ГЛАВА 25.1. Родинні зв'язки

{Після одруження Малдраба Четвертого з гартонською принцесою, його запитали, до кого з родичів дружини він прислухається. До Гімода, свого тестя? Чи Грайта, новоспеченого шуряка?

Імператор надовго задумався і відповів: «Лиш до себе».

«Перші сто років при дворі Веллійської імперії», Бест Влайський}

Тут усе залишилось як колись… Цю кімнату ніхто не чіпав відтоді, коли народився Арголін, а спадкоємиця імперії тихо померла на подив Дісона, придворного лікаря, що й у страшному сні не очікував такого.

Маргалінайя глузливо посміхнулася, згадавши, який переполох влаштували слуги, коли їм наказали навести лад у величезній опочивальні, заповненій пилом, павутиною і сухими комахами. Нічого, впоралися… Шкода тільки, що разом зі сміттям зник майже весь одяг принцеси – час і міль пощадили лише коштовності та меблі.

Нові перини, килими, фіранки… Але Маргалінайя раз у раз ловила себе на думці, що не помічає різниці. Можливо, тому що в кожному предметі домінували кольори імперії. Або ж роки наважилися зло пожартувати з її пам'яттю.

Проте це була перемога. Хай не повна, і треба було ще багато зробити, однак Маргалінайя не відчувала себе переможеною. Так, її кімната перетворилася на клітку, і власний батько відмовлявся з нею зустрічатися, але відступати принцеса не збиралася. Досить! Колишню спадкоємицю використовували всі, хто помітив її амбіції і встиг на них зіграти. Тепер черга за нею!

У тім, що вдасться домогтися свого, Маргалінайя не сумнівалась. Основна мета, заради якої довелося співпрацювати з нахабною дівчиною, що вважала себе великою магинею (щоправда, врешті-решт обійшлося без участі навіженої дівки), досягнута, і бог Смерті задоволений. Він дозволив залишитися. Дозволив жити як звичайній людині. Зняв печатку!

Не секрет, що мертві завжди намагаються повернутися в потойбіччя. Принцеса теж хотіла назад… Дуже хотіла! Єдине, що змушувало її залишатися серед живих, – впертість. Маргалінайя надто довго ламала себе заради примарного шансу стати колишньою, і не бажала, щоб роки облуди були витрачені даремно.

Дурний Арголін! Він ще не розучився вірити людям. Навіть сприйняв за чисту монету розповідь харизматичного правителя Гартона про давні події. Перед очима Маргалінайї досі стояло вражене обличчя велллійського принца, коли Рех розставив усе по своїх місцях.

Але хто сказав, що боги не брешуть?

На жаль, на трон імперії розраховувати відтепер нема сенсу – всезнаючий радник вчасно здогадався про Магайю-ф'єрі й завадив їй витягти з імператора життя. Напевно, не треба було використовувати Дем'єна так грубо… Звичайно, в його віці заводити роман зі столичною красунею вкрай необачно, проте він сповна розплатився за гарячі ночі й не заслужив образ і принизливого сміху на прощання. Якби Маргалінайя вчинила тоді розсудливіше (і, головне, ввічливіше), старий некромант напевно залишився б осторонь і не позичив би нікчемним побратимам дзеркальний півмісяць для швидконо і гарантованого знищення ф’єрі на будь-якій відстані… І Реху він наскаржився, жодних сумнівів! Якщо, звичайно, бог Смерті особисто не спланував їхню зустріч.

Маргалінайя не могла згадати, від кого вона почула про старого мага, в чиїх підвалах зберігалися віковічні знання. Невже дійсно Рех готував ґрунт? Казали, він може передбачити майбутнє… Тоді й смішна Магайя, поборниця сім'ї, його ідея? Такими темпами недалеко до параної! Хоча хтозна… Смерть імператора витягла б двійника з тієї глушини, де вона животіла під крилом Первісного та богині Життя, в непередбачуваний світ, і далі відправити її до Тварюк було справою часу.

Роки безтурботної бездіяльності навчили мертву принцесу думати – збирати мізерну інформацію у «новеньких», розглядати її під різними кутами, складати плани, брати до уваги деталі, ділити людей на можливих союзників або противників… Однак вона зовсім відвикла від швидкості життя, і цим скористалася друга «павучиха».

– Я приніс сніданок, Ваша Високосте, – промовив чийсь хриплуватий голос, в якому не було ні натяку на шанобливість.

Стукнули двері, по килиму з довгим ворсом пройшлися важкі чоботи гвардійця, дратівливий дзенькіт сповістив про те, що таця опустилася на туалетний столик біля ліжка.

Маргалінайя дивилася у вікно. Який сенс спілкуватися з черговим служакою? Всі вони однакові… Кидають масні погляди, а самі обвішані амулетами проти магії та приворотів як блазні дзвіночками.

– Його Величність бажає поговорити з вами.

Вона знизала плечима. Зараз батькові вирішувати, як вчинити з повернутою дочкою, але сенсу підлабузнюватися немає – він уже знає, кому зобов'язаний хворобою, тож у родинні почуття не повірить.

– Приємного апетиту, Ваша Високосте.

Знову прошелестіли кроки, рипнули двері… Принцеса криво посміхнулася віконній рамі й погладила пальцями ґрати. У імператора були причини для обережності, і, судячи з усього, тепер він почне дути навіть на лід.

На допомогу колишньої помічниці розраховувати теж нема причин. Вона невимовно легко зрадила наставницю, що підказала, як уникнути безперспективного шлюбу. Зрадила, дізнавшись, що імператор отямився і почувається аж ніяк не вмираючим! Зрозуміла, що обіцяного Маргалінайєю не дочекається ніколи, – і зникла, наостанок пригрозивши Рехом, Радісом і Дем'єном. Пообіцяла дістатися до самого Лана, якщо недавня «подруга» надумає її переслідувати. Десять амулетиків показала – нібито таких, що попереджають про знак Смерті. Недарма кажуть, що серце клусьця як лічильна машинка…