Розділ 22

Ми зупинилися на стоянці неподалік центру. А потім Макс взявши мене за руку, потягнув вузенькими вуличками міста. Там було багато людей, всі кудись заклопотано спішили. Я оглядалася по сторонах і намагалася запам'ятати дорогу, та після численного повороту, я просто йшла за хлопцем насолоджуючись красотою міста. 
Ми інколи з дівчатами їхали в центр погуляти чи просто посидіти в кафе. Та зважаючи на те, що наш університет знаходився на окраєні міста, це було не часто. Саме тому, багатьох вулиць, а особливо маленьких я не знала.
На запитання, куди ми ідемо? - хлопець мило посміхався і казав що скоро побачу. І мені нічого не залишалося робити, як тільки чемно іти за ним. Ні, звичайно при великому бажанні, я б могла стати на місці і не зрушити з нього поки, не дізналася те що мене цікавить. Взагалі то, я досить принципова людина, і якщо вже щось надумала собі то переконати мене важко. Та саме зараз мені не хотілося нічого доводити, і просто тримаючи його за руку, я йшла за ним. І мені було байдуже куди саме. 
Як не крути, та все ж мушу визнати, що за цих декілька тижнів я прив'язалася до цього хлопця. Мені подобалося проводити з ним час, це завжди було весело і цікаво. Біля нього я відчувала себе захищеною, а випадок в клубі тільки підтвердив мої думки. Чесно признаюсь, це було дуже приємно. Розуміти, що є людина яка може постояти за тебе, захистити. Так склалося, що все своє життя мені доводилося самій стояти за себе. У мене не було братів і сестер які б прийшли мені на допомогу. Пам'ятаю в дитинстві мене дуже ображало, коли за моїх подруг заступалися їх сестри чи брати які були набагато старші за мене. Спочатку я приходила додому і плакала від образи та несправедливості. Та з часом зрозуміла, що це мені не допоможе. Тому вчилася відстоювати сама свої права. З часом мені вдавалося закрити рота набагато старшим від мене хлопцям. І в цей момент я пишалася собою. Я навчилася бути сильною дівчиною яка може постояти за себе і навіть за своїх близьких. 
Та інколи так хочеться побути слабкою, якій нізащо не треба пережити і контролювати. Чомусь саме з Максом я себе так і почувала. І це мене страшно лякало. Ще зовсім недавно, я сміялася і призирала тих дівчат які сохнуть за ним. А зараз сама хочу бути поряд.
Я заплуталася в собі, у своїх почуттях. Цей поцілунок все змінив, наші відносини, моє ставлення до Макса, і здається саму мене. І що з цим робити далі, я не знала.

Ми зупинилися біля невеликої будівлі - це була кав'ярня "Золотий дукат" раніше я ніколи не була тут.
Коли ми увійшли, приємний запах кави відразу вдарив у ніс. Це було маленьке, але дуже затишне місце. Людей там було не багато, що не могло мене не радувати. Ми присіли за столик в самому кутку залу, там було дуже затишно. Максим з мого дозволу зробив замовлення на свій розсуд, для мене - морозиво трьох видів з горішками та фруктами і гарячий шоколад. Собі замовив тільки чорну каву.
В тому, що замовлення буде смачним я не сумнівалася. Та виявилось що це дуже і навіть дуже смачно. Тепер думаю, цей заклад буде одним із моїх улюблених. 
Я з ентузіазмом смакувала морозиво і слухала розповіді Макса, про його дитинство і різні смішні ситуації. І зараз я бачила перед собою не зарозумілого сноба і зірку університету, а простого і милого хлопця. В цей момент мені було так добре, затишно і спокійно. Ніби і не було цього договору, а ми просто пара закоханих людей, які проводять час разом. 
Чесно признаюсь, я до останнього чекала, що зараз хтось прийде з друзів Левицького. Та, ми вийшли з кав'ярні, а до нас так і ніхто не підійшов. Я була розгублена і не знала, що думати. До цього часу, ми завжди якщо і виходили кудись разом, то тільки для вигляду. Що ж, змінилося зараз? Можливо хтось не зміг прийти, хоча Макс і не попереджав що ми когось чекаємо. Я звичайно могла запитати в нього, та мені так не хотілося зіпсувати цю атмосферу і тим самим нагадувати, що це лише гра. 
Насправді зараз я не впізнаю себе, всі мої принципи дають збій. І я не можу зрозуміти, чому так реагую на нього? Це не правильно - кричав мій розум, та серце його ніби не чуло. 
Я розуміла до чого це все йде, і мені терміново потрібно взяти себе в руки. Я завжди старалася жити по принципу " краще гірка правда, ніж солодка брехня ". І все що відбувається між нами - це просто гра. В реальному житті, цей хлопець ніколи б і не глянув в моїй бік - я це чудово знала. Та зараз згадуючи, сьогоднішній день, наш поцілунок і те як Макс захищав мене від цього хлопця в клубі. Вперше в житті, мені так захотілося помилятися. 

В гуртожиток я прийшла на початку десятої години. В кімнаті була тільки Буруля, дівчина говорила з кимось по телефону. Я швидко перевдяглася і пішла до ванної кімнати. 
- Ну і де це ми так довго гуляємо? А головне з ким? - весело запитала подруга, як тільки я зайшла в кімнату. 
- Я.. з Левицьким в центрі була - трохи невпевнено відповідаю. 
- Тільки двоє? - уточнює дівчина. Я лише киваю не кажучи ні слова.
- Слухай, може я чогось не знаю і ваші стосунки це вже зовсім не гра?
- Не вигадуй, нічого не змінилося. - трохи нервово кидаю я. - А де дівчата? - стараюся перевести розмову в інше русло.
- Пішли в кафе з якимись знайомими хлопцями Олі. 
Будеш їсти?
- Ясно. Ні дякую, я не голодна, а ось чаю поп'ю. - подруга схвально кивнула і поставила чайник. 
Я ж згадала про коробку, подаровану Левицьким і швидко витягнула солодощі до чаю. Звичайно мені довелося розказати дівчині звідки вони у мене. 
- Ой, дівчино. Здається ти попала - весело сказала подруга розмотуючи цукерку.
- Це подяка за зроблену роботу - пояснюю я.
- Ну ну, я так і повірила. 
- Так. Все припини. Краще розкажи як в тебе справи? В тебе все в порядку? - запитую я, бо сьогоднішня поведінка дівчини мені здається якоюсь дивною. За цей час, що ми знайомі, я вже встигла добре її вивчити. 
- Та ніби добре. Звичайно не рахуючи двійки з обліку - відповіла дівчина криво посміхаючись - Чому запитуєш?
- Не знаю. Ти мені здалась якоюсь знервованою. Ось і подумала що щось сталося. 
- Ну, взагалі то є дещо... - знервовано каже подруга опустивши голову вниз.
- Що сталося? - стурбовано запитую я.
- Ні, в мене все в порядку, не хвилюйся - заспокоює дівчина, коли бачить мій схвильований вираз обличчя - Тут інше... 
- Буруля, ти можеш нормально пояснити. 
- Словом... Я сьогодні Соколовського бачила... - невпевнено каже подруга, дивлячись на мене.
В цей момент мене кинуло в холодний піт. До такого я, явно була не готова. 
Роман Соколовський - це ще одне моє велике розчарування. Якщо Андрій був просто невдалою спробою, а Марк уже пройденим етапом. То історія з Соколовським мене ще боліла. 
- Ти говорила з ним? - глухо запитую я. 
- Так - винувато відповідає подруга - Він питав про тебе. 
- І що ти відповіла?
- Сказала що в тебе все добре. Маєш хлопця і ти щаслива - гордо каже дівчина - Від моїх слів він трохи скривився, та все ж нічого не відповів.
- Не думала, що їх практика так скоро закінчиться - розчаровано видаю я.
- Настя, я розумію що тобі тяжко...
Буруля не встигає закінчити речення, тому що в кімнату заходять Оля з Наталкою. Помітно, що вони гарно провели вечір, у дівчат був хороший настрій. Дівчата приєдналися до нас і почали розповідали те, як провели вечір. 
- І так Бондаренко! - серйозно почала Оля - Ти нічого не хочеш нам розповісти?
- Ти про що? - вдаю вигляд, що не розумію.
- Настя, це правда, що твій новий кавалер - Левицький? - не витримує Наталя і перша ставить питання.
- Так правда - відповідаю без лишніх емоцій . 
- І ти так спокійно про це говориш? - кричить Наталя 
- Серйозно? І довго ти збиралася від нас це приховувати? - обурено каже Оля - А ще подругою називається. 
- Дівчата, це все закрутилося зовсім нещодавно і я не хотіла на перед нічого говорити - виправдовуюся я - Вибачте мені!
- Ну, не знаю ... ну хіба якщо ти нас познайомиш? - хитро каже Наталя. 
- Домовилися - весело відповідаю я.
- Здуріти можна! - весело кричить Оля. - Дівчино ти розумієш, що відхватила собі найкрутішого хлопця нашого університету?
Я лише посміхнулася і нічого не відповіла. Я бачила яким захопленням дивилися на мене дівчата. Та якби вони знали всю правду... І мені стало так соромно за цей обман. На хвилину я представила, як би поводилася як би це дійсно була правда. Напевно була б дуже щасливою. Впевнена що поруч з Максом, кожна дівчина відчувала б себе щасливою. Та це лише гра - кричав мій розум, намагаючись привести мене до тями.
Ми ще трохи посиділи обговорюючи нас з Левицьким. Я старалася посміхатися, слухати і відповідати на усі запитання дівчат. Та насправді все що зараз мені хотілося просто побути наодинці. Та коли ти живеш в гуртожитку, таке бажання прирівнюється до розкоші. 
Наступного ранку, мені дуже важко було встати на пари. Я практично не спала цілу ніч, в голову постійно лізли різні дурниці. Проте, я вирішила для себе, що максимально буду уникати Соколовського. 
Саме сьогодні мені зовсім не хотілося іти на пари, та прогуляти ще один день я собі дозволити не могла. Тому без будь-якого ентузіазму пішла збиратися на навчання. 
Від скучних розмов викладача мене відволік сигнал телефону, який оповіщав про прихід нового повідомлення. Я обережно дістала телефон, смс була від Левицького. 

" Привіт Манюня. Як спалося цієї ночі?"

Прочитавши повідомлення я мимоволі посміхнулася. Не знаю чому, та у мене зразу ж піднявся настрій.

" Привіт. Бувало і краще "

" Хм, напевно всю ніч про мене думала"

" І не мрій😋 "

" А я вже понадіявся 🤔. Слухай, потрібна твоя допомога. "

" В чому? "

" Та ось, шукаю дівчину яка вчора дещо загубила в моїй машині."

Разом з повідомленням прийшло фото студентського квитка на ім'я Бондаренко Анастасія. 
- Блін, це ж мій студентський - не стримуючи здивування викрикнула я вголос. Тим самим привертаючи увагу одногрупників і викладача.
- Вибачте - присоромлено видаю і починаю ритися в сумці, до кінця не вірячи що це мій документ. 
Переконавшись що студентського в сумці дійсно немає, беру телефон і пишу до Макса. 

" Думаю, я зможу тобі допомогти з пошуками "

" Завжди знав, що на тебе можна покластися"

" Ти в універі? Коли зможеш віддати студентський?"

" Ні, я тільки їду туди. Коли приїду напишу "

" Ок "

Я відклала телефон в сумку і продовжила слухати лекцію. 
На перерві ми з дівчатами пішли в їдальню. Я весь час оглядалася по сторонах, не бажаючи натрапити на Соколовського. Я точно не знала чи розпочалося у них уже навчання, та все ж вирішила перестрахуватися. На щастя, фортуна сьогодні була на моєму боці. Ми з дівчатами смачно пообідали і пішли на наступну пару. Час від часу я поглядала на телефон, чекаючи від Левицького смс. Та повідомлення прийшло лише практично під кінець пари.

" Я в універі. Вибач що так довго. Попав у пробку. Ти на парі?

"Так "

" Можеш зараз вийти? А то я на тренування спізнююсь"

Я підіймаю руку і прошу у викладача дозволу вийти. Той монотонно киває і продовжує пояснювати матеріал. Я звичайно могла б забрати свою втрату і пізніше, та мене так втомили скучні розповіді Богдана Федоровича, що я вирішила користуючись нагодою, трохи прогулятися. Вийшовши на коридор, дістаю телефон і набираю повідомлення. 

" Так зможу. Ти де?"

" Зустрінемося на другому поверсі, біля бібліотеки.. "

Пара у мене була на п'ятому поверсі, тому заховавши телефон в кишеню я направилася до сходів. 
На другому поверсі панувала повна тиша і не було ні душі.
- Ну і де носить Левицького - пробубуніла собі під ніс. 
А ж тут відкрились двері бібліотеки і з них вийшов хлопець, якого я менше всього хотіла зараз бачити.