14.3

– Арголіне! – немов прочитавши думки Його Високості, гаркнула руда.

– Клянусь, я не знаю, де зараз Лін! – всоте повторив тойянський король, радіючи, що ніхто зі співрозмовників не подумав про заклинання правди і, до того ж, не поставив конкретних питань.

– А у веллійській столиці?..

– Напевно, ф'єрі, – байдуже знизав плечима Арголін. – І вона прекрасно справляється з обов'язками спадкоємиці.

– Ти брешеш, – тихо і без особливої злості промовив Карі. – Ф'єрі Лін померла минулої ночі. Я відчув це… Ніколи не думав, що можу відчувати її… Зеліна зібрала всіх вранці, і ти напевно знав.

Правитель Тойяни дивився донезмоги чесними очима і мовчав.

«Хочу спати. І їсти. Ні, спочатку їсти!» – крутилося в його голові.

Чомусь розум відмовлявся підказувати влучні репліки.

– Ти вважаєш, що використовуєш Маргалінайю. Вона думає, що керує всім. Але справжній ляльковод – магиня, що начебто допомагає повернутій принцесі. Ні, Марку, це не Ільмена, хоча без неї, як мені здається, теж не обійшлося. Ф'єрі дуже схожі на своїх… на тих, із кого їх створили. Зовнішність, голос, жести… Я добре запам'ятав ф'єрі Ільмени, і я чув голос тієї, іншої. Вони різні!

«Ви нічого не розумієте! Чуєте? Зовсім нічого! Це елементарно, але ніхто з вас навіть не думає про це!» – хотілося закричати Арголіну. Якоїсь миті на його обличчі з'явився відчай…

– Звідки стільки болю? – неголосно запитав метаморф. – Я…

– Відчуваєш, звичайно, хто б сумнівався! – глузливо перебив його король, нарешті опанувавши себе. – Дурниці! Визнаю, дещо я недоговорив, але звинувачувати мене у змові з цією… Нізащо!

– Припини, – від тихого голосу Карі у присутніх пробігли мурашки. – Маргалінайя – не «ця». Вона – твоя мати. Справжня. Яка вже є, але – твоя! Арголіне, ти сам визнав, що дід розповів тобі, хто тут хто. Якщо хочеш знати, чому ми збрехали…

– Не хочу! І так зрозуміло – заради мого блага! Почуття мої берегли! Допомогти намагалися! Чого вилупились? Мені з пелюшок брешуть, прикриваючись цими відмовками. Однією брехнею більше, однією менше…

– Досить. – Важкий погляд Зеліни змусив Його Високість втиснутися в м'яку спинку дивана. – Хлопчику, ти все ще не зрозумів, з ким маєш справу. А шкода. Чого ми, по-твоєму, хочемо? Ні, не те… Як ти вважаєш, чого може хотіти богиня? Нічого на думку не спадає? Правильно, ваша імперія мені точно не потрібна, а про Тойяну і заїкатися не варто! Ходімо далі. Чого прагне коханий богині? Марку, благаю, не закочуй очі! Я тебе люблю, ти мене любиш – що не влаштовує? Чи ти бачиш себе на троні Веллі? Тоді помовч!

– Я знаю все! – знову підстрибнув Арголін. – Як щодо помсти?

Богиня сплеснула в долоні і образливо розсміялася.

– Невже хтось може серйозно припустити, ніби через роки ми почнемо мстити настільки безглуздим способом? Вибач, Високосте, але ти явно не в собі! Гаразд, продовжимо. Які мотиви Лін? Влада? Слава? Золото? Все це вона могла отримати в будь-який момент із двох різних джерел! Навіть із двох з половиною! Довга історія… Знав би ти, хлопче, хто у неї в рідні!

– Вона чужа. Звідки у неї рідня в нашому світі? Крім, звичайно, сім'ї чоловіка.

– Це ти – дурень! А вона, – руда вказала на портрет, що прикрашав стіну вітальні, – вплуталася в це все лише тому, що жаліє кожну тварюку, особливо ту, яка жалості не заслуговує. Ні, я кажу не про тебе! І не про твоїх пихатих родичів! А він, – богиня тицьнула пальцем у Карі, – просто Початковий. Напевно, тобі не зрозуміти, та й мені, якщо чесно, теж. Але така його натура – бути захисником! Її, твоїм, моїм – та всього світу! Закінчуймо, га? Ви втомилися. Зголодніли. Поглядаєте на ту зелененьку споруду в дворі. Пропоную дочекатися третього питання Ельміри і – по домівках. Продовжимо завтра. Що? Дівчинко моя, ти при своєму розумі? Я, звичайно, можу затримати Його Величність хоч на сто років… Він же маг, доживе як-небудь! З іншого боку, навряд чи багато що трапиться за цю ніч… Та й залишати тебе наодинці з ним… Вирішено! Ночуватимете тут. Карі – за наглядача! Чому ти? Ну, тобі однаково нічим зайнятися. Джерінер? А що з Джерінером? Він такий красунчик, охоче нам допомагав… Облиш, у тебе ця… кара… мара… параноя! Треба ж, усюди змови ввижаються! Мені здавалося, це Марк робитиме дурниці. Арголіне! Ти навмисне, так? Ельміро, заспокойся. Ні, я на тебе не серджуся, хоча воліла б, щоб ти замість «Якого Реха тобі від мене треба?!» запитала щось по суті. Карі, благаю, наглянь за ними. Навряд чи Лін зрадіє, якщо у вашому будинку з'явиться труп. Добраніч!

Прокричавши останню фразу, богиня грюкнула дверима з такою силою, що ті відскочили і ще кілька разів стукнули об одвірок. За нею попрямували пов'язані сіткою маги – мабуть, дійсно жадали відвідати зелену будову, тобто вбиральню.

Карі голосно зітхнув, висловлюючи своє ставлення до майбутньої місії. До того ж гостей треба нагодувати…

– Він навмисне.

– Що? – Метаморф здивовано глянув на друга, що не поспішав іти.

– Навмисно розізлив дівчину, щоб виграти добу. Бачив, як дивилася Ельміра, коли ти говорив про її кузину? Можу закластися, питання стосувалося б Ільмени і напевно багато прояснило б. А так… Прокляття, вони знову сваряться! Не заздрю тобі, чесно. Задрімаєш – і або він її… – недвозначними жестами пояснив Марк свою думку, – або вона його… того. – Він провів долонею поперек горла.