Іграшка для втіх чи рокова помилка?

Розділ 56

Чорна пітьма навколо починає розсмоктуватися, як в час коли сонце починає сходити зранку та забирати правління у ночі. З кожною секундою стає світліше і я розумію, що знаходжуся в автобусі, який везе мене в університет. І моя підсвідомість мені підказує, що я їду на останній екзамен на цій сесії. І якщо я здам його на відмінно, то у мене буде стипендія і я зможу отримати за навчання на першому курсі відмітку "відмінно". Я зможу порадувати батьків і вони будуть мною гордитися. І це зробить мене найщасливішою.

 

Ми майже у місті, як тут автобус зі скрипом гальмує та виявляється, що десь по дорозі лежало скло, яке потрапило під колеса і тепер одне з коліс спущене і потрібен час, щоб змінити його. Як мінімум тридцять хвилин часу потрібно на це. А в мене екзамен починається через двадцять... І якщо я не встигну на нього, то прощавай стипендія, прощавай ноутбук, за який мені потрібно платити, та прощавай цілі, до яких я хочу йти на максимальній швидкості.

 

Я сідаю біля колеса автобуса і мене починає накривати істерика, що все складається проти мене. От як може так не щастити? Мені навіть плювати, що я забрудню одяг, в якому зараз перебуваю. Плювати на все. Йти до мети цілий рік і так в кінці обламатися. Молодець, Алінко, тільки ти так вмієш. Замість відмітки "відмінно" отримаєш грамоту "міс недотепа" та з гордістю почимчикуєш з нею до батьків. Ото вже вони гордитися тобою будуть.

 

Хоч траса і не далеко від міста, але тут майже немає машин. І тому я дуже здивувалася, коли побачила чорну машину, яка їхала повз наш вимушений привал і я підірвалася з місця та почала руками махати, щоб вона зупинилася. Вже ні на що не надіючись, але надія помирає останньою. А моя надія ще живе, адже машина зупиняється і я швидко відкриваю двері та промовляю ще до того, як повністю відкрити їх:

 

- Підкинете до уні... - Я затикаюся, бо за кермом сидить ВІН... Мій диявол, який кожного разу пробирає своїм поглядом до мурашок та позбавляє кисню в легенях. Той, від якого моє тіло тремтить та хоче його уваги.

 

- Сідай. Підкину. - Посміхається він та відразу стартує з місця, як тільки я сідаю. Все ж таки це шанс. Можливо було помилкою сідати до нього в машину, але я послухалася його та присіла. Тепер моя доля в його руках.

 

Ми примчали на місце за десять хвилин. 

 

- Дякую. - Промовила я соромлячись та не дивлячись на нього, щоб знову не загубитися у думках. Аліно, екзамен! Зараз головне екзамен, а не думати про нього. І як тільки я хотіла вийти з авто, як тут пролунало:

 

- А як же подяка для мене? Невже я не заслужив на маленький бонус? - Що? Я не розуміла про що він говорить, тому все ж таки прийшлося повернути голову в його сторону та побачити - жартує він чи ні. А він не жартував. Він це промовляв цілком серйозно.

 

- Я ж сказала - дякую. - Не розуміючи його настрою та знову починаючи тонути в його очах промимрила я. Ну ось, я знову тремчу від його погляду. Але це не тремтіння від страху, це приємна насолода, яка почала розливатися по моєму тілу та робити мене лялькою, яка хоче на ручки та обійматися.

 

- Ну цього замало... - Підморгнув він мені та усміхнувся.

 

- А що ти хочеш як нагороду за те, що ти мені допоміг? - Мені потрібно було вилітати звідси та більше не давати йому і шансу керувати моїм мозком та тілом. Адже ми тут можемо просидіти й цілий день, сенс тоді було гнати сюди як дурні.

 

- Ну, думаю ось цього якраз повинно вистачити, щоб покрити весь той час, який я витратив на тебе, дівчинко. - І в цей момент він нахиляється в мою сторону та взявши мою шию однією рукою впивається в губи... І в момент дотику наших губ я відчуваю, як щось пронизує мене. Пронизує мене неначе зарядом струму та просто позбавляє мене можливості щось робити. Я навіть не можу поворухнутися. Все тіло немовби заніміло.

 

А він користується цим моментом та починає ще пристрасніше цілувати мене. Ох, до біса той екзамен, тут справи цікавіші. Як тільки я думаю не змагатися з ним, а поглибити наш поцілунок, як знову починає перед очима кружляти повно чорних кілець...

 

Десь я це вже бачила... Далі ці кільця перетворюється в одне... О, ні, ні... Я хочу залишитися тут... Я хочу залишитися з ним. Тут так добре. Так добре мені ще не було в цьому житті. Залиш мене в його обіймах і я буду сама щаслива...

 

Кільце розростається все більше і поглинає все... Пітьма забирає мене... Знову...

***                                                                                                                                                                               

Якщо не важко, то підтримайте автора)Коментарі щодо прочитаних розділів та підписка була б гарним бонусом для мене)Щиро дякую!)                                                                                                                                                                                                                                                                                     




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше