Розділ 25

Ми сиділи мовчки, дивлячись на красивий краєвид нашого міста. В руках я тримала уже звичайний для цього місця, стаканчик лате. За цей короткий період, це місце справді стало Нашим.
Відколи ми сіли в машину, то не промовили жодного слова. І зараз я не знала що сказати. В голові була справжня каша. Зустріч з Соколовським, мій зрив і... цей поцілунок. Для чого він мене поцілував? З жалості? Від цієї думки в середині щось стискалося. Я і не розуміла для чого він привіз мене сюди? Чому пожертвував своїм тренуванням? Я знала як серйозно хлопець ставиться до спорту. І така поведінка була для мене не зрозуміла.
Про те, що пояснити ситуацію якось потрібно, я сама чудово розуміла, та не знала як почати.
- Настя, мені дуже шкода що.. - почав Левицький, після довгого мовчання. 
- Не треба Макс - перебиваю, не даючи можливості договорити хлопцю. Мені не хотілося, щоб він жалів мене. 
- Ти... чув нашу розмову? - таки насмілилась запитати те, що мене справді хвилювало. Я з надією глянула на хлопця, чекаючи на негативну відповідь. 
- Я.. не знаю скільки часу тривала ваша розмова, та почув я достатньо. - присоромлено сказав хлопець і глянув на мене. 
В цей момент, я мало не застогнала від досади. Ну чому, чому все так...? він напевно тепер думає, що я справжня невдаха. Я закрила обличчя руками, щоб хоч якось взяти себе в руки. Хлопець напевно побачив мій стан і поклавши руку на моє плече сказав. 
- Настя, все в порядку.. в житті всяке трапляється.. - старався заспокоїти мене хлопець.
- Знаєш, не в порядку - крикнула я, піднімаючись з лавки. Хлопець піднявся за мною - Нічого не в порядку. І ніколи не було в порядку - в середині все зжималося від болю, та я більше не могла мовчати і тримати, це в собі - Один зраджує з найкращою подругою, при цьому обнімаються і цілуються в мене на очах, тим самим показуючи що я НІХТО і завжди такою була. Інший добивається довгий час, а потім просто використовує мене як розраду і розвагу, поки справжня дівчина далеко. А третій побачивши що не вдається розвести мене на секс, просто кинув - в цей момент, я була противна сама собі, та як не крути ці слова були правдою - Що зі мною не так? Скажи Левицький? Можливо десь, де видно тільки хлопцям на мені написано дурепа, що дозволяє так себе зі мною поводити? - я обернулася до хлопця дивлячись просто в очі, він був розгублений, напевно не чекав від мене такого вибуху. 
- Настя.. - тихо сказав хлопець, притискаючи мене до своїх грудей. - Ти не винна в тому, що на твоєму шляху, траплялися самі придурки - ніжно каже Макс прижимаючтсь мене до себе сильніше. Я притулила свою голову в сильні чоловічі груди, приємний запах його парфумів вдарив мені у ніс, він зводив мене з розуму. В його обіймах було так тепло та затишно, і всі проблеми та негаразди ставали зовсім мізерними. - І хочу щоб ти знала, що ти найдивовижніша дівчина, яку я коли-небудь зустрічав у своєму житті - додав хлопець, підіймаючи мою голову вверх і заглядаючи просто в очі. Від цих слів, в мене перехопило подих. Я дивилася в його безкраї очі і не вірила своїм вухам. Він так близько, що я просто не можу нормально думати.
- Якщо ти говориш так, щоб просто заспокоїти мене, то... - видаю я, нарешті взявши себе в руки. 
- Ні. Це справді моя думка - перебиває мене хлопець, не даючи завершити речення. А тоді притягає мене ближче і тягнеться до моїх губ. Здавалося моє серце, ось-ось вискочить з грудей. Мені стало дуже жарко і зовсім не вистачало повітря. А най гірше було те, що я хотіла цього поцілунку.
