Розділ 33

- Ну що там? Що він сказав тобі? - Відразу з питаннями підлетіла до мене Настя, як тільки я вийшла на вулицю. - Чого ти така бліда? - Дівчина почала розглядати моє обличчя з підозрою.

А мені й справді було не досить добре після цієї зустрічі. Мені було важко зрозуміти його дії й слова, які були настільки різними. Та ще й відношення таке нахабне. Це все призвело мене до того стану, неначе я була в нірвані.

 - Та дурень він. - Я відмахнулася від дівчини та пішла до лавки за своїми речами. - Сказав, що йому чхати на це і що це тільки мої проблеми.

Не казати ж мені дівчині про ті емоції, які накрили мене в його кабінеті від його дотиків та погляду. Вона явно не зрозуміє це правильно. Та я сама не могла зрозуміти, що сталося зі мною в той момент. Та і казати про те, як він безцеремонно вигнав мене з кабінету теж не хотілося.

Хоч повертатися в гуртожиток зовсім не було бажання, але зі всіма нашими речами та в тому стані, в якому я перебувала, зовсім було не до гуляння. Тож зібравши всі речі ми почимчикували на автобус, щоб повертатися до тієї стерви.

Як не дивно, але ми не застали її коли приїхали. Ще більш дивно це стало, коли вона не з'явилася і на ранок в кімнаті. 

- Я думаю, що вона побачила, що нас обох не було ці дні тут і тому логічно додумалася, що ми з тобою помирилися. - Висунула гіпотезу Настя. І я цілком поділяла її думку щодо цього. Хоч ця баба і була ще тією змією, але одного не можна було не признати - вона була виваженою та хитрою. - Напевно, ночувала у свого Стаса. Або ще в когось. Вона за цей рік змінила вже не одного хлопця. 

 - Ну й чорт з нею! Я б її пельку ще рік не бачила! А то й більше! - З усмішкою вимовила я збираючись в університет на навчання. Точніше навчанням це було важко назвати. Тепер починався шлях терпіння та надії на те, що скоро всі перестануть обговорювати мене. На щастя, спільна пара всіх груп на цьому тижні була тільки одна і я не збиралася її відвідувати. А в групі хоч не так багато людей. 

- Аналогічно! - Підтримала мене Настя. - До речі, а ти знаєш про посвяту першокурсників? - Запитала вона повернувшись до мене цієї миті.

 - Про яку посвяту? - Звідки я могла знати? Ніхто мені нічого такого не казав. А єдина людина, яка могла мені про це розповісти, зараз ставала ворогом номер один. Тож я ні сном ні духом.

 - Ну кожного року всередині вересня відбувається посвята першокурсників. Типу як збирається ледве не весь університет, приходять видатні люди та кажуть напутні слова студентам, які тільки вступили на навчання. - Що за чортівня? Чергове шоу для галочки?

 - Ні. І коли ж ця грандіозна подія відбудеться в цьому році? - Передчуваючи небезпеку промовила я. Мені ця посвята зараз ой, як не потрібна. Збирати ще раз увагу всіх присутніх на себе - супер ідея! Краще не придумаєш!

- Оце ти даєш, в кінці цього тижня, в п'ятницю. - Що? Вже в цю п'ятницю? Та не пройде навіть тижня від моєї привселюдної ганьби...Ніхто цього не забуде так швидко.

- Я не піду туди. - Вирішила швидко та категорично. 

- Ну не знаю. Взагалі то там видають залікові книжки та студентські квитки. Типу як з пафосом, що ось отримай свої папірці, бідний ти студенту, та стань хоч трішки більш поважним в очах інших. - Закотила очі до гори Настя, явно показуючи, що на цій події більше роблять шоу чим справді чогось корисного.

Оце тобі на... Без залікової та студентського явно не можна далі вести навчання. Відчуваю, що в цьому році це шоу буде цікавішим для студентів. А головним клоуном в цій виставі стану я...