Розділ 15

Коли я зайшла в кімнату, дівчата всі чемно сиділи на своїх ліжках, та гризли граніт науки. Вони вже повечеряли, але щоб мені сумно не було їсти, погодилися попити зі мною чаю, до слова ненавиджу їсти сама. І я смачно поглинаючи макарони, розповідала дівчатам про сьогоднішній похід в спа салон, ділячись усіма позитивними емоціями. Після чаювання, дівчата відправилися дальше вчитися, а я вирішила глянути, що там за завдання скинув Левицький. 
Мені справді хотілося йому допомогти, він за цей короткий період багато зробив для мене, хоча по факту це йому була потрібна моя допомога. Я вже придумала, що якщо не зможу розв'язати самостійно, попрошу допомогти у Вови зі 109, він дуже розумний хлопець і в тому, що він розв'яже я не сумнівалась. Та мої хвилювання були марні, тому що завдання хоч і не були легкі, та все ж посидівши десь біля години часу, мені таки вдалося їх розв'язати. Багато часу зайняло саме розв'язування, воно вийшло досить велике. 
На щастя на завтра нам нічого не задавали, тому трохи замучена та все ж задоволена собою, десь біля одинадцятої години вечора, я пішла вкладатися спати. Не знаю, що на мене так вплинуло, спа процедури, чи проста втома, та всю ніч я спала як вбита. 
Зранку я встала в хорошому настрої, пари сьогодні були не важкі і пройшли на диво швидко. Після пар ми з дівчатами поїхали до Мар'яни, готувати презентацію з мікроекономіки. За роботою час пройшов дуже швидко і ми не замітили як на дворі уже стемніло. Вийшовши із під'їзду, ми з Машою направилися до автобусної зупинки, Іра пішла на трамвай, вона жила не далеко, їй всього декілька зупинок проїхати. Коли ми вже стояли на зупинці, у мене задзвонив телефон, це був Левицький. Блін, зовсім забула, що не віддала йому розв'язанні завдання. Сьогодні в універі його не було, та і чесно признаюсь, що листочки з розв'язком я забула в гуртожитку. 
- Алло.
- Настя, привіт . Ти де?
- Привіт, стою на зупинці. Ти щось хотів? - трохи знервовано запитую. 
- Справді, куди їдеш? Так, я хотів запитати чи вдалося розв'язати завдання які я тобі скинув?
- Так, завдання готові, тільки вони в кімнаті. Давай приїду в гуртожиток та скину тобі. 
- Давай я заберу тебе, де ти зараз? - швидко пропонує хлопець. 
- О, ні дякую. Я сама доберусь, все добре. 
- Та перестань, заодно і завдання заберу - ніяк не відстає Макс. 
З боку, ж на мене підозріло коситься Маша, і старанно намагається зрозуміти суть розмови. Почувши, що я відмовляю, щоб нас підвезли, вона махає вказівним пальцем біля скроні. Я звичайно розумію її почуття, оскільки ми стоїмо уже пів години, а нашої маршрутки так і нема. І все ж, я не хочу, щоб за нами приїжджав Левицький, щось його за останній тиждень забагато в моєму житті. 
І тут несподівано для мене подруга видирає з моїх рук телефон і швидко називає місце нашого знаходження. А тоді уже із задоволеним виразом обличчя віддає назад мій телефон. 
- Ок, скоро буду. - швидко відповів хлопець і збив дзвінок, перш ніж я встигла заперечити. 
- А що ти так на мене дивишся? - питає дівчина невинно кліпаючи очима. Чесно признаюсь, в цей момент мені хотілося вбити подругу. 
- Я тебе колись вб'ю - чесно признаюся. - Для чого ти це зробила? - просто кричу на подругу.
- А що такого? Людина хоче нас підвезти, так для чого відмовлятися, я уже втомилася тут стояти? Хто це до речі був? - питає дівчина, не розуміючи мого погано настрою. Я злісно дивлюся на неї і не відповідаю, чесно признаюсь я не знаю, як пояснити подрузі, які у мене справи з Левицьким. Тому я все ще надіюся що зараз приїде маршрутка і пояснювати нічого не доведеться. Та всі мої надії розбиваються вщент, коли я бачу знайому машину яка під'їжджає до зупинки. Від досади я не знала куди себе подіти, і що робити далі. 
- Ну і довго мені ще на вас чекати? - видає хлопець, виглядаючи з машини через вікно.
Розуміючи що вибору у мене немає я важко зітхнула і перевела погляд на Машу, подруга стояла біла як стіна з великими очима. Від її виразу мені чомусь стало смішно, я махнула в сторону машини, даючи зрозуміти, що це за нами.
- Я туди не сяду - шоковано шепче подруга мені на вухо. Я не слухаючи її, беру за руку і тягну до машини, дівчина опирається. 
- Ти сама назвала адресу, тому швидко сіла в машину !- наказую подрузі, все ж не полишаючи спроб затягнути її в машину. 
- Левицький? Ти серйозно? Звідки мені було знати? - тихо виправдовується дівчина. 
- Маша, не нервуй мене, будь ласка. Не з'їсть він тебе, врешті решт. - просто ричу від злості. 
Не хотячи, та все ж подруга піддається і сідає в машину на заднє сидіння, я ж сідаю біля водія. 
- Привіт - тихо привіталася сідаючи в машину. 
- Привіт, мене до речі Максим звати - посміхаючись представився хлопець повертаючись до Маші. 
- Та я в принципі, знаю - трохи ніяково сказала подруга - Я Маша - згодом додала посміхаючись.
- Ну і звідки ви дівчата? - весело запитав Левицький.
- В одногрупниці були - не хотячи відповідаю. Дальше розговорилася моя подруга і зупинити її було просто не можливо. Максим уважно слухав її та весело посміхався підтримуючи розмову. Я ж їхала мовчки, вся ця ситуація мені не подобалася, тепер виходить що він знову мені допоміг, чого я явно не хотіла.
Коли ми під'їхали до гуртожитку, Маша подякувала, попрощалася і вийшла з машини. Я ж поспішила за подругою, попередивши хлопця, що повернуся через декілька хвилин. 
- Ну, ти мені нічого не хочеш сказати? - весело запитала дівчина, як тільки ми зайшли в приміщення гуртожитку. 
Я тяжко зітхнула, не розуміючи що я маю відповісти подрузі. З одного боку я не хотіла брехати, але і всієї правди розказати теж не могла. 
- Маша, я обіцяю, що розповім тобі все, тільки завтра - відповідаю, і з надією дивлюся на подругу. 
- Ну добре - дівчина декілька секунд дивилася на мене, ніби щось обдумуючи, а потім все ж погодилася - Тільки завтра Бондаренко, ти від мене не відвертишся - погрозливо додала подруга. 
- Обіцяю - весело відповідаю піднімаючи руки в гору.
Я попрощалася з подругою і швидко направилася в кімнату, де дівчата як раз пили чай. Я попросила щоб мені також зробили, взяла з тумбочки зошит в який поклала розв'язанні завдання і пообіцявши що скоро повернуся вийшла з кімнати. 
Коли я вийшла на вулицю, то завмерла від шоку - біля своєї машини стояв Левицький і про щось розмовляв з Андрієм. Так, і якого ... тут відбувається? - пронеслось в моїй голові і довго не думаючи я швидко направилася в їх сторону. 
- О, привіт кохана. Ти швидко! - сказав Макс, побачив що я наближаюся до них. І подавши мені руку притис до себе і поцілував у губи. 
Це був короткий на не винний поцілунок, та все ж від неочікуваності я трохи розгубилася. Андрій від дій Левицького скривився та все ж привітався до мене.
- Привіт, Настя - сказав хлопець дивлячись на руки Максима які обнімали мою талію. 
- Привіт - тихо видала я, не бажаючи дивитися хлопцю в очі. 
- Ну, що ж думаю нам пора - швидко сказав Макс, тягнучи мене за руку до своєї машини. Я ж не розуміючи, що відбувається просто іду слідом.
Ми сідаємо в машину і хлопець рушає з місця, тільки тоді я приходжу до себе.
- Так, стоп. Може ти поясниш куди ми їдемо. 
- Тепер, ми просто змушені десь трохи погуляти, щоб не виникало підозри що в нас побачення. - спокійно відповідає хлопець. 
- Я взагалі то, не збиралася з тобою нікуди їхати - грубо відповідаю я, складаючи руки на грудях. 
- В мене теж інші плани були, та що поробиш. Так куди їдемо? Кафе, ресторан, клуб? - запитав Макс не відводячи погляд від дороги. Я тяжко видихнула від досади. 
- Давай туди, де ми були минулого разу - трохи подумавши запропонувала я. Хлопець декілька секунд подивився на мене і таки погодився. 
Ми як і минулого разу, спершу заїхали на заправку. Та цього разу попри два стакани, хлопець приніс ще якийсь пакет. Через декілька хвилин ми були уже на обриві. Я вийшла з машини і зразу ж пожаліла, що не взяла зі собою куртки. Я взагалі то, нікуди не збиралася їхати.
- Вдягни мій худі, а то простудишся, ти легко одягнена - сказав хлопець простягаючи мені одяг. 
Я трохи здивовано глянула на нього, та все ж послухалась і швидко вдягнулася. По при теплу погоду в день, ночі все ж прохолодні. А простудитися мені аж ніяк не хотілося.
- Тримай своє лате - сказав Макс даючи мені стаканчик - І, я тут купив ще сирні тістечка і круасани, подумав може ти голодна - додав хлопець, простягаючи мені пакет. 
Сказати що я була здивована, нічого не сказати. Тільки зараз я зрозуміла, що дуже помилялася на рахунок цього хлопця. Ще тиждень тому, я вважала його зарозумілим снобом. І свято вірила, що це правда. Та зараз перед собою я бачу зовсім іншу людину - турботливого та милого хлопця. І єдине питання яке мене зараз цікавило це - невже він так старається тільки заради того, щоб я добре зіграла свою роль?
Насправді я дійсно була голодна тому довго не думаючи, я все ж дістала сирне тістечко і відкусила шматок. 
- До речі, тримай свої розв'язки - кажу простягаючи листочки.
- Дякую, скільки я винен? - питає хлопець, розглядаючи листочки з розв'язком. 
- Ні скільки.. - твердо відповідаю відпиваючи своє лате. 
- Е ні, так не піде, людина сиділа, розв'язувала, то що задарма старалася? - серйозно каже хлопець. 
- Кажу тобі розслабся, завдання були не важкі - запевняю я.
- Добре, скажи хто, я сам розберуся - сказав хлопець і глянув мені в очі.
- Це не важливо, ти хотів готові завдання? Ти їх маєш. Все інше не важливо - відповідаю і беру круасан. Хлопець не задоволено хмуриться і вже хоче щось сказати та я його перебиваю. 
- До речі, про що ти говорив з Андрієм? - серйозно запитую я, згадавши що бачила їх разом. Хлопець помітно напружився, декілька секунд подумав, а тоді відповів.
- Та так, перекинулися декількома словами - не охоче відповідає.
- І все-таки? - наполягаю я.
- Я щось жодного разу не бачив його в університеті. На якому він факультеті вчиться?
- Він вже не студент.
- Але ж, я часто бачу його біля гуртожитку, думав він там живе. 
- Так і є. Він раніше в нас навчався, а після закінчення так і залишився жити в гуртожитку - пояснюю я. 
- Ясно. Так ти скажеш чому ви розійшлися? - питає хлопець і зацікавлено дивиться на мене.
- Яка різниця? Ти не відповів на моє запитання!
- Ну, він розповідав, як сильно тебе кохає .. - серйозно відповідає хлопець. 
- Що? - здивовано питаю я і починаю голосно сміятися. 
- Чому ти смієшся? Він і справді так сказав - збентежено питає Макс. 
- А чому вирішив зі мною порвати він не сказав? - запитала я, опустивши голову вниз. Мені було соромно в цьому признаватися та я розуміла, що він від мене не відстане, поки не дізнається правди. Крім того я не знала, що йому наплів Андрій. 
- В сенсі? - здивовано запитує хлопець, дивлячись просто в очі. Я тяжко видихаю, та все ж пояснюю. 
- Так. Ти все правильно зрозумів. Ініціатором розриву був Андрій - відповідаю і дивлюся хлопцю просто в очі.
- Через що?
- Не знаю. Він не пояснив, а я і не питала.
- Чому? Тобі не було цікаво?
- Було звичайно, але бігати за ним і щось вимагати? Для чого? Крім того, ми зустрічалися лише три тижні, тому привикнути до нього на щастя я не встигла.
- Тобто ти так і не знаєш чому? 
- Якщо вірити версії яку він розповів нашим спільним знайомим, то через те що я люблю гуляти - весело відповідаю я. Брови хлопця від подиву піднеслись вгору, від чого мені стало ще смішніше, та все ж я поспішила пояснити - Річ у тому, що коли ми виходили кудись разом, він хотів десь посидіти в кафе, оскільки змучувався на роботі, а я хотіла погуляти в парку. Ось таке його пояснення. Хоча я думаю справа в іншому...
- В чому?
- Хлопець, вирішив окрутити, чергову студентку, щоб було з ким порозважатися в ночі. Та не на ту попав і три тижні залицянь нічого не дали. Ось він і вирішив, що ловити тут більше нічого - спокійно пояснюю я. 
Максим уважно декілька секунд розглядав мене, ніби я йому сказала щось дивне. 
- А можна спитати? Чому ти не хочеш ходити в кафе, мені ти також уже два рази відмовила?
- Яка різниця?
- І все ж? - наполягає хлопець 
- Це важко пояснити... - я на секунду замовкла, щоб обдумати як правильно пояснити - Розумієш, мені не зручно коли хтось тратить на мене гроші, після цього, мені здається ніби я потім, винна щось цій людині. А так себе відчувати я не люблю. Ідучи кудись з хлопцем я прекрасно розумію, що за вечерю платити буде він. Тому я стараюся проводити час там де не треба витрачати багато коштів - все ж видавила зі себе, те що хотіла сказати. Хлопець уважно слухає та здивовано дивиться на мене, а потім все ж промовляє.
- Розумієш, це якось не правильно... чи що.. - намагається делікатно сказати хлопець - Це нормально, коли хлопець тратиться на свою дівчину. 
- Я знаю. І не прошу щоб ти мене зрозумів. Ти запитав, я відповіла - сухо кидаю. - І взагалі давай уже збиратися.
Хлопець не задоволено подивився на мене, та все ж цієї теми більше не підіймав. Після, ми забрали стакани та пустий пакет (як виявляється я злопала усе, сама того не помітивши) і відправилися в машину.