15.3

***

Як вона це робила? Не свідомо – ерьєр Першої категорії застосував до червоноволосого елфи заклинання пошуку і Лін його не помітила. Знову-таки, він кілька разів намагався полонити співрозмовницю, не привертаючи її уваги, і що ж? Найсильніше заклинання, яке міг створити М-елфа, протрималося біля неї понад п'ять годин, але врешті-решт зникло.

Він розмовляв із нею, бажаючи зрозуміти, чи дійсно нарешті знайшов те, що допоможе врятувати батька. І не міг вирішити.

Ніякої сили. Взагалі ніякої! Чому? Навіть Шановані мали крихти магії, хоч самі її й не відчували. А якщо у неї немає сили, то як вона руйнує закляття? Як змінює зовнішність? Як?! М-елфа не розумів цього! Весь його досвід кричав, що такого не буває, але Лін сиділа поруч, спростувуючи закони магії.

Чи зможе чужинка з необмеженого бар'єром світу повернути рівновагу цьому? І чи захоче? А якщо ні – чи вдасться її змусити?

Красиві слова, визнання сили, потурання примхам, шанобливе звертання… М-елфа криво посміхнувся. Жінки! Їм так легко лестити! Трохи уваги, награна відвертість, смуток у голосі, обірвані фрази…

Лін повірила. Не могла не повірити!

Той раб не помилився… Вона й гадки не мала, що таке елфа. Це – не раса, не прошарок суспільства, не сімейні узи. Це – спосіб мислення, укорінений так глибоко, що немає сенсу навіть намагатися його змінити: ні в царстві Незрівнянного, ні в розумі конкретної особистості.

Звичайно, молодь на кшталт Рі-елфи легко піддавалася спокусі порушити Закон. Зв'язки з людськими жінками, суперечки, нехтування словами наставників… Для «зцілення» таких поривів започаткували показові страти. Ні, не дурників, що переступили межу вседозволеності, – справжніх злочинців, які усвідомили недосконалість системи і ризикнули поділитися відкриттям із кимось іще

Як Млот, наприклад. Тобто як Мо-елфа, вієр Другої категорії, Богонаближений. Він обрав шлях вченого, і це його згубило. Поміж рядками стародавніх хронік можна прочитати чимало неприємної правди…

На подив суспільства, Мо-елва уникнув смерті. Пройшлася чутка, нібито благання його людської матері зачепили кам'яне серце ерьєра-карателя і змусили його вперше в житті змінити вирок.

М-елфа нічого не заперечував і не виправдовувався. Можливо, якби його запитав про це сам Елфа, ерьєр зволив би пояснити свої мотиви, проте Незрівнянний давно перестав цікавитися плітками і дрібними подіями.

А та жінка дійсно молила про милосердя. Молила так, що М-елфа не зміг викинути її за поріг, не зміг зробити рабинею за образу елфи. Як же її звали? Він ніколи не запам'ятовував імена людей, але навряд чи коли-небудь забуде ту дебелу стару, її обличчя, вкрите дрібними зморшками, і тремтячі руки, що простягали ерьєру-карателю крихітну золоту троянду.

Ту особливу троянду. Символ його божевілля. Квітка, про яку він давно забув і волів би ніколи не згадувати. Нагадування про його власну недосконалість.

У елф немає сімей. Нема рідних, про яких треба дбати. Немає людських почуттів. Їхнім потомством займається Комітет опіки – визначає категорію магічної сили, призначає наставників і слуг, дає належне статусу житло… І все ж та жінка примудрилася прожити тридцять років пліч-о-пліч зі своїм сином – як служниця, звісно, не сміючи відкрити рот у його присутності.

Якоїсь миті М-елфа навіть захопився силою волі жінки, що колись ділила з ним ліжко. А потім зрозумів, що злочинець, заради якого вона без роздумів вторглася в житло верховного судді й ката Незрівнянного, не тільки її син.

І він не витримав. Розм'як. Прислухався до… до совісті? Чи до серця? Зробив дурість, з якої все почалося. Дозволив жити тому, хто засумнівався. Можливо, тому що сам сумнівався півтора тисячоліття.

Десь поруч закричала сова. Ерьєр перевів погляд на Лін, що згорнулася клубочком під сусіднім деревом. Місяці давно зустрілись і розбіглись, але було досить ясно, щоб він міг бачити її руку, стиснуту в кулак.

Як тоді…

Соромно визнати, але вранці М-елфа по-справжньому злякався. Те, що він шукав багато років, раптом стало матеріальним і опинилося перед ним. Що сказати? Що зробити, щоб не наламати ще більше дров? Він не знав! І зобразив непритомність, сподіваючись виграти час.

Сова ухнула ближче, їй відповіла інша, десь на віддалі. Глухо стукнуло об землю зелене яблуко, несподіваний порив вітру зашурхотів листям у старому саду, що оточував хатинку-руїну.

Ерьєр підняв очі до зірок. Коли він востаннє ночував під відкритим небом?

Хтозна…

Сухий лист впав йому на плече і зашелестів, скочуючись вниз по рукаву. М-елфа гидливо обтрусився, поправив ковдру. Може, треба вкрити Лін? Ночі тут прохолодні, а на ній тільки легка сукня, безумовно не призначена для ночівлі в саду.

Але… Це ж особиста річ, хіба ні? І, як будь-яка самодостатня елфа, Лін має смертельно образитися?

З іншого боку, коли вона простудиться як звичайна людина, буде набагато гірше.

Доведеться шукати цілителя хоча б Четвертої категорії, і, звичайно ж, той зацікавиться, чому елфа не здатна контролювати своє здоров'я.

Чи вона?.. Хто сказав, що не здатна? Але все ж… Ні, не варто ризикувати! Елфа з чханням буде білою вороною серед тих, хто має силу, а цілитель зрозуміє, що, незважаючи на її дивацтва, магії в ній нема ні краплини. Не вбивати ж його заради збереження таємниці? Занадто ризиковано позбавляти життя елфу без причини, у формулюванні якої нема слова «зрада». А вбивство доведеться розслідувати самому ж, і це в намічену схему дій ніяк не вписувалося.