Розділ 6

Маша

Куратор говорить, а однокласники продовжують мене розглядати. Хто крадькома, хто відкрито. У потилицю начебто вбивають розпечені цвяхи — Топольський, це він, я відчуваю. Як я не вмерла від його погляду?

Ненавиджу бути у центрі уваги, ненавиджу, коли всі дивляться. Особливо коли звисока.

Намагаюся зосередитись на тому, що каже куратор, і не можу. Мій мозок зайнятий, він прокручує у голові всі можливі варіанти розмови з Микитою.

Треба підготуватись.

«Привіт. Ти куди зникла?» — «А хіба я тобі щось обіцяла?»

«Чому ти змінила номер телефону?» — «Не захотіла, щоб ти дзвонив».

«Тебе немає в жодній соцмережі». — «Там зависають нероби та ущербні люди».

І так до кінця уроку. Ледве досиджую до зміни. Піднімаюсь з-за столу, дістаю рюкзак, а сама кидаю швидкий погляд убік.

Топольський продовжує сидіти, до нього нахиляється Мілена. Вона щось каже Микиті на вухо, він здивовано скидає брови, а потім переводить погляд на мене.

Мене кидає в жар, відвертаюсь і ховаю рюкзак. Треба було не висьорбуватися і одягти ту гарну спідницю, про яку говорила мама.

Так, стоп, це що ж, я хочу сподобатися Топольському? Ні, такого не може бути.

Микита встає, киває Мілені на двері і йде проходом. У мене від напруги, здається, зараз згорять запобіжники.

Наближається, я випростуюсь і скидаю голову. Риюсь у голові у пошуках підходящих фраз. Чекаю на все, що завгодно, а він мовчки проходить повз. Не звертаючи на мене ні найменшої уваги.

Як так? В останній момент утримуюсь, щоб не подивитися йому услід.

— Алю, де туалет покажеш?

— Так звичайно. Тільки го швидше, ця перерва коротка, на наступній підем у кафетерій.

Виходимо і швидко йдемо коридором.

— Кафетерій? Не столовка?

— Ти що! Це ж еліта! Куди їм по столовках! — пирхає Алька. — Вони всі в розпачі, що не ресторан. Я своїми вухами чула, як один упакований фазер розпинався, що його дитинка харчується тільки в ресторані.

Доходимо до кінця коридору, і я чую смішок. Повертаю голову і навіть зупиняюся від несподіванки. Біля дальнього вікна стоїть Микита, на підвіконні сидить Мілена. Він стоїть так близько до неї, що їй доводиться розвести ноги.

Мілена обіймає його за шию, і я спалахую як смолоскип. Микита обертається, і я поспішаю шмигнути за білу двері. Зате туалети тут чисті, цього у ліцею не відібрати.

— Лижуться! — невдоволено бурчить Алька. — І начхати, бачить їх хтось чи ні.

— Вони зустрічаються? — старанно вдаю, що мені теж начхати. Хоча в груди начебто напхали каміння. Великого та гострого каміння.

— А хіба не видно? Причому за повною програмою.

— Це як?

— Як, як… По-дорослому! — Алька зло виплескує, і мене осяює.

— Він тобі подобається?

Аліна дивиться як на ненормальну.

— А кому такий не сподобається? Одні очі чого варті. І сідниці накачані, просто відпад! Та ти ніби сама не бачила, — хмикає уїдливо.

— Я не роздивилась, — бурмочу, відвертаючись, і суну руки під струмінь води.

Алька на мить зависає, щоб збагнути, а потім ляскає себе по лобі.

— Слухай, вибач, я така нетактовна… Взагалі не подумала, що ти погано бачиш.

Шкода, що я не могла сказати моїй новій подрузі правду. Що я його не лише роздивилась. Я з ним ще й цілувалася. Адже Топольський тоді напевно вже зустрічався з Міленою.

— Вони давно разом?

— Не знаю, на канікулах почали зустрічатись, навесні у Мілки якийсь папик був.

— То вона Міла?

— Ага, тільки боронь Боже тобі її так називати. Зо світу зживе!

— І як Топольський із нею такою зустрічається? — виривається мимоволі, хоч рота руками затуляй.

— А що йому, — знизує плечима Алька. — Мілка сама від нього дівчат відганяє, та й вродлива вона. З нею якийсь модний бренд хоче договір укласти, забула який.

— Вона модель?

— Із п'ятнадцяти років. Але в неї батько суворий, ганяє її та виховує, тож виїхати працювати за кордон вона не може.

Коли виходимо з туалету, Микити з Міленою в коридорі вже нема. Повертаємось назад до класу разом із дзвінком, Микита сидить на своєму місці, тупить у телефон.

Піднімає голову, і коли бачить мене, в очах щось миготить невизначене. Сідаю за свою парту і повільно приходжу до тями.

Я заготовила щонайменше десять різних сценаріїв розвитку подій. Складала гідні відповіді, навіть біля дзеркала іноді тренувалася. А виявилося, нічого не знадобилось.

Микиту Топольського я не цікавлю, він не має проблем із дівчатами.

І замість того, щоб зрадіти, я розумію, що анітрохи не рада, жодної крапельки.