Розділ 23

Від несподіванки я просто завмерла на місці. Я вже давно не бачила цього хлопця і ще зовсім недавно, що сили намагалася забути ці риси обличчя. Саме зараз мені чомусь, згадалася наша перша зустріч. 

Уже був вечір, і ми з дівчатами старанно намагалися вчитися. Наступного дня, у мене була задача важливо семінару. Та сьогодні як на зло, нам це ніяк не вдавалося. То хтось згадав якусь смішну історію, то в когось телефон задзвонить або в гості хтось забіжить. Нарешті, ми всі відключили телефони і закрили кімнату на замок. Попередньо домовившись що хто б не прийшов, двері відчиняти ми не будемо. Та не пройшло і десять хвилин повної тиші, як у двері знову постукали. Ми ж як і домовлялися, зовсім не реагували на прийдешніх. За дверима ми почули два чоловічих голоси які просили їм відчинити.
- Це що Соколовські? - здивовано запитала Наталя, дивлячись на Олю.
- Не знаю. Голоси ніби схожі - прислухуючись тихо каже Оля.
- Точно вони! - весело крикнула Наталя - Дівчата відкриваємо! - заявила дівчина, підбігши до дзеркала і поправляючи своє волосся. Оля теж піднялася та почала наводити порядок на своєму ліжку. 
Ми ж з Бурулею здивовано дивилися на те що відбувається, і не розуміли хто це такий прийшов.
- Ми ж ніби домовилися нікого не впускати - збентежено все ж видаю я.
- Настя, як ти не розумієш! Це ж брати Соколовські! - схвильовано сказала Наталя, переодягаючись в інший одяг.
- Мені це ні про що не говорить. В мене завтра семінар - злісно відповідаю я.
- Настя, це дуже класні хлопці - шепоче Оля, розпускаючи волосся біля дзеркала - Цікаво, чого вони до нас прийшли?
Така реакція дівчат, мені видалася кумедною. І я навіть сама захотіла глянути на тих хлопців, задля яких так стараються дівчата.
На секунду голоси в коридорі стихли і дівчата перелякавшись, що гості пішли, швидко кинулися відчиняти двері.
Та їх страх був марний, оскільки тільки відчинилися двері в кімнату зайшов високий, чорнявий хлопець з синіми очима. Мушу визнати, що він дійсно був доволі симпатичним.
- Слава Україні! - голосно і гордо привітався хлопець. 
- Героям Слава! - швидко відповіли дівчата.
Я ж мимоволі посміхнулася.
Таке привітання було доволі не звичним, ну принаймні за два місяці проживання в гуртожитку я чула його вперше. 
Хлопець оглянув нашу кімнату і зупинив свій погляд на мені. 
- Іван - представився хлопець, підходячи ближче і простягаючи до мене руку.
- Анастасія - відповідаю і подаю свою кінцівку.
- Ти напевно першокурсниця - каже хлопець і пильно розглядає мене.
- Так і є - швидко відповідаю і переводжу погляд в зошит. 
- І на кого ти вчишся? - не відстає хлопець.
- Економіст 
- Ось скажи Настя, чому з поміж усіх навчальних закладів нашого міста ти вибрала саме цей? - запитує хлопець, сідаючи на сусіднє ліжко.
- Зірки так склалися - неохоче відповідаю я, не відриваючи очей від зошита. Насправді, точної відповіді я і сама не знала. Я подавала документи в три виші. На один пройшла на платну форму навчання, а в цей і ще один на державну. Чому вибрала цей? Не знаю, можливо тому, що інший заклад знаходився практично за містом і добиратися було б важче. Тому довго не думаючи видала перше, що прийшло на голову - зірки так зірки...
Хлопець нічого не відповів, напевно зрозумів що я не маю наміру з ним спілкуватися. Тому перевів свою увагу на Бурулю. Він представився дівчині та присів поруч.
- Наталя значить - задумливо перепитав він. - Слухай, а ти знаєш такого Ігоря Сивецького? 
- Так знаю - сором'язливо відповідає подруга. 
Я почала прокручувати в голову це ім'я і спробувала згадати де я його вже чула. За останні два місяці я познайомилася з великою кількістю людей. Тому в голові все плуталося. Так, а це часом не цей хлопець який кинув оком на подругу? Він ходив до нас практично кожного дня, та дівчина була невблаганна. 
- Так ось, це наш хороший друг і одногрупник. І.... - хлопець не встиг завершити речення як в нього задзвонив телефон. Він вибачився і швидко вийшов з кімнати.
Та не встигла я і слова сказати як двері знову відчинилися і заходить... знову Ваня. Про те я замітила, що одягнутий хлопець був у іншу кофту.
- Слава Україні! - ще раз привітався хлопець.
Дівчата знову голосно відповіли йому. Я перевела погляд на Бурулю, вона як і я не розуміла що відбувається. Я ж не могла зрозуміти, що це за жарт такий.
Хлопець знову оглянув кімнату і зупинив погляд на мені. Він дивився так ніби бачив мене вперше. 
