18.2

По-перше, веллійському імператору відтепер ніщо не загрожувало. Після його одужання з Клуса прийшов подарунок від Першого мага – якийсь артефакт, що захищав, за словами посланця Радіса, від «… немагічних втручань різного виду».

По-друге, несправжня Лін тихо померла через кілька годин після урочистого прибуття до Влаї. Це породило чутки про прокляття, яке перейшло з Тойянського графства на династію Віллаїв, тому число потенційних наречених для Його Величності різко скоротилося. Майже до нуля, що несказанно засмутило Малдраба, який усе ще планував одружити недолугого родича, і вдарило по самолюбству правителя Тойяни, адже одна справа – з презирством уникати небажаних суджених, і зовсім інша – коли вони уникають тебе.

Третя новина стосувалася принцеси Маргалінайї. Вона так і залишилася «тітонькою» Арголіна, що гостювала зараз у імператорському палаці – у своїй власній кімнаті, оточена магічною сіткою на кшталт тієї, яка обплутала короля і його невиховану піддану. Малдраба Четвертого влаштовувало саме таке її буття, він уже не вірив у сентименти.

Не-людські найманці швидко розібралися з претендентами на регентство і, відповідно, на трон. Фарме пообіцяла бути доброю матір'ю і не шукати неприємностей, прагнучи до непідвладних їй речей.

Життя імперії потроху поверталося на круги своя, а тойянські проблеми залишалися в Тойяні. І якось так виходило, що накопичитися їх встигло значно більше, ніж міг припустити молодий правитель, до того ж Крезін, намагаючись розібратися в ситуації на свій розсуд, перевернув із ніг на голову всі правила палацу.

Дісон говорив, що Маргалінайя підкорила за допомогою приворотного зілля половину придворних, і навіть його самого? Радник колись пізнав дію «чар» юної принцеси на власній шкурі, тому, недовго думаючи, вигнав із палацу всіх чоловіків, навіть стражників спробував замінити жінками. А коли з Клуса прислали бочку зілля, що рятувало від найпоширеніших чар, Крезін розійшовся не на жарт.

Втім, слуги зраділи дозволу повернутися до роботи (і, звісно, зарплатні), а ось міністрам несподіване кроплення не сподобалось. Але веллійському раднику, якого сам імператор називав другом, було начхати на думку кіратців, тому головні чиновники Тойяни сьогодні всі як один пахли шавлією і тихо погрожували переламати іноземному вискочці другу ногу.

– Є щось термінове? – обірвав потік інформації Арголін, якого насамперед хвилювала магічна сітка, а не подробиці життя палацових службовців.

Крезін зам'явся, визначаючись із пріоритетністю запитань.

– Щось особливо неприємне? – сполошився король. – Змова? Війна? Наречена, що не злякалася прокляття?

– Я б назвав це змовою з метою одружити вас зі знатною тойянкою під загрозою війни з Клусом, Ваша Величносте, але…

– Яке ще «але»?

– Мене поінформували і про іншу змову.

– Про іншу?

– Приблизно такого ж змісту, проте нареченою вже є якась ельфійка, як не дивно – теж корінна мешканка Кірату.

– Ельфійка в Кіраті? – не повірив Арголін. – Маячня! Тут століттями заправляли маги, звідки не-люди? Її, мабуть, не знищили б, але і жити як звичайній місцянці не дозволили б.

Радник дипломатично смикнув плечима. Правитель впевнений, що знає все про людей… Наче легко зрозуміти мотиви невеликого графства, яким ти ніколи не цікавився!

– Гаразд, змови почекають, – вирішив король. – Що далі?

– Її батьки, – кивнув Крезін вбік Ельміри. – Барон і баронеса Дійські. Ваша Величносте, подивіться у вікно. Вони знову прийшли зі своїми вимогами!

– Хочуть повернути дочку? З цим розберемося трохи пізніше, поки немає сенсу навіть намагатися щось пояснити. Згодна?

Дівчина невпевнено кивнула.

– Чи бажаєш відповісти на тисячі запитань тата з мамою? – продовжував Арголін. – Тоді це без мене. Крезіне, клич мага!

– Ні! – скрикнула магічка. – Не треба магії!

– Тож ми зрозуміли одне одного. У сенсі, ти все зрозуміла і не заважатимеш.

Ельміра знову кивнула.

– Щодо змов…

– Що таке, раднику? Я ж сказав, вони почекають!

– Пан Джерінер висловив бажання обговорити з вами це питання. Наскільки я можу судити, він поки не визначився, до якої зі сторін примкнути.

– Порадь йому взагалі не зраджувати корону!

Крезін ввічливо помовчав, а потім знову повернувся до попереднього запитання:

– Послати за Джерінером?

Його Величність без особливого ентузіазму погодився:

– Так. Я… Ми будемо в кабінеті. Залишилося дещо перевірити, і якщо це не спрацює…

***

– Не спрацювало, – понуро сказав Арголін, крутячи в руках невелику блискучу паличку із зазублинами.

– Але варто було ж спробувати, – невміло спробувала його втішити Ельміра. – Зрештою, сейф же вдалося відкрити!

Так, сейф дійсно вдалося відкрити – щоправда, не без допомоги всезнаючого веллійського радника, в голові якого дивним чином опинився шифр, забутий тойянським правителем.