Та як тільки його губи торкнулися моїх, в кишені моїх джинсів почав вібрувати телефон. Що заставило нас, буквально відскочити один від одного. Боже, Бондаренко ти що здуріла? - пронеслось в моїй голові. Який поцілунок? Що з тобою? Візьми себе в руки!
Я швидко дістала телефон, стараючись не дивитися на хлопця. 
Дзвонила Аня, сестра Левицького. Ще в п'ятницю зранку ми обмінялися номерами і домовилися зустрітися на тижні.
- Алло - розгублено видала я.
- Настя, привіт - весело почала дівчина - Я тебе не відволікаю? 
- Еее, ні. Все в порядку - якомога спокійніше старалася сказати я - Як ти? Як справи?
- Я добре. Власне, чого я телефоную, пам'ятаєш ми домовлялися з тобою зустрітися?
- Так, звичайно. 
- Може сьогодні перетнемося? Так о годині четвертій? Ти як?
- Так, я тільки за. 
- Ось і добре. Давай тоді в центрі, тобі підходить?
- Так. Звичайно. 
- Ок, тоді до зустрічі - попрощалася дівчина і роз'єднала дзвінок. 
Хлопець уважно дивився на мене, ніби намагався вгадати хто телефонує.
- Це Аня - швидко пояснюю я, бачачи цікавість хлопця. 
- Моя сестра? - я ледь кивнула - Що їй потрібно було?
- Хоче зустрітися.
- Не знав що ви встигли подружитися - весело сказав хлопець. 
- А тобі і не треба все знати - швидко кидаю у відповідь. Хлопець лише посміхнувся, а згодом додав. 
- Ходімо, підвезу тебе. Де ви домовилися зустрітися?
- Ні, дякую. Підвези мене, будь-ласка в гуртожиток. На зустріч я сама доберуся, крім того у мене ще є час - хлопець декілька секунд дивиться на мене, а тоді додає.
- Ок. Як скажеш. 
Всю дорогу в гуртожиток, ми їхали мовчки і слухали музику. Я обережно перевела погляд на Макса, хлопець уважно дивився на дорогу, не помічаючи мого погляду. Сильні, накачані руки стискали кермо, навіть не віриться, що ще зовсім нещодавно, вони обнімали мене. Я перевела погляд на обличчя, в нього такі правильні риси, здавалося він просто ідеальний. Цікаво, він хоч усвідомлює наскільки він красивий чоловік? 
В цей момент перед очима спалахнули кадри, нашого поцілунку, а разом з тим, слова Левицького - " Ти найдивовижніша дівчина, яку я коли-небудь зустрічав у своєму житті " - І як це розуміти? Невже він....? Так, СТОП! Про що ти дівчино думаєш? Такий хлопець як Макс, ніколи не покохає таку дівчину, як ти! Він сказав, це просто з жалості і поцілував теж, щоб тільки заспокоїти. Дівчино, досить себе накручувати. Між вами НІКОЛИ І НІЧОГО не може бути. Це лише гра! - кричав мій розум, намагаючись привести мене до тями. 
- Макс, я хочу тобі подякувати - тихо кажу я, коли машина зупинилася біля гуртожитку. 
- За що? - запитав хлопець переводячи погляд на мене. 
- За те що, не покинув мене в такому стані і.. І взагалі мені дуже соромно, що ти все це чув. Ще й через мене пропустив тренування. Вибач! - присоромлено кажу я, опускаючи очі в низ. 
- Настя, тобі немає, за що вибачатися. Я хотів бути поруч з тобою, і це мій вибір - серйозно заявляє хлопець, дивлячись мені в очі. Від цих слів у мене по тілу розійшлися мурашки - І я радий, що зміг хоч якось тобі допомогти - додав він, мило посміхаючись. Я глянула на хлопця і ми зустрілися поглядами, він дивився на мене таким поглядом що здалося, він зараз поцілує мене знову.
- Дякую що підвіз! - швидко кидаю я і вибігаю з машини. 

Зі сестрою Левицького, ми зустрілися в центрі і вирішили прогулятися площею, а за одно пошукати якесь затишне місце. Мушу визнати дівчина виглядала набагато краще, ніж з останньої нашої зустрічі.
- Аня, як ти? Як справи? - все ж вирішила запитати я, коли ми присіли за столик, який знаходився на літній терасі. 
- Вже краще - сказала дівчинка і ледь посміхнулася - Ти знаєш, я хотіла тобі ще раз подякувати, за те що допомогла мені.
- Припини, все в порядку. Я рада була тобі допомогти.
- Ти знаєш я довго думала над твоїми словами, ну тими що ти мені сказала тоді в ночі, в Макса на квартирі, і зрозуміла що ти права. Можливо те що сталося було на краще..
- Ти говорила з ним? - поцікавилася я.
- Так. Та як виявилося, така його поведінка в нічних клубах, була не вперше. І це бачили багато моїх друзів та знайомих. Та чомусь сказати мені боялися - сумно сказала дівчина, опустивши голову вниз. 
- Мені дуже шкода - співчутливо сказала я і взяла дівчину за руку. 
- Мені дуже обідно, що ніхто з моїх друзів, навіть не натякнув що... Ну ти зрозуміла. 
- Так 
- Тільки зараз зрозуміла, якою я була сліпою. Та рада, що накінець побачила його справжнього. 
- Ось тобі і " Все що не робиться, це на краще "
- Надіюся на це - криво посміхаючись сказала дівчина - Та досить про мене, ти краще розкажи як у вас з Максом справи?
- Ее, та що розповідати? Все в порядку - ніяково відповідаю. 
- Та перестань. Признавайся, що зробила з моїм братом. Його просто не впізнати.
- Ти про що - здивовано запитую я. 
- Та він тільки і про тебе говорить. Коротше влюбився братик в тебе конкретно. 
- Аня припини. Скажеш теж влюбився.
- А що? Я кажу правду. Останній раз я його таким щасливим бачила коли.... - дівчина раптово замовкла і відвела очі в сторону. 
- Коли що? - швидко перепитала я. Левицький ніколи не розповідав мені про своїх дівчат. Хоча про моїх знає все. Цікаво...
- Він тобі нічого не розповідав?
- Та я якось і не питала - задумливо відповідаю - Ань розкажи, будь-ласка - дівчина декілька секунд подумала, а тоді почала. 
- Ну, словом мій братик не завжди був такий ловелас. Ще зі школи він зустрічався з дівчиною на ім'я Вероніка. Це була його перша любов, і хоча вже тоді за ним упадало безліч дівчат. Він на них не звертав жодної уваги. Тоді для нього існувала тільки одна дівчина. Вони довго зустрічалися і навіть планували вже разом жити. Та декілька років назад, сім'я дівчини переїхала за кордон. Для Макса це був справжній удар. Та він не збирався здаватися, і навіть подав документи на вступ у цей самий виш, що і Ніка. І його прийняли туди.
- І що сталося? - я не витримала паузи дівчини і запитала сама.
- Якось він без попередження приїхав до дівчини на її день народження, хотів зробити сюрприз. І застукав її з іншим. Після цього дівчина ще довго, дзвонила і вибачалася. Та Макс був невблаганний - сумно сказала Аня - Документи на вступ, він звичайно забрав і поступив тут. Після цього, він був сам не свій, пиячив, міняв дівчат як шкарпетки, в'язувався у різні бійки. На нього важко було дивитися 
- Я не знала цього - трохи приголомшено сказала я.
- Про це взагалі мало хто знає. З друзів тільки Свят і я. Навіть батьки не знають справжньої причини їх розставання. В цей момент, я зловила себе на думці, що мені не приємно чути про колишніх Левицького. А тим більше про таку велику любов. 
- Аня, ти думаєш у нього ще залишилися почуття до тієї дівчини - Не сміливо запитала я, надіючись почути негативну відповідь.