Розділ 22

Я не могла навіть уявити як це важко жити з людиною в одній кімнаті, яка облила тебе брудом з ніг до голови та ще й показала пальцем на тебе, щоб інші посміялися також. Бачити цю пику кожного ранку та ночі та розуміти, що або потрібно зціпити зуби та продовжувати навчатися та йти до мети, або виплеснути всі емоції та залишитися ні з чим. 

Настя змогла перебороти цей біль але досить своєрідним шляхом. Я так розумію, що вона почала заїдати стрес, як багато хто робить з людей та рідко виходити з кімнати. Це був не правильний шлях, як на мене, але ми не можемо осуджувати людину не знаючи її характеру та думок в голові. Кожна людина унікальна і кожна справляється зі стресами як може.

 - А поїхали зі мною до мене додому? - Запропонувала я дівчині. Якби ще вчора мені сказали, що я буду пропонувати цій Насті поїхати зі мною додому, та ще й з власної ініціативи, то я б покрутила пальцем біля скроні та сказала, що це якась дурня. Але зараз все кардинально змінилося і я розуміла, що вона потребує підтримки. Вона відкрилася мені й розказала про свій гіркий момент, хоч їй і було дуже важко. А це вже дорого обходиться.

- Ну не знаю...Якось не зручно. Я тебе ображала ні за що, а тепер поїду до тебе додому. - Зам'ялася Настя та опустила голову явно визнаючи свої помилки з минулого щодо мене.

- Забудь. Те, що було, в минулому. Та і що ти будеш робити тут цілі вихідні? Знову прийде ця стерва і тобі знаходитися з нею в одній кімнаті? Я явно не бажаю поки що тут залишатися та бачити її пику! - При згадці про те стерво кулаки стислися до хрускоту. Зараз наступила та стадія, коли з безсилля та сорому мої емоції перетворилися в лють та злість. До однієї конкретної людини.Точніше, до однієї скотини, бо людиною називати її тепер язик не повертався.

- Та звичайно що не хотілося б. Я б з задоволенням їздила додому до себе але дім знаходиться в сімсот кілометрах звідси. Тобто поки туди доїду і назад, то вже і всі вихідні минуть. Вибач мені, будь ласка, я вчинила як ідіотка коли почала кидатися на тебе як орангутанг. - Промовила дівчина та взяла мої руки у свої. Вона відкривалася для мене з іншої сторони. Зі сторони доброї та щирої дівчини, довіру якої одного зрадили та проїхалися по цій довірі катком.

- Вибачення прийняті. А тепер збирайся та поїхали поки не повернулося це хворе. - Підморгнула я їй та пішла збирати свою валізу.

Напевно, ми обидві явно не хотіли застати пані стерву, тому що вже через двадцять хвилин ми стояли на виході з університету та чекали своє таксі, яке повинно було доставити нас до автостанції.

Під час подорожі Настя розказала про своє життя. Виявилося, що вона тільки має маму, а батька вона взагалі не знає, бо він покинув їх з мамою, коли дівчині був всього лише рік. Мама працювала в школі прибиральницею тому коштів особливо і не було, хоч Настя ходила та допомагала мамі і їй трішки доплачували за це. Природно, що коштів на навчання по контракту не було і тому дівчині прийшлося покинути маму та їхати так далеко, щоб вступити на бюджет. 

Вона теж, як і я, любить малювати й показала мені свої малюнки, які вона подавала на конкурс при вступі. І я вам скажу, що це було досить круто. У дівчини явно був талант. І от уявіть, який би смарагд був би втрачений для країни та для науки, якби її ця ситуація з Леною вивела зі строю. А це могло б статися. Приниження на таку велику кількість людей це справді величезний камінь спотикання. 

Батьки дещо здивувалися тому що я приїхала додому, хоч і казала, що приїду найскоріше через місяць. До того ж приїхала разом з дівчиною сусідкою. Але у мене батьки дуже дружні люди та завжди раді новим знайомствам та завжди накриють на стіл для гостей та постелять ліжко для ночівлі. 

Природно, що про ситуацію в університеті я нічого не казала, бо, по-перше, вони б не змогли ніяким чином мені допомогти в цьому багні, що сталося. Ну а по-друге, якось не хотілося показуватися слабою. Типу ось тільки вступила на навчання і вже маєш тобі - проблеми тут як тут.

Потрібно було заспокоїтися та не наробити дурниць. Підійти до вирішення ситуації так сказати з холодною головою та тверезими мізками.