- Роман - представився він подаючи мені руку. Так, здається до мене почало доходити що тут відбувається. "Брати Соколовські" - згадую слова Наталі. Чорт, та вони близнюки. 
- Анастасія - представляюся у відповідь. 
- Я не бачив тебе тут раніше.. - каже хлопець, дивлячись мені в очі. За декілька місяців в гуртожитку я зрозуміла, що першокурсниці для хлопців, це як свіже м'ясо. Варто, тільки сказати, що ти новенька, хлопці реагують на тебе як бик на червоне. Мене це дуже дивувало і смішило.
- Можливо..
- Перший курс, так? - уточнює хлопець.
Боже, який ти здогадливий - пронеслось в моїй голові. Та все ж я відповіла стримано.
- Так 
- Бухгалтерський облік - читає в голос хлопець підписаний зошит у мене в руках - Ти напевно вчишся на бухгалтера?
- Взагалі то, економіст - уточняю я.
- Ясно. А чому саме цей університет обрала?
Після цього запитання я не витримала посмішки. 
- Цікаво, ви з братом на перед домовляєтеся, які запитання будете задавати, чи це у вас підсвідомо закладино? - весело запитала я.
- В сенсі? - не розуміючи мене запитав хлопець. Та вже через секунду додав - Все, я зрозумів. Так що ти відповіла моєму брату?
- На дозвіллі запитаєш в нього - хлопець посміхнулася і пильно глянув на мене.
- Настя тобі казали, що в тебе красива посмішка? - такі слова заставили мене почервоніти.
- Звичайно, кожного дня таке чую - з іронією відповідаю я, не відводячи очей від зошита.
- Це круто - досадно відповідає хлопець, а тоді підходить і сідає поруч з Бурулею. 
Оля з Наталкою виглядали доволі злими. Вони напевно не очікували, що ці хлопці прийшли не до них.
- Роман
- Наталя 
- Як я розумію, ти і є та сама дівчина яка полонила серце нашого друга Ігоря - весело каже хлопець.
Подруга нічого не відповіла, тільки важко видихнула. А потім зайшов Ваня і хлопці обсівши Бурулю з обох сторін, почали розписувати усі найкращі сторони свого друга. Подруга час від часу щось незадоволено відповідала. Я бачила як їй було не комфортно, та через свою сором'язливість вона мовчала. Я б напевно вже давно їх послала куди подальше. 
Час від часу, з-під зошита я поглядала на хлопців, порівнюючи їх. Чесно признаюсь, серед моїх знайомих не було близнюків, тому мені було цікаво порівняти наскільки вони схожі. І якщо нарізно вони були схожі як дві краплі води, то зараз спостерігаючи за ними двома одночасно, все ж можна було знайти відмінності. Як на мене у Романа було худіше обличчя і спортивніша фігура ніж у брата. 
- Наталя, ну скажи чому тобі не подобається Ігор? - не відстає від подруги Ваня. 
- Просто не подобається і все. Чого ви до мене пристали? - вже ледь стримуючи емоції кричить дівчина.
- Ну Наталя, ти заспокойся. Все в порядку - спокійно каже Роман - В тебе напевно є хлопець так?
- Та немає у мене нікого - нервово кидає Буруля. 
- Та ти не соромся, можеш нам довіритися і сказати правду .
Весь цей час я вдавала вигляд що старанно читаю зошит, та насправді слухала всі нісенітниці, які розказували брати подрузі.
- Ми все зрозуміємо, у Вані наприклад дівчини немає. - продовжує хлопець - А у мене є, ось сидить вчиться... - серйозно заявляє Роман.
В кімнаті запанувала тиша, я ж машинально підняла голову, щоб глянути про кого ж іде мова. Оскільки в кімнаті крім нас і братів більше нікого не було.
І яке ж було моє здивування, коли я побачила що хлопець своєю рукою вказував на мене. Я глянула на дівчат, вони теж здивовано дивилися в мій бік. Від здивування в мене напевно брови полізли на лоба і я на секунду навіть втратила дар мови. 
- Не смішно - якомога рівним голосом, спробувала я сказати хоч щось. 
- А ніхто і не говорив, що має бути смішно - серйозно заявляє хлопець. 
- Не верзи дурниць, ми тобою знайомі лише декілька хвилин - роздратовано видаю я.
- А мені і цього часу вистачило, щоб зрозуміти що ти моя майбутня дівчина - заявив хлопець. Така самовпевненість мене дратувала.
- Хіба що у твоїх мріях - впевнено кажу я.
- Це ми ще побачимо.
З того часу все і почалося. Хлопець приходив до нас в кімнату кожного дня, запрошував мене гуляти, дзвонив на вихідних, та я трималася як могла. Насправді він сподобався мені ще при першій зустрічі, а його напір та впевненість в собі, тільки збільшувала симпатію. Та заява про те, що я точно буду його дівчиною, звучала досить самовпевнено, тому мені хотілося трохи попустити його его. Ще однією причиною була ситуація з Марком і Яною. На той момент, я ще тяжко переносила зраду близьких мені людей. Я боялася знову довіритися комусь. Хоча подруги в один голос кричали, що нові стосунки допоможуть мені швидше забути минуле. І після місяця залицянь, я таки піддалася напору хлопця. Скажу навіть більше, я закохалася в нього по вуха. 
