23.3

***

Він був такий смішний… Нагадував тямущого малюка, який знайшов «дорослу» книжку і уявив, що з картинок дізнався про світ усе. Хлопця спіймали на гарячому й відшмагали, ще більше зміцнивши його віру в свою правоту. І ніхто не спромігся йому пояснити, що навіть прості слова часом мають безліч значень. Тому що, по суті, він мав рацію… ну, або наблизився до правди, що в суспільстві елф означало те ж саме.

Син… Мабуть, з усіх нині живих магів тільки М-елфа розумів, що це таке. Він сам був сином. Останнім із синів Незрівнянного – люблячим, турботливим, готовим на все заради батька. Тим, хто створив для Елфи цілий світ!

І ерьєр був би сином і далі, якби одного разу на його шляху не трапилась його власна дитина. Тоді він уперше засумнівався. Ні, не так – він дозволив собі засумніватися! І Елфа це помітив. Як же він страждав! Як мучився, розуміючи, що єдина рідна людина опинилася перед вибором, який неможливо зробити. Так, недарма елфи відкинули родинні зв'язки…

Тоді М-елфа, не особливо замислюючись, вибрав курс батька, якого любив, і виявив краплю поблажливості до сина, якого не знав і який його ненавидів. Точніше, пожалів його матір…

Але Незрівнянний побачив у цьому значно більше. І він вирішив припинити бути богом.

– Якщо прив'язати до мотузки камінь, залізти он на те дерево і закинути камінь на стрімчак так, щоб він зачепився за щось стійке…

– У нас немає такої довгої мотузки!

– А інший кінець треба прикріпити до дерева…

– Як ти собі це уявляєш, га?!

– Саме так, уявляю! А ти замість того, щоб критикувати, думай про щось корисне!

– Висловлюючи чудернацькі ідеї?

– Можна просто ідеї! Шматок не відпаде, якщо запропонуєш щось корисне!

– Ха-ха, один уже пропонував зробити сходи! А інший – видовбати дірку. Ірисе, ти чого притих? Нічого не хочеш сказати? Наприклад, підкинь ідею сконструювати нашвидкоруч крила із підручних матеріалів. Рі, й ти мовчиш? Елфа ж не повинен губитися в жодній ситуації! Ах, ти вже не елфа… Шкода, дуже шкода!

М-елфа слухав перепалку, призвідником якої став Млот, і відчував, як стискається серце. Досі він бачив перед собою одну мету – повернути Незрівнянного. Але світ підкинув додаткове випробування. Хіба міг ерьєр передбачити, що примхи злої долі зведуть разом ту, що здатна допомогти, і того, з чиєї дурниці все почалося?

Колись він був готовий вбити Мо-елфу власними руками. Потім мріяв навіки забути про його існування. На жаль, бажання рідко збігаються з дійсністю…

Верховний суддя Тагота не вважав, що засудив Млота до надмірного покарання. Мо-елфа був багатообіцяючим вієром, а не самозакоханим молодиком на кшталт Рі, і повністю усвідомлював, до чого призведе його жалюгідна спроба повалити бога.

Подумати тільки, він сподівався знайти у старих архівах підтвердження своєї теорії! Хотів оприлюднити документи, що нібито приховували справжню сутність елф. Хлопчисько! Звичайно, звідки йому знати, що від минулого не залишилося нічого? Нову історію складали, ретельно стежачи за дрібницями, щоб ніхто не зміг влізти і уявити себе великим просвітителем. Навіть легенди придумувалися вкрай обережно!

Кілька магів повністю переписали минуле і канули в небуття, забравши таємниці в царство мертвих. Усі пішли, крім одного – того, хто стояв біля витоків і бачив, як розвивалася система протягом п'ятнадцяти століть…

Якби не Млот, М-елфа навряд чи мучився б сумнівами щодо світу. Звісно, він не такий досконалий, як планувалося спочатку, але загалом ерьєра влаштовував.

Проклятий Мо-елфа! Він змусив безжального ката Тагота задуматися про елементарні речі.

«Чому я можу любити свого батька, а мій син повинен мене боятися і ненавидіти? Чому мій батько здатен мене любити, а я не відчуваю до свого сина нічого, крім байдужості?» – розмірковував М-елфа протягом довгих годин. І одного разу зловив себе на думці, що краще б світ залишився тим самим.

– Потрібно піти вздовж скелі й пошукати зручніше місце для підйому, – перервав він дискусію, в якій вже брали участь усі присутні.

– А якщо такого нема? – запитала Лін, відійшовши від дерева, куди вона начебто і справді збиралася залізти. – Втратимо час…

– Зате голова залишиться цілою, – відрізав ерьєр.

– Якби я мав сокиру, – знову завів стару пісню Млот, – я б…

– Ти б бігав із нею за елфами, – обірвала його чарівниця. – М-елфа має рацію. Ми майже дійшли, і не варто даремно експериментувати. Гаразд, – вона зітхнула, – повертаємо мотузку на місце…

– Не треба, пані, – чітко вимовив Ірис. – Носилки – це зайве. Я можу йти самостійно.

Лін краєм ока глянула на його бліде обличчя і невпевнено кивнула:

– Тобі видніше.

Вона звично зробила крок уперед, забувши поцікавитися, в який бік хотів піти ерьєр.

«Нехай буде праворуч. Зрештою, німих тут немає, зате бажаючі вказати на помилку так і спішать висловитися!» – заспокоювала себе чарівниця, придивляючись до кам'яної стіни, яка здавалась абсолютно неприступною.