1

Що може бути прекраснішим за світанок в лісі? Дивовижна атмосфера тиші й абсолютно чистого повітря, думала я поки сама о сьомій  годині  ранку не опинилась навпроти лісової галявини.

Ранок виявився похмурим, сьогодні на заміну теплому промінню сонця, прийшов густий туман, через який я потрапила в мокру і від того липку павутину.

• Тьху ти, - рукавом стираючи залишки павутиння - і навіщо я погодилась на це?
• Ой та облиш, зараз як назбираємо грибів ти й забудеш про все - підбадьорювала Катя.   

Вона ж і була ініціатором нашої поїздки. Енергійна особа, яка завжди намагалася в усьому знаходити позитив. Дитя лісу, із внутрішнім компасом, який давав змогу знайти шлях із будь-яких хащів.

І, я, її протилежність, чомусь вирішила, що це чудова ідея, свій єдиний вихідний витратити на пошук грибів. Як виявилося рішення потрібно було приймати краще, це я зрозуміла вже через годину. Коли не знайшла жодного гриба й втратила з поля зору Катю. Мого провідника й надію, вийти з цього лісу.

• Катя,  Катття - кричала щодуху, відчуваючи як паніка  заповнює моє тіло. - Аууууууу.

Так, спокійно, вдихнула й видихнула, і так три рази, нарешті в голові появилась одна твереза думка, потрібно повертатися назад.. Все-таки за годину далеко зайти ми точно не могли,  чи могли? 

Трішки заспокоївшись, я твердим кроком розвернулась на 180 градусів прямуючи назад. Але замість того щоб мислити позитивно, мою голову атакували самі неадекватні  думки. А саме, я вже уявляла, як рятувальна команда, вночі з факелами та Катюхою шукали мене. Як зупинили улюблений серіал матері на спецвипуск із моєю найгіршою фотографією. 

Я бродила кругами, про це дізналась за четвертим разом, саме тоді, я зрозуміла одну істину :

• Я загубилася.
• Та скільки можна топтатися по моєму лісі?

Я не розуміла звідки пролунав голос, але зраділа йому, як рідному. 

• Хух, я й не вірила, що тут ще хтось може бути. Ви де? 
• Чому кричиш, я тут. 
• Де? - озираючись, запитала Даша.
• В дереві.
• А що ви там робите? 
• Спав, поки ти мене своїм тупотінням не розбудила.

Якби це сталося, годину тому, можливо даний діалог налякав би мене, але зараз відчуття радості не давало повністю зрозуміти всю глибину ситуації, яка сталася. 

• Прошу вибачення, я вже кілька годин не можу знайти стежки.
• Воно й не дивно - позіхаючи промовив  голос - я сам ставив плутанку. 
• А якусь розплутанку, ви б не могли поставити? 
• Розплутанку? Перший раз про таке чую. 
• Ну це щось таке, що дозволить вийти з цього лісу. 
• А навіщо ти сюди заходила?
• Ну так сезон грибів розпочався. 
• Тьху, ти що не місцева, тролі вже давно всі гриби визбирали. Це їхній бізнес, так що немає тобі що тут робити, йди звідси.
• Так, як я піду, якщо тут ваша плутанка?
• Хм і то правда.

Через декілька секунд, невідомо звідки, появилась маленька з легким голубуватим відтінком, пташечка.

• Йди за нею, виведе тебе. І більше не приходь. Уж дуже голосна ти, не люблю таких. - пробуркотів голос.
• Дякую - від щирого серця крикнула - ой я більше не буду. Скажіть, як звати хоч вас?
• От причепилася. Лісомиром мене кличуть. 
• Дякую, Лісомир виручив ти мене - поклін сам собою утворився. 
• Іди вже заблудько, весь сон мені перебила.