22.3

– То для тебе не секрет, хто смикає за ниточки! – з відчаєм вигукнув Арголін. – І навіщо допитуватись, якщо знаєш усе?

– Лиш один псих, що хоче об'єднати світ, досить могутній, щоб зрушити континент. Гадаєш, важко зрозуміти, хто всім керує? Тим паче з'явилося нове пророцтво! Ще не чув? Щось про дитину протилежностей, питання і Світ Тварюк. З питаннями, власне, поки не все ясно… Що скажеш, Величносте? Як ви збираєтесь руйнувати бар'єр?

Тойянський владика сердито засопів і сховав руки за спину. Заклинання порталу вважалося одним із найпростіших, для нього не були потрібні ні певні артефакти, ні зілля, ні інші атрибути, що супроводжували кожного мага. Легкий порух руки… Але коли за тобою, не кліпаючи, спостерігає той, хто здатен знищувати магію богів, елементарне закляття стає неможливим. Його Величність почувався так, немов знову опинився під магічною сіткою.

– Мовчиш? А даремно. Мучеництво зараз не в ціні, повір. З благородством та ж ситуація, зате трагічна доля популярна, як було видно на прикладі героїчно врятованої і передчасно покійної фальшивої принцеси. Хочеш стати народним героєм?

– Я не знаю, як звільнити цей проклятий материк! – сердито вигукнув король. – Мені сказали, тільки вона здатна це зробити! І якщо я їй допоможу…

– Допоможеш? – вигнув брову Лан. – Зараз так називають зраду? Е-хе-хе, я зовсім відстав від життя… Треба запам'ятати, може якось підкладу другу свиню і вимагатиму подяки. Продовжуйте, Ваша Величносте! Прошу вибачення за грубий тон! Мені, знаєте, здавалося, що ми знайомі, проте зараз я бачу, що помилявся. Отже, ви вважаєте, мета…

– Якби я закинув Лін у Закритий світ, не спричинивши конкретних підозр, Рех би дозволив моїй матері повернутися! – заволав Арголін, бризкаючи слиною. – Повернутися, чуєш?! Моїй матері!

Правитель Старилісу відступив на крок і провів рукою по обличчю.

– Хлопче, та ж у тебе в голові вирівнялися усі звивини! Не знаєш, наскільки небезпечні померлі? Вони не належать цьому світу, хіба важко зрозуміти? До речі, коли Маргалінайю встигли повернути богу Смерті? У Клусі ця новина не пролітала…

– Я не кажу про повернення сюди, – з притиском вимовив король Тойяни. – Рех дозволив їй повернутися назад. У світ Смерті! Вона пробула тут довше за будь-кого мертвого, і страждає кожну зайву хвилину, проведену серед живих. Чомусь усі, хто про неї знає, вважають мою матір лиходійкою, яка бажає зайняти трон. Але їй просто не пощастило! Вона хотіла продовжити своє життя, а виявилася частинкою спланованого багато років тому задуму! По-твоєму, дід колись сам придумав ідею вічного заслання для Карі?

– Не мели дурниць, – відмахнувся Лан. – У Малдраба своїх тарганів вистачає, не треба йому чужі приписувати. Хоча… Я тоді дуже здивувався, не заперечую. І знаючі люди дивувалися… Гей, Арголіне! Гад вінценосний! Змився, поганцю? Ну і хрін з тобою! Толку від твоїх вигадок… Маргалінайя не може бути жертвою, надто люто вона рветься до трону. З іншого боку, у кожного своя правда. А дівчину ти, виходить, дійсно кинув. Що ж, недарма тобі дали Тойяну – Величність із тебе вийшла якісна.

***

«Місце книги – на полиці в бібліотеці, і ніяк інакше. В крайньому випадку – під рукою господаря, і якщо хтось бажає з цим посперечатися, Радіс готовий його вислухати. Що, опонентів нема? Ні, люба, ти – не варіант. Чому? А хто дискутуватиме з якоюсь річчю? Так-так, звикай до нового статусу!

Кожен вчинок має наслідки. Спокусившись на чиюсь власність, не варто сподіватися, що справжній власник зрадіє і благословить злодія на подальші лиходійства. Однак такий цінний матеріал, як книга заклинань, не можна помістити в темницю – нею необхідно користуватися!

Який контроль? Яка Ільмена? О, спільниця? Цікаво… Це вона винна в усьому? Хм, потрібно освіжити пам'ять… Здається, десь на початку, так? Ах, контроль! Ну невже той, хто створив книгу, не зможе її розгорнути, де б вона не була? Ага, дванадцята сторінка… Глава «Надлюди»… Нагадати, про що йдеться в першому абзаці? Цитую: «Неможливо поєднати предмет і людину без згоди людини».

Тобто вкрасти – це злочин, а допомогти заховати вкрадене – добра справа? Ні, люба, так не буває! Світ не крутиться навколо твоєї подруги, нехай вона і намагається стати центром Всесвіту. До речі, нагадай, як її звуть? Судячи з усього, магиня вона дійсно талановита, шкода, що тратить життя на дрібниці на кшталт ф'єрі. Красти у мене, подумати тільки! Діти-діти, й чому ви не вибрали долю без магії?

Поділ? А чому ти гадаєш, що можна повернути все назад? О, кузина сказала! І ти, звичайно ж, віриш словами тієї, що обіцяла тобі рівноцінне партнерство, але зробила річчю! Скільки тобі? Двадцять? У такому віці пора відрізняти ілюзії від дійсності.

М-да, обгортка для книги посередня… Байдуже, врода для магів – справа наживна. Та не лий сльози – на долю помічники Першого мага не скаржаться. І взагалі, радуйся, що хоч залишилась у своєму тілі! Як? Елементарно! Якби Ільмена щось наплутала, не книжка була б у твоїй голові, а твоя свідомість зараз би сиділа в книзі, й, оскільки рота в обкладинки немає, ніхто б і не дізнався, що з тобою сталося.

Ще питання? Ага, тобі ж не можна запитувати! Дуже зручна риса в наш неспокійний час. Тоді – побажання? Побачити рідних? Звичайно, нехай записуються на зустріч. Влаштовуйся з комфортом, люба, нас очікує тривала співпраця».