Та моє щастя тривало не довго, через декілька місяців, я випадково дізналася що в дома, в рідному місті, у Соколовського була дівчина. Я була розбита, розчарована життям і просто зламана. Та найгірше було те, що хлопець навіть нічого не пояснив, не попросив вибачення. Він просто вдав вигляд що ми не знайомі люди...

Коли хлопець мене помітив, я ніби прийшла до себе. І не бажаючи більше бачити його ні секунди, швидко кинулася до сходів.
І треба мені було, саме зараз припертися сюди - сварила я себе. Та не встигла я зробити і декілька кроків. Як по заду я почула такий колись, рідний голос. 
- Настя, почекай! - серйозно заявив хлопець. Та я попри його слова, зупинятися не збиралася.
- Нам потрібно поговорити - не відставав він, і вже через секунду хлопець стояв переді мною, заступаючи собою прохід. 
- Соколовський відвали від мене - голосно ричу і намагаюся обійти його. Та хлопець не дозволяє мені цього зробити. 
- Давай просто поговоримо.
- Пів року тобі прекрасно вдавалося робити вигляд, що мене не існує. Будь ласка продовжуй в тому ж дусі.
- Я просто хочу знати чи це дійсно правда, що ти зустрічаєшся з Левицьким?
- Моє особисте життя тебе не стосується - нервово видаю і ще раз пробую обійти його.
- Значить правда - досадно каже хлопець - Слухай, я просто хочу тебе попередити, що це не та людина яка тобі потрібна.... - серйозно додає і хапає мене за руку. 
Від такої наглості мене просто розірвало на шматки, і я не даючи можливості закінчити, швидко вириваю свою руку і просто ричу йому в обличчя.
- Та як ти смієш, після всього що сталося, появлятися і вказувати що я маю робити. 
- Він просто використає тебе і...
- І про це мені говорить хлопець, який маючи дівчину вдома, знайшов собі ще одну, яка б допомогла розбавити сірі гуртожитські будні - ці слова давалися мені тяжко, та вся ця недосказаність просто душила мене з середини, і я видала все що накопилося за цей час.
- Я просто не хочу щоб...
- Чому ж тоді ти не переживав за мене? За мої почуття? За те що подумають оточуючі?... Що змінилося Соколовський? Де була твоя людяність тоді, коли використовував мене як маріонетку? - в цю секунду в мені вирували, злість, біль, ненависть та розчарування, мені хотілося передати йому хоч краплю тих відчуттів які довелося пережити мені. Зараз мені було дуже боляче, ніби я ще раз пережила весь цей жах. 
- Настя я прошу тебе... - присоромлено сказав Соколовський, обнімаючи мої плечі своїми руками. Я спробувала вириватися, та в мене нічого не вийшло.
- Забрав від неї свої руки - почувся позаду мене такий знайомий і злий голос. Я повертаюся і бачу злого як чорт Левицького. Здавалося що ще секунда і він кинеться на Соколовського. Та це мене зараз хвилювало найменше. Все що мені хотілося, це втекти звідси. І користуючись розгубленістю Романа, я вириваюся з його рук і швидко біжу на вулицю. 
- Ще раз побачу тебе поруч з Настею, будеш наново вчитися ходити... - ричить Макс. Це останнє що я почула перед тим як вибігла на двір. 
Я відчинила двері і в обличчя вдарив холодний вітер, мені було важко дихати, все було наче у тумані. І все, що мені зараз було потрібно це сховатися від всього світу, просто побути самій. Я прекрасно розуміла, що як тільки я залишуся на самоті, я зайдуся в сльозах, які зараз просто душили мене зі середини.
- Настя, почекай! - позаду я почула голос Левицького. 
О Боже, тільки не це, менше всього я хотіла, щоб Макс бачив мене в такому стані. Я пришвидшила хід, вдаючи що не чую його.
- Настя... - хлопець таки наздоганяє мене і обережно бере за руку.
- Все в порядку... - на силу видаю я, ледь стримуючи сльози. Показати свою слабкість і розплакатися біля хлопця, я не могла собі дозволити. - Мені зараз просто потрібно... - ком в горлі не дає закінчити речення. А думка про те, що хлопець чув хоча б половину нашої розмови зводила мене з розуму. Зараз він напевно думає що я справжня невдаха. Мені було так соромно, що хотілося просто провалитися крізь землю.
Та я не встигаю більше ні слова сказати як Максим притягає мене до себе і обережно цілує. 
В цей момент завмер увесь світ. Я розгубилася, не розуміючи що відбувається. Та хлопець все сильніше і сильніше притягував мене до себе. Не даючи мені можливості вирватися з його обіймів. Водночас він був дуже ніжний, що просто зводило мене з розуму. Цей поцілунок для мене, був як ковток свіжого повітря. І я піддаючись своїм емоціям, відповідаю йому. В цей момент я забула про всі свої негаразди та проблеми. І все що зараз мало значення це тільки він і я.