Іграшка для втіх чи рокова помилка?

Розділ 57

В очах починає мерехтіти й світло починає бити в очі. Знову ця пітьма відходить на другий план, а світло вривається в мою свідомість. Безпощадно та нахабно. Чорт, з такими перепадами я скоро поїду в божевільню...

 

Хоча, можливо я вже і тут...

 

До яскравого світла додається запах. В ніздрі проникає запах медикаментів. Запах, який я ненавиджу ще з дитинства, коли ми з батьками ходили в лікарню на всякі огляди для школи та з приводу різних хвороб. Саме цей противний запах змушує мене відкрити очі, як це болісно не було б і як би сильно не сліпило світло в очі.

 

- О, хто це у нас тут такий прокинувся??? - Лунає десь збоку від мене, і я починаю повертати голову в ту сторону. Саме голову, бо інше тіло просто лежить. Лежить на ліжку в... лікарні. А власницею цього голосу є Настя. Моя сусідка по кімнаті у гуртожитку та добра подруга, як я думала до тих подій...

 

В голову починають повертатися спогади того, що сталося там, в тій реальності, яку я бачила ще до сну. До сну, в якому перебував ВІН. Той, кому я довірилася, але потім сама поплатилася за свою помилку. До речі, про зрадників... Чому Настя тут, якщо вона звинувачувала мене в незрозуміло чому з усіма іншими? Чому я лежу на ліжку посеред дня? І чому я, чорт забирай, в лікарні?

 

Від цих всіх думок голова починає кружляти і я мимоволі прикриваю очі, щоб стримати ту нудоту, яка підступила до горла.

 

 - Аліно, що з тобою? Що сталося? - Дівчина підскочила до мене та почала вдивлятися в моє обличчя. Це я бачила крізь напіврозплющені повіки. - Можливо тобі покликати лікаря?

 

- Ні, не потрібно. - Лікаря явно тут не вистачає, щоб доповнити цю картину сюрреалізму. І так вистачає не зрозумілих пазлів у цій всій картині. Давайте ще більше глядачів покличемо сюди для повного щастя.

 

- Як скажеш. - Вже більше з усмішкою промовляє Настя та присідає на стілець поруч з моїм ліжком. - Ти так нас всіх налякала.

 

Що? Кого це я налякала і коли це? Мені здавалося, що це навпаки я повинна казати, як вони всі мене налякали і як звинувачували в тому, в чому не було. 

 

- Я? - Зі здивуванням промовила я, все ж таки вирішивши прояснити картину до кінця. - Це ж адже ви кричали мені, щоб я провалювала з університету і щоб ноги моєї там не було. І ти була однією з перших. Тоді чому ти тут і так дбаєш про мене?

 

Я не могла зрозуміти всього цього і це здавалося не логічним взагалі. І поглянувши на обличчя Настя я ще більше впала в шок - вона сиділа та дивилася на мене як на дурепу. Дивилася на мене так, ніби я тільки но вирвалася з божевільні та прошу у неї допомоги перелізти паркан до іншого світу. Там, де живуть нормальні люди.

 

- Аліно, про що ти кажеш? Я тебе не розумію... - Підтвердила дівчина здивування на лиці своїми словами. - Це Олені всі кричали, щоб вона провалювала з університету. І я вважаю, що Андрію потрібно пам'ятник ставити за те, що він зробив і як викрив її. До того ж він допоміг нам з тобою уникнути сорому, який нас чекав під підлогою актового залу...

 

Ну тут я була згодна з нею, але те, що він зробив потім...

 

- А за те, що потім він звинуватив мене в тому, що я не робила, йому теж поставимо пам'ятника чи повісимо медаль на його шию? - Вже більш зло промовила я, бо стан трохи покращувався і вже не було того головокруття, що було спочатку. Та і спогади про те, як мене обгидив цей Андрійко, нахлинули на мене.

 

- Я не знаю, що там у тебе сталося з пам'яттю чи з головою, - кивнула дівчина на мою голову, - але він тебе ні в чому не звинувачував, а навпаки перший підбіг мені допомогти тебе втримати, коли ти втратила свідомість.

 

Ну так, я пам'ятаю, що втрачала свідомість, але начебто ж Настя мене втримала, а потім я прийшла до тями, а потім...

 

- Тобто я втратила свідомість відразу, як втекла Лена? - Все ж таки до мене почало доходити, що я відразу втратила свідомість вперше, а уява домалювала все те, що нібито трапилося надалі.

 

- Ну так. Я не знаю чому це сталося... Всі почали кричати на неї та вигукувати, а ти просто почала сповзати вниз. Добре, що я боковим зором побачила це і ще й на допомогу підбіг Андрій та схопив тебе на руки. - Почала мені розповідати Настя, по поличках розкладаючи всю інформацію, яка втекла від мене в той момент. - Ну і в карету швидкої допомоги він теж тебе ніс. Та і викрикнув викликати швидку допомогу теж він. 

 

Чорт, прям герой. Якби ж я тільки могла подивитися на ці геройські вчинки цього рятувальника, а не без тями лежати в його руках. Напевно, це було досить приємно торкатися до його тіла своїм. Напевно...

 

- І як давно я тут знаходжуся? - Судячи з того, що мені в очі світило сонце, а концерт був ввечері, то напрошувався висновок - я тут пролежала всю ніч.

 

- Ну зі вчорашнього дня. - Підтвердила мої здогади Настя. - Ти реально так налякала всіх там, що всю ніч і сьогодні весь день тільки й розмов про тебе.

 

Просто супер! Я провчилася менш як місяць, а стала вже головною дієвою особою в цьому університеті. Хтось би хотів мати таку популярність, та ж сама Оленка, але явно не я... Я скромна, мені таких почестей не потрібно.

 

- Ну це ти мене порадувала! А то вже популярність моя після першого проколу вивітрювалася, чому б не зайти на друге коло? - З сарказмом промовила я, викликаючи посмішку на обличчя дівчини.

 

- Та гаразд тобі, тут же немає нічого такого. Ну відключилася на сцені, з ким не буває. Мені здається, що навіть багато хто з дівчат, які були в актовому залі в той момент, заздрили тобі. На руках у самого спонсора покаталася. Навіть мене трішки вкололи ревнощі. - Засміялася Настя та грайливо і легенько буцнула мене у плече.

 

- Ну ти й коза! - Її настрій передався і мені, тому я теж стала посміхатися. - Так а що сказали лікарі? Чому я втратила свідомість? - Все ж таки це не нормально для молодої дівчини без хвороб втрачати свідомість. Тут явно щось не так...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше