Гравець від бога.

Розділ 18 Уроборос

Розділ 18

 

Ти і я.

Летимо у височінь.

Забери мене з собою

На три метри

над рівнями неба.

(Anivar «Ти і я»)

 

З висоти пташиного польоту відкривається усипана кістками тварин Долина смерті, що лежить на захід від Кайласу. Ще далі видніються обриси містечка Дорчен.

Сходить сонце і його промені, ніби язиком, злизують довгі тіні, що ховаються за пагорбами і врешті розбуркують голодного чорта Тітапурі.

Гірська хвороба, а, можливо, розтривожена свідомість тих, хто сюди потрапляє, додає романтики навколишнім краєвидам. Що ж це, як не терикони? Гігантський відпрацьований кар’єр приманює містичною красою, надійно приховуючи справжню суть Тібету. Так само мурашка дивується рукотворній купці землі і обожнює її, адже ніколи не бачила творця. Нехай обожнює, нехай поклоняється, аби не прозріла і не почала копирсатись у суті. Нехай люди вірять Мулдашеву, чи Блаватській, нехай хоч одне одного з’їдять у езотеричних баталіях, аби не заважали продовженню летаргічного сну землян.

Ти - те, у що ти віриш, чи не так? Якщо тебе гріють ілюзії, продовжуй ними бавитись, тільки не надумай прокидатися, бо препарування забороненої іграшки потягне за собою непередбачувані наслідки, а воно тобі треба? Змирись і не загострюй ситуацію.

Там, у монастирі Чіу, медитує Коля. Вибач, друже, але тобі на гору не можна. Навичок характерника замало, щоб подолати невидиму заслінку, тут потрібно дещо більше, ніж бажання бути корисним. Ти корисний уже тим, що знаходишся поряд і підживлюєш буддистськими мантрами. Тільки у Долину смерті не лізь, бо там ген смерті активується, а на кору - будь ласка. Кора – це навіть добре. Розвієшся трішки, подихаєш свіжим повітрям, тільки будь обачним, щоб гірську хворобу не підчепити.

— З ким ти  там увесь час розмовляєш, коханий? — долинає зверху занепокоєний голосок Нівеї. — У тебе що, набряк легенів і киснева недостатність розвивається?

Іван не помітив, як Нія читати думки почала. Домовлялися ж, що вона так не робитиме.

— З чого ти це взяла, люба?

— А з того, що Тітапурі згадав, потім Мулдашева. Може, не слід було одразу на Ракшас летіти, а перепочити, адаптуватися, доки тіло звикне. На цій висоті навіть у мене голова обертом іде, а ще ж у озеро пірнати. Коханий, я витримаю, але за тебе хвилююсь.

 — Не хвилюйся, кохана, я давно не людина, подивись краще, яка краса. Пірнемо у хмару, на повітряних потоках покатаємося. Уяви, що це наше перше побачення, а це - клуб «Кайлас-сіті». Що ви бажаєте замовити, леді?

— О, дайте подумати, сер. Так, я готова зробити замовлення. Хочу «Криваву Мері», а для антуражу -  гарбуз зі свічкою у щербатому роті. Ви не забули, шановний пане, що сьогодні рівно рік, як ми з вами познайомилися?

— Точно, дякую що нагадала, кохана. Вибач, що забув поздоровити тебе першим, забігався, сама знаєш, справи.

— Та усі ви, чоловіки, однакові. — хмикнула Нія, вчепившись у драконячу  шию. Мало не впала, коли у хмару влетіли.

— Ти там як, дорога? Тримайся міцніше, це тобі не горою двигтіти. — дракон змінив тон на офіційний:

 — Ще дозвольте зауважити, леді, що я – не всі, а ваш законний чоловік.

Хмара змінила обриси і стала схожою на замок пана Хронометра.

— Сумуєш за Елізіумом, Ніє? Я – ні, радше, за Невалендом. А ось і столик, який я заздалегідь замовив для нас. Присядемо? Тобі солодкої вати, чи одразу коктейль?

 — Вату, звісно, я її в дитинстві не наїлася, — засміялася дівчина. — Можна мені одразу тонну солоденького?

— Так, звісно, кохана. Це ж Кайлас, тут навіть дитячі мрії здійснюються.

Дракон дмухнув і від волохато-білої хмари відокремилася чимала кудлата частинка.

— Тримайте, леді, це – вам.

— Дякую, сер, дуже смачно. Тепер моя черга замовляти. То що будете: кажанячі лапки під соусом Деміглас, чи може, одразу до розваг перейдемо? Новорічні феєрверки пам'ятаєте?

— Авжеж, хіба таке забудеш. Мені і те, і інше, будь ласка, аби ви завжди були поруч зі мною. Я вас нікому не віддам, навіть грізному Тітапурі ріжки обламаю.

— Навіть не питатиму, хто це. Ваші чоловічі розбірки мене не цікавлять, але приємно.

— От і добре, кохана.

 — Потанцюємо?

— Ви ж знаєте, леді, що я танцюю гірше за слона з посудної лавки, ще ніжки вам відтисну.

— Нестрашно, я теж школу бальних танців не закінчувала.

Нівея зісковзнула з крила дракона і з’їхала наперед, повиснувши на шиї. Дракон підставив лапу і дівчина зручно на ній вмостилася.

— Почуваюсь так, наче маленька дівчинка у колісниці Веліала, але падати не збираюся. Під яку композицію будемо танцювати, сер, ви вже обрали? Може, «Титанік» від Селін Діон?

— Двозначний вибір, але мені імпонує. Леді, я давно хотів у вас запитати: ви з тієї колісниці самі випали, чи Веліал вас зіштовхнув?

— Ви і про це знаєте, пане? Звісно, що сама, хіба б той дурний Велік посмів?

— Я так і подумав. Ви, леді, не з тих, хто так запросто дасть себе скривдити. Я знаю, ви полюбляєте поезію, тож я підготувався.

— Цікаво, почитайте, будьте такі люб’язні, пане. Я люблю поезію, а талановитих поетів – ще більше. Поезія про кохання?

— Так, про нас із вами. Отож, слухайте.

 

Богиня між зорями хоробро мчить,

Серце у грудях, мов сонце, горить.

Ніжна, як пісня, що поруч дзвенить,

Гарна, як пташка, що в небі летить.

 

Мимо століття і мимо вогнів,

Мимо безсмертя і мимо дощів.

За гори круті, озера чудові,

Де не буває нікого й ніколи.

 

Горби на долини, сніги на вітри

Богиня міняє, пірнаючи в сни…

 

— І справді дуже романтично.

— Дослухайте, прекрасна леді, це ще не все. — і дракон ніжно продовжив:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше