Розділ 34

Максим.
Ну чому? Чому все повинно було статися саме так? Чому саме сьогодні й саме зараз, в цей момент, коли я таки наважився поговорити з Настею, потрібно було прийти Вероніці? Цю дівчину я знаю дуже давно і доволі добре, і чудово розумію, що сюди вона прийшла не просто так. Вона як танк іде до своєї цілі, руйнуючи все на своєму шляху. І розуміння того, що дівчина може помішати моєму задуму, заставляло мене трохи нервувати.
Я справді старався тримати себе в руках і не показувати Насті, свою роздратованість. Та думаю в мене це не дуже добре виходило. Ще й Ніка як на зло весь час крутилася біля мене. Я розумів, що ця дівчина щось задумала. Тому старався не відпускати Настю від себе ні на крок. Та варто мені було відволіктися на декілька хвилин, як дівчина кудись зникла. Та Аня мене заспокоїла, повідомивши що Настя просто пішла припудрити носик. 
Мені не хотілося міняти свої плани через Ніку. Тому користуючись моментом я вирішив перевірити чи все готово на даху. Я піднявся на верх, і вийшовши на терасу, й сам завмер на секунду. Дизайнери й справді попрацювали на славу, там було дуже красиво, особливо зараз в ночі. Я був впевнений, що Насті тут сподобається. І задоволений побаченим я уже збирався іти по дівчину, як почув позаду себе знайомий голос. 
- Тут неймовірно красиво! - захоплюючим голосом сказала Ніка розглядаючи все довкола. 
Я швидко повернулася і розчаровано глянув на дівчину. 
- Ніка? Що ти тут робиш? - нервово запитую я. 
- Ну, я помітила що ти піднявся на верх і пішла за тобою - невинно пояснює дівчина. 
- Для чого?
- Макс, нам потрібно поговорити. 
- Про що?
- Про Нас!
- Ніка! Ніяких Нас, уже давно немає! - серйозно заявляю я.
- Макс та припини, ти думаєш я і справді повірю, що між тобою та цією простушкою щось є! 
- Мені все одно, що ти думаєш! Та все ж мушу сказати, що ця простушка в тисячу раз краща за тебе чи будь-яку іншу дівчину! - впевнено кажу дивлячись дівчині просто в очі. Було помітно, що мої слова їй явно не сподобалися.
- Та припини, я ж знаю що ти досі мене кохаєш! - все ж, взявши себе в руки, мурличе дівчина, підходячи ближче - Ну оступилася я разок, з ким не буває. Невже за стільки часу ти мене ще не побачив.
- Пробачив - подумавши декілька секунд відповідаю я.
- Я така рада... - дівчина переможно посміхнулася і кинулася мені на шию.
- Та я і справді тебе вже не кохаю! - впевнено заявляю, і намагаюся вибратися з її обіймів. 
Напевно вперше з моменту нашого розставання я дійсно був впевнений в цих словах. Спочатку, я просто запивав біль алкоголем і шукав розради в інших дівчат. З часом стало легше та до кінця забути я її не міг. Я всім кричав що почуттів уже немає, та до кінця впевнений у цих словах і сам не був. Та все змінилося, коли в моєму житті появилася Настя. І хоча вона не зовсім відповідала типу дівчат які мені до того подобалися. Та все ж, змогла заполонити моє серце, назавжди витіснивши з нього Вероніку.
І тільки зараз, дивлячись на Ніку розумію, що крім спогадів в моїй голові, більше нічого до неї не залишилося. Більше того, тільки тепер я справді усвідомив, що кохаю Настю. І крім неї, мені більше ніхто не потрібен. 
Дівчина повільно відсторонилася, поглядаючи в моїй очі. 
- Ти ж зараз жартуєш? Правда? - з надією запитує дівчина. 
- Ні. Я серйозно! - Ніка декілька секунд дивиться на мене, а тоді нервово видає.
- Це все через неї, так? - істерично прокричала дівчина. 
- Можливість бути разом, ти втратила ще п'ять років назад. Коли вирішила зрадити мені з іншим - ледь стримуючи свої емоції грубо відповідаю - А що стосується Насті, то так. Я і справді її кохаю. І з впевненістю можу сказати, що вона найкраще, що було у мене в житті. 
Обличчя Вероніки, миттю перекосило. І здавалося ось-ось, з очей підуть іскри.
- Так, значить! Ненавиджу тебе! Ненавиджу! - проричала дівчина, і миттю помчала до дверей. 
Чесно признаюсь, така реакція дівчини, мене насмішила. Я з полегшенням видихнув, що нарешті розібрався з колишньою. І направився на пошуки Насті, бажаючи все ж втілити в реальність свій задум.

Та на жаль, мене спіткала невдача. Я нігде не міг знайти дівчину. Здавалося, я оббігав кожен куточок свого будинку, та Насті так і не знайшов. Саша з Лесею сказали що дівчина шукала мене, та куди пішла дальше не бачили. Я запитав майже у всіх гостей і дехто повідомив, що бачили як Настя засмучена виходила з будинку.
Я не міг зрозуміти, що сталося. І куди дівчина пішла. Її телефон був поза зоною, а на дворі почалася злива, що просто зводило мене з розуму. Я чудово розумів, що якщо з дівчиною щось станеться я собі цього ніколи не пробачу. 
Я не міг заснути цілу ніч. Раз у раз набираючи номер Насті. Та коли зрозумів, що це все марно, взяв у Свята номер Бурулі, і не дивлячись на ранню годину почав дзвонити до неї. Та дівчина теж не брала телефон. Хоча це і не дивно, годинник показував шосту ранку. І звичайно в неділю, всі нормальтні люди ще сплять. Та попри те я все ж, продовжував дзвонити..
Близько восьмої години ранку, подруга Насті таки підняла слухавку. І повідомила, що Настя вдома. В цей момент, мені навіть стало легше дихати. Та все ж, я не міг зрозуміти, чому вона так раптово втекла.
Мені дуже сильно хотілося поговорити з нею, і дізнатися що ж все-таки в цей вечір трапилося. Та на жаль дівчина продовжувала ігнорувати мої дзвінки. І що найгірше, в понеділок на пари не прийшла. Тільки згодом, я дізнався від Бурулі, що Настя захворіла. Чесно кажучи мене це дуже засмутило, оскільки я розумів що простудилася вона саме в суботу. 
Протягом дня я ще декілька раз намагався додзвонитися, до Насті. Та як і раніше слухавку дівчина не брала. 
Ця ситуація мене вже починала дратувати. Тому, ввечері я швидко дістав телефон і набрав повідомлення. Якби, ми сьогодні не поговорили, то я і справді без вагань, завтра поїхав до неї додому. 
Голос дівчини я одразу навіть не впізнав. Було чути що їй важко говорити. А що найважливіше, мені здалося що вона і взагалі не хоче зі мною розмовляти. Та я був намірений все одно поговорити, хоче вона цього чи ні. 
Я відчував з яким трудом давалося їй кожне слово, та не міг зрозуміти що викликало у неї такі емоції. А слова дівчини: Макс, я думаю нам пора вже закінчувати прикидатися парою... - просто збили мене на повал. Я справді не був готовий, до такої слів. Невже вона і справді хоче все закінчити? Тобто, я розумів, що з грою пора завершували й починати справжні стосунки. Та в голові закрадалися думки - А що, як вона не захоче бути зі мною, і по справжньому?
Словом, розмова з Настею, не те що не дала відповідь на мої запитання. А навпаки, ще збільшила їх. І це просто зводило мене з розуму. 
Я б, без вагань приїхав до неї додому і змусив відповісти на всі запитання. Та багато не вирішених питань, по батькові фірмі, а потім і виїзні змагання, просто не дозволили мені цього зробити. 
Цей тиждень і справді був важкий для мене. В голову лізли дурні думки, про те, що мої почуття не взаємні. І розуміння цього, просто було нестерпним. Я повинен бути зосередженим та уважним, а натомість весь час думав про Настю. Ця дівчина просто не виходила мені з голови, ні в день, ні в ночі.
Якось ввечері коли я вже збирався лягати спати, в мене задзвонив телефон. Це була Буруля, що не аби як мене здивувало.
- Алло.
- Алло Макс, привіт. Ти ще не спиш? - почувся трохи схвильований голос дівчини.
- Ще ні. Щось сталося? З Настею все в порядку? - в голову чомусь полізли тривожні думки.
- Е, ні все в добре - поспішила заспокоїти мене дівчина - Вірніше, не зовсім.. Максим, їй зараз дуже важко.. важко без тебе.. - ці слова здивували мене, оскільки те що говорила дівчина, зовсім не співпадало з поведінкою Насті. 
- Я так не думаю - швидко випалюю - В такому випадку, вона б не уникала мене.
- Ти не розумієш.. - тяжко зітхає дівчина - Якщо Настя дізнається що я з тобою говорила, то приб'є мене. Та я не можу дивитися як вона страждає...
- Наталя, я не розумію...
- Скажи, ти справді разом з Веронікою? - перебиває мене дівчина, і швидко запитує. 
- Що? З чого ти взяла? - здивовано запитую я. 
- Настя бачила вас на даху, коли ви обнімалися.. А перед цим Вероніка їй сказала, що ви любите один одного - на одному диханні, випалила дівчина.
А я від почутого прикрив рукою обличчя. Розуміючи який же я придурок. 
Наступного дня, як тільки ми приїхали. Я забіг додому, прийняти душ з дороги. І швидко помчав під гуртожиток. Мені було все одно, що я не спав майже добу. Зараз для мене було важливо, побачити дівчину і поговорити з нею. 
Коли я помітив Настю в присутності її подруги. В середині щось защемило. За цей час я страшенно скучив за нею. І мені дуже сильно хотілося, підійти обняти й поцілувати її.
Стоячи там на обриві, я відчував як важко було Насті, і хоча вона старанно старалася це скривати. Я бачив біль і розчарування в її очах. А ще я остаточно переконався, що страшенно кохаю її, і просто не можу відпустити. 
- Я кохаю тебе - таки видаю я, на свій страх та ризик, заглядаючи в очі дівчини. 
Я планував це зробити зовсім по іншому, в інших умовах та при інших обставинах. Та життя завжди вносить свої корективи і головне не проламатися під них. Та зараз, дивлячись в очі коханої дівчини розумію, що насправді не важливо де? як? і коли ? це сказано. Важливо почути єдину фразу, від якої серце просто вистрибує з грудей від щастя:
- Я теж тебе кохаю!