4. Орест

Ліфт просто до непристойності повільно їхав. Вже двічі натиснувши кнопку виклику, я стомлено сперся об кут стіни і флегматично розблокував телефон.  Знову купа повідомлень від мобільного оператора, пропущений від Галі та голосове повідомлення від Христі.

Ліфт нарешті приїхав і я зайшов всередину, не піднімаючи очей від смартфону.  Я взявся чистити всі повідомлення, коли мене перервав голос.

 - Доброго ранку, Орест Романович! – я здивовано повернув голову, щоб побачити Олю.

Що вона забула на роботі в неділю, я поняття не мав. Оля була стажером і вічно бігала за всіма хвостиком. Завжди бліда і з довгою косою чорного волосся, в блузці защіпненій під горло, навіть в 30 градусну жару, і в світлих джинсах. Жива версія сірої мишки.

 - Доброго ранку, Олю. – відповів я і повернувся до телефону. Краєм ока я помітив, що дівчина розчаровано опустила голову. Я відвернувся.

Ліфт піднявся на сьомий поверх і я швидко вийшов, навіть не почувши тихе «Гарного дня!» сказане мені.

В офісі було пусто і сонячно. Я був неймовірно радий залишитись на самоті, навіть хвилинна поїздка у ліфті  з стажеркою роздратувала мене. Я поклав телефон на свій стіл, а сумку кинув на крісло. На столі стояв страшний безлад і це не дивно, акуратистом мене не назвеш.

Я почав перевертати папки з документами, двічі заглянув у всі шухляди, але ніде не було тої проклятої червоної папки зі звітом. Коли Максим Андрійович подзвонив вчора ввечері і наказав принести звіт йому додому, бо потім він не зможе його переглянути, бо їде на тиждень в Київ, я думав, що пошлю його на всіх мовах. Але робота була мені дорога, тому я перевертав весь стіл і робив ще більший безлад, ніж уже був.

Через п’ятнадцять хвилин безрезультатних пошуків, я майже почав панікувати. Задзвонив робочий телефон і я ледь не підскочив.

 - Тільки не Максимус, тільки не Максимус… - молився я, піднімаючи слухавку. – Алло?

 - Алло, привіт Орестику. – почувся завжди щасливий голос Христі.

 - Боже, якби ти знала, як ти мене налякала – полегшено мовив я, сідаючи на крісло і відкидаючись назад. – Що ти хотіла?

 - Пам’ятаєш, ти мені обіцяв  піти зі мною в театр на мою улюблену оперету? Пам’ятаєш? Так от, від учора вона вже йде в Оперному і я подумала, може ми сходимо сьогодні?

Я зажмурив очі і потер лівою рукою переносицю. Христя не давала мені спокою з тією оперетою вже два місяці, а коли почула, що вона приїде до Львова то взагалі говорила лише про неї.

 - Христя, - делікатно перебив я її щасливий потік слів. – Квитки на неї шалено дорогі. А ти ж знаєш, що аванс у мене через тиждень.

 - Але через тиждень її більше не буде! Завтра останній день! Орестику, ти не переживай, я вже купила квитки…

У мене відвисла щелепа. Не дай Боже, вона полізла в мою заначку. Квитки  мінімум по двісті гривень за місце в третьому ряді на балконі. А те, що Христя хотіла сидіти якнайближче було очевидним .

 - Як ти купила квитки? Ти всю зарплату недавно спустила на нові мешти і на день народження Роксолані. – розгублено запитав я.

 - Я в дівчаток позичила. – відповіла Христя і я видихнув. Значить заначку вона не рухала. – Хочеш, я зайду до тебе? Я тут недалеко.

 - Та ні, не треба, я скоро вже бути йти.

 - Я вже заходжу! – проспівала вона і кинула слухавку.

Ненавиджу як вона так робить. Я підвівся з-за столу і поправив сорочку. Зачепивши рукою гору папок вони з гуркотом попадали на підлогу. Я тихо матюкнувся і нахилився піднімати їх. Над головою хтось тихо кашлянув. Знову Оля.

 - Що ти хотіла? – запитав я, піднімаючись з папками в руках. Оля виглядала якось налякано і в такі моменти я уявляв себе начальником, якого бояться підлеглі. – Я поспішаю, говори швидше.

 - Ось. – вона витягнула довгі худі руки, тримаючи загублену червону папку. – Ви в п’ятницю сказали мені переробити там дещо, а я сьогодні принесла. Хотіла назад повернути.

Я завмер і ледве стримувався, щоб не розцілувати дівчину в обидві впалі щоки. Я і сам забув, що віддав звіт їй. Ця дівчина не існувала в моїй уяві. Відклавши папки на стіл я взяв папку з дівочих рук і несподівано помітив, що руки Олі були страшенно холодні.

 - Чому не принесла б в понеділок? – я сперся об стіл і почав перегортати сторінки.

 - Я не хотіла, щоб завтра хтось побачив, що я несу вам документи. Тоді у вас були проблеми. Та і у мене також. – тихо відповіла Оля.

 - Ну, що ж, розумно, нічого не скажеш. І звіт в порядку. – я всміхнувся їй, щоб вона не стояла, ніби я її вбивати зібрався. Здається, подіяло, бо Оля зашарілась і на щоках з’явились ямочки. – Тоді, до завтра.

 - Олька? – почулось біля входу. Я оглянувся. Христя стояла, мов вкопана і здивовано розглядала Олю.

 - Ви знайомі? – запитав я, підходячи до своєї дівчини.

 - Так, в школі разом вчились. – відповіла Христя, цілуючи мене в щоку і підходячи до Олі.

 - Привіт, Оля! – вона схопила її долоні і радісно заглянула в обличчя. Мені здалось, що Оля зараз впаде непритомна, але вона лише втомлено усміхнулась.