Розділ 3

Лілі

На годиннику лишень шоста ранку, а я вже повністю готова виїжджати до коханого. Хоч як би не старалась, ця ніч була безсонною. Хіба можна спокійно відпочивати, знаючи, що там Назар розривається від відчуття провини? Я спробую його розрадити, знайти потрібні слова і запевнити, що все можна виправити. А для цього потрібно у все повірити самій і не давати безпорадності в’їдатись у здорове мислення. Поліцейський автомобіль повинен приїхати о сьомій, однак уже п’ять хвилин під вікнами стоїть чорний кросовер. Мій смартфон задзвенів, на екрані висвітився незнайомий номер. Я поспіхом відповіла і мені повідомили, щоб негайно виходила. Дорогою намагалась хоч трохи заспокоїтись, дивилась на краєвид і не бачила його. Раптом серце охопив страх, і я різко отямилась. Замість міських будівель нас оточував густий ліс, а довкола не було ні душі. Водій і ще один чоловік на передньому сидінні зовсім не походили на правоохоронців, автомобіль був без блималок, я навіть модель не запам’ятала.

Вони помітили моє занепокоєння і водій поспішив попередити:

- Тут лише ми, кричати немає сенсу! Ми їдемо до боса на переговори, не забувай, що тобі не можна хвилюватись!

Чоловік збоку попросив віддати телефон, я миттю залізла до сумочки. Коли виймала його, помітила ексклюзивний подарунок Тамари Дмитрівни. Якби вона лише знала, як виручила мене у цей важкий момент. Я акуратно натисла кнопку на диктофоні у вигляді ручки. Вони оглянули вміст сумочки і повернули, не знайшовши нічого підозрілого. А от смартфон полетів до лісу.

Страх дедалі більше наростав. Вони знають, що я вагітна. Навіщо я знадобилась якомусь босові – це надскладне питання. Можливо, Назар збив когось із його рідних? І саме зараз у цьому лісі вб’ють мене, щоб помститись? Через кілька хвилин важких роздумів ми загальмували біля чорного джипа. Мені наказали покинути авто, і я поспішила вийти навулицю. Морозне свіже повітря не допомогло позбутись грудки страху. Авто різко рушило з місця, ці два негідники поїхали назад. За кілька десятків метрів стояли четверо охоронців, одягнені у чорні пальта, мов роботи, схожі між собою. За ними стояв той самий бос, він оглядав краєвид і був повернутий до мене спиною. Я стояла, мовби вкопана, і не наважувалась навіть шумно дихати. Врешті, чоловік не витримав і повернувся до мене. Я була у шоці, це наче божевільне дежавю.

- Захаре Вікторовичу?

- Захар, просто Захар! - він задоволено посміхнувся мені і підійшов ближче. Чомусь страх потроху відступив, він не спроможний нашкодити, принаймні до сьогодні такого не було.

- Що відбувається? - Я не змогла стримати грізного тону. Зараз я повинна їхати до Назара, а не з ним розмовляти у лісі.

- У нас мало часу, тому буду коротким. У-д-а-в! - він навмисне розтягував кожну букву, і від кожної наступної я затерпала сильніше. - Мій друг попросив допомоги, і я не можу відмовити, адже перед ним у боргу, а ти, дівчинко, – моя розплата.

- Що це означає?

- У тебе є два варіанти. Перший: ти зараз поїдеш додому і приведеш себе у форму, - він із приниженням оглянув мій мішкуватий одяг і стомлене обличчя. - Потім сядеш у поліцейський автомобіль і поїдеш на побачення з Назаром. Скажеш, що не чекатимеш його із в’язниці і негайно йдеш позбуватись вагітності.

- Годі! - Я не впізнала свій голос, це нестерпно було слухати. - А другий?

Він нахабно посміхнувся і вказав мені на ліс довкола.

- Тебе добряче відлупцюють мої охоронці і залишать тут відпочивати на біленькому сніжку.

- Ти цього не зробиш!

- Я, звісно, що ні. А от ці хлопці донедавна вірно служили Удавові, як гадаєш, на що вони спроможні?

Я зустрілась із хижими поглядами цих звірів, бо назвати їх людьми язик не повертався. Вони нагадували тих вовків, тільки були зовсім поряд і втікати не було сенсу. Питати, навіщо це їм, безглуздо. Удав не пробачив Назарові і захотів безжально покарати через мене і дитину. Благати про пощаду теж не варіант, судячи з того, що я тут, таймер уже запущено. Я притислась руками до живота і сказала:

- Я поїду і скажу! - Хіба можна вчинити по-іншому? Зараз головне – дитину врятувати і не померти від докорів сумління. Назар пробачить мені ці слова і зрозуміє, що я мусила з ним так вчинити. Я повідомлю йому правду, як тільки зможу, і запис розмови у цьому допоможе.

- Сідай у авто, я прикріплю до тебе прослуховування, щоб не думала обманювати. Скажеш зайвого, цей ліс нікуди не дінеться.

Я не стала більше з ним розмовляти, покірно опустила голову і пішла до авто. Якщо до цієї розмови я думала, що Захар просто боягуз, то зараз у його очах розгледіла блиск задоволення. Йому подобалось мене ламати за те, що нехтувала ним. Однак це надто жорстоко, ніхто не має права так безжально розпоряджатись долями невинних людей. Хіба такою винагородою має бути боротьба за справедливість? Я повинна була розрадити коханого, а натомість розіб’ю його вщент. Він любить нашу дитину сильніше, ніж мене, себе і все на цьому світі. Щовечора гладить живіт і розмовляє з ним, я навіть так не роблю. Коли скажу, що вб’ю наше дитя, він збожеволіє від туги і ненависті. Ці негідники не дають часу на роздуми, щоб не накоїти ще більшої біди, навіть не намагатимусь попередити Назара.

О сьомій годині я стояла, готова до виїзду. За десять хвилин встигла нафарбуватись, одягнути красиві речі, взути підбори. Авто під’їхало і я рушила до нього, ми приїхали досить швидко. Збоку СІЗО вже стояв припаркований автомобіль Захара, він вирішив контролювати з усіх боків. Я зайшла у кімнату для побачень першою і неабияк цьому зраділа. Сльози виривались назовні, мені не вдавалось контролювати свої емоції, я глибоко вдихала повітря. Коли почувся скрип дверей і важкі кроки коханого, я ледь стрималась, щоб не накинутись на нього з обіймами. Ніколи не бачила його таким стомленим і розбитим, серце розривалось від болю. Я не могла більше витримувати це божевілля, зібрала волю у кулак і сказала все заплановане Захаром.

- Назаре! Я довго не триматиму паузу і скажу все, як є. Я була у слідчого, ти скоїв жахливий злочин і сядеш надовго. Невідомо яким повернешся, я не готова руйнувати своє життя, молодість і красу на очікування зека. Ти обіцяв мені інше, свого слова не стримав, тож і я тобі вже нічого не винна!