22.2

Радіс швидко перетнув кімнату, зупинився навпроти відвідувачів.

«Потрібно поклонитися ще раз чи це перебір?» – розмірковував Арголін, розглядаючи невисоку худорляву людину в мантії і солом'яному капелюсі, на тонкому обличчі якої застигла глузлива міна.

Це питання розв’язала Ельміра – вона жваво підхопилася на ноги і схилила голову. Першому магу начебто сподобалася шанобливість магині.

– Ваша Величносте, – співучим, дещо жіночним голосом промовив Радіс, – я сподіваюся, що все, що сталося в моїх володіннях, залишиться в таємниці?

Король похмуро кивнув.

– Добре. Тоді будьте ласкаві піти за мною. Ні-ні, голубонько, з тобою у мене буде окрема розмова. Залишся тут!

Дівчина ображено засопіла, а Арголін із подивом виявив, що знову відчуває магію!

– Як ви це зробили? Коли? Чому я не помітив? Куди… – він осікся, зрозумівши, що марнує повітря – Перший маг і не збирався відповідати на запитання.

Широкі сходи вели у великий вестибюль, з якого можна було потрапити і на верхні поверхи, і в довгий будинок, що примикав із півночі до особняка повелителя магів, проте Радіс вказав на вхідні двері.

– Прощавайте, Ваша Величносте.

– Е-е-е… – почав молодий правитель, але його супутник уже повернувся в підвал.

«Ну і добре. Подумаєш, які всі горді! Не дуже й хотілося спілкуватись…» – заспокоїв себе Арголін і, востаннє окинувши поглядом житло великого мага (розкіш, що дивитися?), вийшов у двір.

Здавалося, зірки світили яскравіше, ніж будь-коли, а жасмин біла порога пах сильніше за парфуми.

«Ніколи не помічав, що світ такий прекрасний!» – захоплювався король, не поспішаючи формувати коло порталу.

Магія! Як же йому подобалося відчувати силу, що вирувала навколо, і знати: вона підкориться, треба лише побажати! Він пробув без магії понад добу і зрозумів, що волів би померти, але не погодився б знову стати звичайною людиною. Нізащо!

– Навіть не поцікавишся, що буде з твоєю подругою, Високосте? – пролунав за спиною знайомий голос, що зовсім не лякав.

– Вона мені не подруга, – відмахнувся Арголін, витріщаючись на небо і вдихаючи запах жасмину. – Нехай її батьки голову ламають, як домовитися з Радісом, а я й так занадто довго з нею панькався. До речі, я вже Величність, Лане! Що ти забув у Клусі? Гостюєш у друга? Ну-ну… І чого ти з ним зв'язався? Та ж на нього глянь – і відразу все ясно! Знаєш, що про вас пліткують?

– Знаю, – з незрозумілою гордістю погодився правитель Старилісу, виходячи з тіні. – Звичайно ж, знаю! А ти подорослішав. П'ять років пройшло, еге ж. Шкода, майже не підріс…

– Зате відразу зрозумів, хто знищив заклинання!

– І почав радіти, задерши хвіст? З друзями так не чинять.

– Що? – здивовано перепитав володар Тойяни. – З якими друзями? З цією, чи що? З Ельмірою? Я ж сказав, вона мені не подруга! Не родичка і не наречена, відразу уточню! А на неї… е-е-е… ніяк не вплинуло? Тобто я знаю, що ти нищиш магію, не впливаючи на об'єкт, але… Як ти цим керуєш, га? Щоб на відстані, непомітно, точно і… Досвід? Твоя міць величезна і ти можеш не тільки руйнувати! Чому в тебе виходить майже все?

Лан розвів руками:

– Напевно, тому що я особливий. Досить, хлопче. Не намагайся непомітно створити портал – я бачу тебе наскрізь. Ти б ще баладу на мою честь склав, може й приспав би увагу. Вмієш зуби заговорювати, Величносте, добре тебе при дворі натренували… Злякався, що наша зустріч після довгих років розлуки закінчиться мордобоєм? Не свердли мене своїми ельфійськими оченятами, під твоїм прекрасним поглядом я не почервонію і не подурнішаю. Припини гратися з порталами!

Арголін із жалем визнав, що чергова спроба непомітно вислизнути не вдалася. Прокляття, як же не вчасно! Цей не-людь напевно щось знає… Жодних сумнівів, знає, інакше навіщо б йому поводитися так грубо?

– Не розумію, про що ти, – опустивши очі, ледь чутно промовив король. – Мені просто хочеться спати… Хіба це погано?

– Погано зраджувати довіру, – відрізав правитель Дивного Лісу. – Грати на почуттях погано. Використовувати тих, хто тобі вірить, теж недобре. А підставляти інших взагалі паршиво! Мені продовжити список? Чи ми вдамо, що все гаразд, і назвемо мету?

– Не розумію, про що ти, – трохи голосніше повторив Його Величність. – Мені просто хочеться спати! Хіба це погано?!

Лан зітхнув і окреслив портал:

– Хочеш спати? Зараз я розповім тобі казку на ніч. Не дуже страшну, та заплутану. І якщо ти її доповниш, ми мирно розійдемося у наші затишні ліжечка. Згоден?

Арголін зиркнув спідлоба і похмуро угукнув.

– Отож, не будемо згадувати нетрі минулого. Магайя з'явилася на початку цього року, і, думаю, стала першою із маріонеток. Фатальна жінка з печаткою Смерті почала захищати старого імператора і оголосила полювання на спадкоємця імперії! Сама вона пояснила це як спробу навчити тебе виживати у палацовому гадючнику. Її ніхто не зупиняв, хіба не дивно? Можливо, тому що ніхто на неї й не скаржився? Єдине, що мене дивує, – чому ти тягнув так довго? Хіба не зручніше було прибігти в ці… як їх…