Іграшка для втіх чи рокова помилка?

Розділ 59

- Ну ти ж трохи того... - Вказав він на мою голову та покрутив пальцем біля скроні.

 

- Що? - Я була обурена від цього жесту. Це він мене за дурепу вважає? Мене? - Я зараз тобі зроблю не трохи ТОГО! - Я хотіла підірватися з ліжка, але він підскочив до мене та одним рухом вклав назад. Вклав як якусь легеньку ляльку. 

 

- Гей, заспокойся, а то прийде лікар і ми не поговоримо. І ти втратиш свій час з таким красунчиком як я. - Ні, ну а він сьогодні не заспокоїться. Так і хоче нарватися на грубість. - Все, все, спокійно. Я жартую. Вже і пожартувати не можна. Не нервуй, тобі не можна.

 

- Жартівник з тебе поганий! - Я вже не робила спроб піднятися, але все ще всередині кипіло. Тільки от я вже не знала від чого більше - від того, що я злилася на нього, чи від того дотику, яким він вклав мене на ліжко. Це було б так загадково та неймовірно приємно... Якби це не було лікарняним ліжком...

 

- Ну вже який є. - Виголосив він спокійно, і вже з серйозним лицем опустився на крісло поруч зі мною. - Ну, а на рахунок листа... Можливо, я перегнув палицю...

 

- Можливо? Ти ледве там не погрожував мені в ньому. А тепер кажеш, що можливо перегнув палицю? 

 

- Ну давай відверто говорити, ти ще та гаряча дівчинка, - на цих словах він зробив обличчя, начебто виправдовуючись, що по іншому мене і не назвеш, - ти могла знову зробити якусь дурницю цій Лені під час концерту, а мені це зовсім не потрібно було. Я і так ледве витерпів ці дні, щоб грати роль її коханого. Тому вже не міг дочекатися, щоб закінчити цей цирк та більше не бачити її пику.

 

Ну тут він правий, хоч я і не збиралася нічого такого робити на концерті, але характер в мене запальний. Це він побачив спочатку тоді, коли я заперлася до нього в офіс, а потім і ситуація з мамою Лени. Я так зрозуміла, що він дізнався звідки ноги ростуть у цій підставі й тому попередив мене. Хоч, чорт би його побрав, досить таки відвертим листом.

 

- Ну допустимо, що ти от такий неотесаний мамонт, який не знає, як писати дівчині листи так, щоб вона не наробила дурниць, але щоб і не образити. Але навіщо ти відправив мені своє фото з букетом та написав, що я могла б бути на її місці??? Навіщо це було робити? - От справді, де зв'язок між тим, щоб просто попередити та особистими справами?

 

- Якщо чесно, то та частина, де я попереджував тебе не робити дурниць, це типу була офіційна частина, як черства порада. Без емоцій, а просто потрібне рішення. А от фото і ці слова... - Андрій замовк, і це мене дуже здивувало. Завжди такий впевнений, а тут щось зам'явся та підбирає слова. - Ну коротше, це були вже слова від мене. Ще в першу зустріч я побачив, як твої очі загорілися, коли я почав тобі відповідати у твоїй же манері, і це мене зачепило за живе... Ще ніколи дівчина не вривалася як ураган в мій офіс та не виплескувала стільки емоцій. Це було щось таке нове, таке живе...

 

Що?  Я не могла повірити своїм вухам. Отже, не тільки я відчувала, що ці дивні емоції якісь не зовсім схожі на ті, які я відчувала до інших людей? Він теж побачив в цьому щось більше ніж просту перепалку?

 

- Ну і це не все... - Він піднявся та почав витягати щось з кишені. - Якби ти була уважною дівчинкою, то помітила б деяку деталь, на яку я хотів звернути твою увагу. Так сказати, мимоволі кинути деякий натяк. Він би нічого не зіпсував, якби ти помітила, але ти така уважна, що слона б тут не побачила, якби він пройшов по палаті.

 

Про яку деталь він говорить? Я пропустила чергову колючість в його словах, бо вже дуже зацікавило мене те, про що він каже. 

 

- Яку ще деталь? - Не тямущим поглядом глянула я на нього.

 

- Зараз все побачиш. - Він почав щось шукати в телефоні. - Ось, дивись, впізнаєш цей лист?

 

Ну звичайно, як таке можна забути? Адже це був той лист, від нього, останній.

 

- Ти хочеш ще раз мене побісити цим? - Я не розуміла, що він хоче від мене, тому злилася. Навіщо ще раз згадувати цю прикрість?

 

- Глянь правий верхній кут. Уважно. 

 

Я перевела погляд на фото, яке було в листі, а потім і на правий верхній кут. Як він сказав. І тут моє серце тьохнуло та зупинилося на пару секунд. Мурахи, які бігали по моєму тілу, взагалі почали танцювати сальсу, а в горлі так пересохло, неначе я провела в пустелі як мінімум днів десять.

 

Та ні, бути такого не може... Протерши очі руками я ще раз глянула на фото, але та деталь, на яку вказував мені чоловік, нікуди не зникла.

 

І як я не помітила це тоді, вперше? Напевно, я була в шоку від листа і тому не звернула увагу на це. А ЦЕ не було маленькою деталлю, для мене це було величезним здивуванням. Це було повною відвертістю для мене.

 

На правому верхньому куті цього фото, на стіні в його офісі, на видному для всіх місці... висіло моє фото...                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше