ГЛАВА 16.1. Мета

{Мета виправдовує все? Можливо. Але занадто часто це «все» не виправдовує мети.

«Перші сто років при дворі Веллійської імперії», Бест Влайський}

«Повірив чи ні? Здається, повірив… Ох, яке полегшення! Але чому він не зводить із мене очей? Сумнівається, що я настільки безтурботна? Заснути серед людей, кожен із яких мене напевно ненавидить, – яка дурість! Ну ні, досить і того, що я задрімала, слухаючи його довжелезну, наскрізь фальшиву промову. Чи ерьєр-каратель постійно насторожі?

Він явно щось вирішує. Гладить пальцями ковдру і дивиться на мене… Хоче задушити, якщо з магією не вийшло? Навряд чи, він би не тягнув так довго і не грав би комедію. Чи… Навіщо М-елфа встав? Іде сюди… Чорт, волосся закриває очі! Ага, начебто нічого не запідозрив. Що він чекає? Невже дійсно спробує напасти? Що робити?! Спокійно! Насамперед варто непомітно змінитися. Ага, непомітно… Уточнення – змінитися, не спричиняючи підозр. Далі… Що це? Млот? Йому якого Реха тут треба? Прилаштувався у чергу бажаючих мене позбутися? І про яку це дволикість він говорить? Ой! Прокляття, ерьєр зараз його вб'є! Потрібно щось зробити. Щось несподіване. Приголомшливе. Застати зненацька. Але… вони йдуть? Чому? Може, щоб обговорити ту дволику? Ну-ну, елфи вищих категорій, не тільки ви вмієте тихо пересуватися».

Лін обережно підняла голову і прислухалася. Здається, навколо ніхто не бродив. Підібратися б трохи ближче… Поповзом, чи як? Чарівниця посміхнулась, уявивши цю картину, і неспішно випросталась. Яблунева гілка зачепилася за волосся і ледь не вирвала цілий жмут світлої шевелюри. Лін засичала, виплуталася зі сплетення гілок і рушила до кущів, що закривали ерьєра і його бранця.

«Ти коли-небудь насолоджувався болем, кате?» – несподівано почула вона і завмерла. Млот не стишував голос – мабуть, уявив, начебто зарості, що відгородили його від інших, не пропускають і звук. Або йому просто було байдуже.

Глухий удар, здавлений стогін… Що робити?! Стояти і слухати, як поруч б'ють людину, яка не має навіть крихітного шансу захиститися? Як вбивають людину?! Чарівниця подумки прокляла і всіх, хто мав магічний дар, і власний безглуздий характер, що штовхав її на божевільні вчинки.

«Одного разу я дострибаюся! І тоді, можливо, різко порозумнішаю, але буде пізно. А зараз… Зараз треба вимкнути розсудливість, інакше… Інакше мені ніколи не заручитися підтримкою хоча б цих рабів!» – знайшла Лін задовільне пояснення того, що Марк зазвичай називав «лізти не в свою справу», і, трохи вагаючись, ступила вперед.

Однак голос ерьєра змусив її зупинитися і затамувати подих.

«Допоможи мені, і я виконаю твоє бажання», – сказав М-елфа. Він запропонував угоду! Ні, не так – елфа Першої категорії запропонував угоду рабу! Що ж це за проблема така, з якою не здатний впоратися найсильніший маг Незрівнянного?

Чарівниця не втерпіла і зробила ще крок до співбесідників. Їй хотілося не тільки розрізняти слова, але і ловити інтонації, подих, паузи… Хотілося зрозуміти, чому Млот плювася отрутою у своїй звичайній манері, а ерьєр-каратель його немов заохочував. Неначе елфі це подобалося… Наче він давно прагнув почути щось подібне!

«Я дозволю тобі вбити себе», – Лін здригнулася  від цих страшних слів. А той, до кого звертався М-елфа, зовсім не здивувався.

– Не сперечаюся, твоя пропозиція варта уваги. На жаль, є невелика… хм, перешкода, скажімо. Знаєш, яка головна відмінність між людьми і елфами? Якими б боязкими, ненадійними, навіть дурними не були люди, вони часом замислюються про інших. У них є співчуття. Неможливо пояснити катові, що це таке, але воно є. Тому або ти знімеш заборону з усіх, або я буду стояти осторонь і насолоджуватися твоїм марним кривлянням.

– Або я продовжу ваші муки навічно, – доповнив елфа. – Ти б ще попросив повернути тобі здатність користуватися магією! Вставай. Не треба зображувати благородство перед тим, хто його не оцінить. Можеш насолоджуватися моїми кривляння скільки завгодно, твоє завдання полягає в іншому. Мені необхідний план першого палацу Елфи. Не перебивай! Ти був книжковим хробаком, і ти порпався у старих кресленнях, коли тебе схопили. Розумію, ти шукав докази незрозуміло чого, але мене це не цікавить. План першого палацу Незрівнянного. Нехай приблизний. І, якщо він мені сподобається, я дозволю тобі вибирати.

– Між життям і смертю?

– Між дозволом померти і дозволом вбивати. Не сумніваюся, ти вибереш перше.

Короткий свистячий подих Млота підтвердив припущення ерьєра:

– Так, я – нікчемний раб, який останні п'ять років мріє про смерть! Ти не помилився, суддя. Напевно, правду кажуть, що ти бачиш наскрізь кожну гнилу душу! В свою ніколи не заглядав? Даремно! Там тебе чекають особливі несподіванки.

– Я мав на увазі інше, – майже миролюбно сказав М-елфа. – Ти вибереш свою смерть, тому що навіть позбавлений права на силу елфа назавжди залишиться елфою. Не чіпай зуби – якщо перестанеш дошкуляти мені, вони вростуть. А, точно, я й забув про твій вибір… Готуючись до вічності, не думають про такі дрібниці. І вмийся. Л-елфі неприємно дивитися на твоє обличчя.

«Він же стоїть до мене спиною!» – хотіла сказати Лін, розсуваючи руками кущ, щоб переконатися в цьому. І обімліла, зрозумівши: вона видала себе!

– Чарівна ніч, чи не так? – промовила чарівниця, дивлячись у здивовані очі Млота. – Зірки сяють, пташки мовчать, змови організовуються… Тихше, обійдемося без необдуманих дій. Я тут… прогулювалась. Як і ви обидва, гадаю? Так же краще, хіба ні? – Вона відпустила гілки і, обігнувши кущі, підійшла ближче. – Карти відкриті, лідера виявлено і М-елфі більше немає потреби зображувати безмірну повагу. Сподіваюся, в іншу крайність він не кинеться…