Розділ 8.1

Маша

— А Аліна не з нами? — Озираюся на подружку, та Макс з Севкою відтісняють мене до виходу.

— Вона ненадійна, — каже Сева, і я здивовано озираюсь на однокласників.

— Ходімо, — підштовхує Макс у спину, слухняно йду вперед.

Уроки закінчено, у мене репетитор з фізики лише о п'ятій, у Макса тренування теж увечері, і ми йдемо до кав'ярні на площі.

Проходимо до найдальшого столика, падаємо на м'які дивани. Я замовляю арахісовий латте, хлопці капучіно. Севка знімає окуляри, кладе їх на стіл і тре куточки очей, а потім дивиться на мене з провиною. Мабуть, мій ступор надто помітний.

— Я в лінзах, Машо. Окуляри іміджеві, у мене такі батько носить. Вибач, якщо ввів тебе в оману. Так легше зійти за ботана.

Він сидить рівно, не сутулиться, погляд прямий, і я розумію, що нічого не розумію.

— Максе, — жалібно дивлюся на хлопця, і той переглядається з Севою.

— Ми з Севасом розповімо тобі, Машо, — каже Макс після цього своєрідного мовчазного діалогу, — але якщо ти пообіцяєш, що не протріплешся. Ні Альці, ні матері.

— Обіцяю, — киваю заворожено.

— Гра — це тоталізатор, — починає Макс. — У ній є засновники, є бети. І є гравці.

— Бети? Це що таке?

— Не що, а хто. Бет — той, хто ставить ставки на гравця.

— А засновники тоді хто?

— Організатори. Вони обирають гравців і скидаються на виплати. Засновники бетять теж, але їх ставки ніхто не бачить, там суми гуляють просто шалені.

— І де ці ставки робляться?

— У чаті Гри. Спільному, який у вільному доступі, — відповідає Севка, і я знову внутрішньо дивуюся, куди подівся той незграбний зляканий очкарик. — Але, звісно, ​​там не пишуть відкрито про гроші. Їх шифрують під бали. Сто балів — сотня доларів. Тисяча балів — косарь.

Я сама розумію, що ставки у вітчизняній валюті навіть не розглядаються, і проковтую питання, що крутиться на язиці.

— Засновники мають свій чат, — продовжує Макс, — там вони спілкуються з гравцем. І там гравець отримує завдання.

— Значить, Гра — це завдання?

— Так, — Макс стискає і розтискає кулак, на вилицях грають жовна. Пригладжує волосся. З огляду на те, що у нього короткий «їжачок», ясно, що він так намагається заспокоїтися. — Гравець отримує завдання, а учасники роблять ставки, чи впорається він чи ні. Якщо впорався, то він отримує свої гроші.

— А якщо ні?

— Тоді повертає усі отримані виплати, — Сева кладе на стіл руки та переплітає пальці. — Тут дуже жорсткі умови, Машо. Жорсткі та несправедливі.

— Але якщо гравців примушують, то чому ніхто досі не звернувся до поліції? — обурено вигукую і осікаюсь, побачивши похмурі обличчя хлопців.

— Ну, по-перше, участь у Грі цілком добровільна, — відказує Макс. — Ти бачила сьогодні хлопця у червоно-фіолетовому шмоті? Це заявка на Гру. Щоб дати зрозуміти засновникам, що хочеш зіграти, одягаєш кольори Гри. І чекаєш, коли з тобою зв'яжуться. Якщо вирішать, що ти годний, — додає крізь зуби.

— А по-друге, є умова — жодного криміналу, — вставляє Сева, — тому ніхто не заявить, ні гравець, ні бета. До того ж ніхто не знає засновників, вони не з'являються в загальному чаті, і навіть у таємному вони всі під ніками.

— І що, ніхто ніколи не спробував їх зупинити?

Відповіддю служать два уважні погляди, що схрещуються на мені, і я безпорадно кліпаю віями.

— Мій друг, Сергій, торік прийшов у Гру. Він хотів потрапити на чемпіонат юніорів, але не вистачало грошей на збори. Ти знаєш, скільки це все коштує — квитки, проживання, форма. У нього немає батька, а мати сама не витягувала. Я пропонував знайти спонсорів чи позичити. Я був упевнений у перемозі, грошовий приз був би його. Але Сергій не послухав, — Макс розповідає відсторонено, холодно, і тільки зчеплені пальці видають шалену напругу.

— Його взяли в Гру?

— Так, взяли. Він виконав усі завдання. Останнім було селфі на будівництві, поряд із ліцеєм, той житловий комплекс, що вже добудовується. Сергій уночі пробрався до будівлі, зробив селфі, але не втримався і зірвався, коли спускався вниз.

— Розбився? — питаю мало не пошепки.

— Ні, — хитає головою Макс, — залишився живим і навіть не став інвалідом. Але пошкодив сухожилля, в нього частково порушено рухливість кінцівок. І у спорт тепер йому дорога закрита. Назавжди.

— А гроші…

— Гроші йому заплатили. Він купив собі телефон, ігрову приставку. Пішов з ліцею до будівельного училища, відмовився спілкуватися з нами, у нього тепер інша компанія та інші інтереси.

За столом повисає мовчання. Тяжке, затяжне. Мені до сліз шкода незнайомого Сергія, і водночас розумію, що він сам винен. А потім мене осяює:

— Ви хочете втрутитися?

Хлопці знову переглядаються, Сева ствердно киває.

— Ми хочемо зламати Гру. Для початку виявити засновників. Але для цього треба туди потрапити.