Розділ 5

Маша

Ми сидимо на дивані. У кімнаті темно, світло вмикати не хочеться. Маминого обличчя не видно, і мені здається, що так їй легше говорити.

Я ніколи раніше не питала про подробиці тієї ночі. Думала, не зможу пережити, якщо почую. Ті троє, які її... загалом, через яких я народилася, здавались мені монстрами. Бездушними та огидними істотами, а не людьми.

Але Микита… Він такий живий, справжній, і мені не віриться, що він може бути таким, як батько. Тож тоді який він, його батько?

— Я вступила до університету на іняз, — звучить рівний мамин голос. — Там мені все подобалося — нові друзі, добрі викладачі, цікаві предмети. Але головне мені подобався він, Топольський. В нього було важко не закохатися. Високий, з запаморочливою фігурою, модною стрижкою та посмішкою, від якої вмирали всі дівчата. Зараз його б назвали найпопулярнішим хлопцем університету, а для мене тоді він був найкращим у світі. Топольський навчався на четвертому курсі, але його знав увесь університет.

Уявляю себе на місці мами, а Микиту на місці його батька, і мене трусить. А мама продовжує говорити:

— Звичайно, він не звертав на мене жодної уваги. Загалом не помічав. Він був сином багатих батьків. Їздив дорогою машиною, одягався за останньою модою. Авжеж, такий хлопець звик до уваги найкрасивіших дівчат. А що я? Сором'язлива першокурсниця із звичайнісінькою зовнішністю.

— Що ти кажеш, мамо! — піднімаю голову. — Ти в мене така красуня!

Вона посміхається у темряві, гладить мене по голові і знову притискає до грудей.

— Я завжди оцінювала себе тверезо, Мишенятко. За мною упадали хлопці, але їм було далеко до Топольського. І я чудово розуміла, що мені до нього як до Місяця. Я не хотіла йти на вечірку до палацу студентів, але Катя так просила! Я наважилася прийти не тому, що хотілося повеселитись, а тому, що знала: він там буде. Вони приїхали згодом, старшокурсники. Розв'язні, нахабні. Топольський був у компанії двох хлопців, усі троє різко вирізнялися з натовпу. Вони поводилися дуже стримано і пристойно. Я стежила за ним, як зачарована. Я була закохана по вуха, нічого довкола не бачила. Тільки його очі та посмішку.

Ми мовчимо. Я так ясно все це уявляю, ніби йдеться про мене. І про Микиту. Хочеться плакати, але мамі і так важко розповідається. А якщо я почну ревти, вона теж розклеїться.

— Катя знала, що я закохалася в Топольського до чортиків, я з нею ділилася всім. Вона підмовляла мене підійти до Андрія, заговорити з ним першою. Але я навіть уявити цього не могла. Він такий, а я... І друзі такі ж із ним. Ні, я знала, що не зможу! Та хлопці самі підійшли привітатись із Катею. Виявляється, вони навчалися в одному класі з її старшою сестрою. Один із них запитав, чи подобається нам вечірка, а сам увесь час дивився на мене. Катя відповіла, що мені стало нудно, і я хочу піти.

«Вперше зустрічаю дівчину, яка не любить танцювати», - сказав Андрій і так на мене подивився, що в мене трохи серце не вистрибнуло з грудей.

«Я люблю танцювати, — відповіла я, — але не люблю, коли так голосно стукає у вухах і коли навколо стільки п'яних».

Ти ще скажи, що не п'єш! — він дивився на мене дедалі зацікавленіше. Це тепер я розумію, що була для нього чимось на кшталт екзотичного звірка, а я, закохана дурепа, прийняла все за непідробний інтерес.

«Мені теж не подобається цей гадюшник, — сказав один із хлопців. — Андрюхо, може махнемо до тебе? Запросимо дівчаток. Катюню, ти вмовиш свою неприступну подружку?»

Я відразу відмовилася, але Катя почала мене вмовляти:

«Поїхали, не кидай мене одну, ну що тобі варто? Там не буде нікого зайвого, ви зможете поспілкуватись із Андрієм. Мені здається, ти йому сподобалася!»

І я погодилась. Спочатку було весело, хлопці жартували, Андрій так дивно дивився на мене. Я була на десятому небі від щастя — я ж можу бути з ним поруч! Бачити його, сміятися його жартам, ловити його погляди.

А потім мені стало зле. Катя відвела мене до спальні. Це пізніше я дізналася, що мені в сік підмішали якусь гидоту, від якої я зовсім перестала усвідомлювати. Щойно подруга вийшла, увійшов друг Андрія і почав пояснювати, що від мене треба. Я була як у тумані, чула його ніби через шар вати. Спробувала відштовхнути, але він почав говорити щось мерзенне, аби я не ламалася. Далі погано пам'ятаю, Мишеня, — мама з гіркотою хитає головою, — пам'ятаю, що один мене тримав, адже я намагалася чинити опір. Мабуть, його друзі почули метушню в спальні і зайшли слідом. А потім як у прірву провалилася, пам'ятаю лише уривками. Вранці прийшла до тями на тролейбусній зупинці і відразу пішла в міліцію. Там ми зустрілися з твоїм татом.

— А Катя? Чому вона не покликала на допомогу, чи вони її теж?..

— Катя всім сказала, що я напилась на вечірці, поводилася розв'язно, сама зголосилася поїхати з ними, і що все було за моєю згодою, — тепер її голос звучить глухо, але твердо. — Більше я з нею не бачилася.

— Мамо, а чому ти… Адже ти могла зробити аборт, — випалюю одним духом і завмираю.

— Ти що! — Вона навіть розвертається. — Що ти таке кажеш, Мишко? У мене в думках такого не було! Це ж ти, моя дівчинка, моя дитина.

— Але ж я… Я живе нагадування про нього. Про них… — говорю плутано і схлипую, і знову мене здавлюють в обіймах.