до міністра економіки. – Наприклад, у вас були гості? Чи ділові зустрічі? З ким? Коли? Вони стосувалися чуток, що ширяться Кіратом останніми днями?

Еррадас розгубився. Він безпорадно махав короткими темними віями, поривався щось сказати, але не міг видати ні звуку. Нарешті промовив:

– Вибачте… Не запам'ятав усіх питань. Ну, в мене була невелика… хм… зустріч особистого характеру. З жінкою, чиє ім'я зі зрозумілих причин я не хотів би оприлюднювати. Однак у приватному порядку, так би мовити… Особисто вам, дорога богине, я згоден відкрити всі подробиці цієї справи.

Зеліна милостиво кивнула, висловлюючи схвалення. Міністр квапливо почимчикував до своєї подушки, але його зупинив різкий голос Марка:

– Нізащо не повірю, ніби людина, що має справу з фінансами, не здатна запам'ятати кілька фраз, а тим паче останню з них. То ваша зустріч стосувалася чуток щодо сімейства веллійського імператора?

Еррадас немов налетів на стіну. Мить він зволікав, потім швидко обернувся. На його обличчі не було ні кровинки, ніздрі нервово тремтіли, а в погляді проступало щось жалюгідне.

– Я… я не можу відповісти. Вибачте… – Він важко опустився додолу. – Дійсно не можу. Розумієте, у мене сім'я… Дружина сяка-така, ще дві дочки на виданні, маленький син… Ні, я розумію, які висновки напрошуються, але… але ні! Нехай я втрачу посаду, добре ім'я і, можливо, навіть життя… Ні! Свій вибір я вже зробив.

Марк насупився. Дійсно, висновок напрошувався цілком конкретний, проте міністр фінансів не був схожий на людину, що легко відмовиться від становища в суспільстві, а тим паче від життя. З іншого боку, якщо під загрозою опинилася сім'я Еррадаса, то домагатися від нього правди марно – він давно визначився з пріоритетами. Хіба що…

– Розслабся, дорогенький. – Зеліна не чекала порад щодо потенційного джерела інформації. – Вдихни глибше, заплющ очі… Дісоне, підсунь йому подушку! А поки пан скарбник насолоджується солодкими сновидіннями, ми продовжимо. Лессе, ви з міжнародних відносин? Що скажете?

– Така поведінка неприпустима для людини, наділеної владою! – з азартом підхопився черговий міністр. – На його місці я б відразу подав у відставку! Бідні Кеса і Веса, тепер їм ніколи не знайти достойних наречених. Ще раз повторю – поведінка Еррадаса неприпустима в пристойному товаристві!

– Ви пів години валялися непритомним, шановний, – перервала його Зеліна, – що, як на мене, значно ганебніше. Запам'ятайте: зараз йдеться про вас, а не про бідолаху Еррадаса.

Здавалося, Лесс готовий вибухнути від злості:

– Я весь вечір провів у компанії пана головного міністра, обговорюючи одну конфіденційну справу, а після півночі мав довгу розмову з клуським послом! Бачите, я навіть не встиг переодягнутися!

– Довго ж вас вербували, пане Лессе. Чи в таких справах треба торгуватися? – в'їдливо запитав Марк, ігноруючи попереджувальне шипіння Зеліни. – Сподіваюся, ви не продешевили?

Міністр зовнішньої політики густо почервонів.

– Я вважаю нижче своєї гідності відповідати на такі заяви, – промовив із краплею істерики в голосі. – І відмовляюся продовжувати розмову!

– Та й Рех із вами, – безтурботно відмахнулася богиня. – Однаково толку від вас, як від козла в городі… Тобто молока… від козла. Ой, усе. Пане Урукусупе, хоч ви згодні співпрацювати? Обіцяю позбавити вас синця під оком, а заодно прибрати кілька підборідь. Ну що?

– Я не товстий, – з гідністю пробасив головний міністр, – я поважний. І мої підборіддя лише підкреслюють мою поважність. А, як ви висловилися, синець, є свідченням перенесених мук в ім'я мого короля. До речі, згідно із Законом «Про охорону здоров'я» мені належить компенсація в розмірі… Ой!

Навколо нього прямо з повітря посипалися золоті монети.