Розділ 30

Отже, для того, щоб потрапити в офіс до цього "милого" зайчика, потрібно було повертатися в місто і там шукати ту локацію. До понеділка сил чекати не було, тому що гнів розпалювався в мені ледве не кожної хвилини. Але поїхати відразу я не зважилася. По-перше, це було б дивно для моїх батьків - приїхала чомусь неждано-негадано додому, переночувала, а потім на наступний день зірвалася та поїхала назад. Виникло б багато запитань, які мені зовсім не були потрібні. По-друге, батьки мали досить багато городу та господарство, а оскільки на вулиці була осінь, то роботи вистачало. Я не могла кинути це все, помахати їм рукою та бігти на зустріч до незрозуміло кого. А по-третє, і що саме головне, я не хотіла показати цьому "спонсору", що я якась чергова його дівка, яка за першим його покликом прибіжить та кинеться в його ноги. Навіть попри те, що я б показала йому, що явно не з тими намірами прийшла до нього, але бігти відразу спотикаючись було б якось по дурному. Тож я вирішила їхати в неділю. І батькам допоможу, в неділю ніхто не працює, бо вихідний день, та й покажу телепню, що не на ту напав. Дурних немає, щоб бігти та на шию його вішатися.

Отже, вся субота була посвячена роботі по дому, і Настя дуже активно допомагала мені й моїм батькам, хоч вони й відмовлялися від нашої допомоги та відправляла на річку відпочивати. Але все ж таки я не могла відпочивати, коли батьки гнули свої спини, а Настя теж відповіла, що вона виросла в такому ж господарстві як і тут, тому не може сидіти без діла, тому що руки чешуться до роботи. Тож ми всі дружно приступили до роботи.

Закінчивши роботу на городі та деякі справи по будинку, ми посмажили шашлик і добре провели час у розмовах одне з одним. В кінці вечора, коли батьки вже пішли спати, Настя обійняла мене і сказала, що давно не відпочивала так морально, і що вона дуже вдячна мені за те, що я взяла її з собою. Мені стало дуже приємно, що я хоч трішки могла допомогти дівчини з цієї депресією, яка вже тривала більше ніж пів року. І впевнилася ще більше у своєму намірі поїхати до того Андрія. Адже я не збиралася повторити шлях Насті й нехай цей нахаба відповідає за свої вчинки. Або за вчинки того адміністратора, який робить роботу через одне місце. Мені чхати! Все одно це його люди і його вина, що він не слідкує за своїми витворами.

Батьки на наступний ранок не зрозуміли чому ми так швидко почали збиратися в місто і пропонували побути до ранку понеділка, але ми сказали, що нам потрібно купити деякі книги та канцелярію для навчання, тож потрібно поїздити по магазинах. Тільки завдяки цій брехні заради добра ми й змогли виїхати досить швидко.

Коли ми приїхали в місто, то Настя запропонувала сходити зі мною в той офіс. Я згодилася тільки на те, щоб вона пішла разом зі мною до будівлі але не заходила в неї. Розуміла, що плюс один день з Оленою в кімнаті - явно не райдужна перспектива. Але і розмова з цим "спонсором" не була б мила та ніжна, а тому не хотілося втягувати ще й дівчину сюди. Адже вона могла потрапити під каток його емоцій та рішень. Нехай я ризикувала своїм майбутнім в університеті, але я не мала права підставляти дівчину.

Довго шукати будівлю, в якій знаходився офіс, не прийшлося. Вона знаходилася в центрі міста і вражала своєю красою. Сім поверхів вверх і вікна від підлоги до стелі синього кольору. Будівля явно відрізнялася від інших і було відразу зрозуміло - тут мати офіси може не кожен. А тільки обрані та пестунчики долі. 

Залишивши Настю сидіти біля будівлі на лавочці я зайшла в будівлю та викликала ліфт. Ну так, що і потрібно було довести - ліфт також був з твердого скла й іскрився так, що аж очі боліли від цієї яскравості. Прямо як від посмішки того виродка на фото, яке він мені відправив. Тільки згадала його і відразу на мене наплинули емоції. 

Вийшовши з ліфта я майже відразу наткнулася на стіл, за яким сиділа я так зрозуміла секретарка. Вона підняла очі на мене та промовила:

- Добрий день. Ви до кого?

- До Андрія... - Чорт, а як же його по батькові? Ніде не було цієї інформації. Ні в атласі, ні в повідомленні, ще й забула в Насті спитати, можливо вона знала.

- До Андрія Станіславовича? - Запитливо підійняла брови секретарка.

- Ну так. - Зам'ялася я. Напевно все-таки він, бо поверх був той, який він вказав. Цей Станіславович. Щоб його!

- А Ви по якому питанню? Ви записувалися на зустріч до нього? - Що? Яка ще зустріч? Потрібно було записатися на зустріч, щоб настукати цьому дятлу по голові? Оце ще новини.

- За важливим документом в рамці. Дуже важливим і особистим документом. Андрій Станіславович в курсі. - Вирішила схитрити я, можливо хоч так пропустить до нього?

- Дивно. Зараз я зателефоную Андрію Станіславовичу і дізнаюся.

І пішла до телефона, щоб виконати задумане.

Буквально тридцяти секунд вистачило для того, щоб вона повернулася до мене та промовила:

 
- Андрій Станіславович чекає на Вас. Проходьте. - Яким здивованим поглядом вона промовила це та подивилася в замішанні на мене. Певно не розуміючи, що  важливого могло поєднувати такого крутого перцю як цей Станіславович і дівку, яка не зрозуміло за чим припхалася. Оце ще курка! Явно тримає її тут не за професіоналізм! Я маю на увазі професіоналізм у справі!

Попри її палкі погляди я швидко пройшла в кабінет на який вона вказала та пихнувши двері зайшла всередину.

Я не очікувала, що мій погляд відразу привернуть його очі. Очі, які знову мене пригвинчували до місця, як в моєму вчорашньому сні та залишали крижані опіки на кожній частині тіла... Я знову тонула в цих крижаних очах...

***

Запрошую всіх відвідати мою новинку - "Спробуй мене", яка вже є на сайті та готова для ознайомлення)Приємного читання)