Епілог

Лілі

Зі сльозами на очах і щасливою усмішкою я дивлюсь на своє відображення. Минулого разу весільна сукня була скромною і модною, а зараз я схожа на казкову принцесу у пишній сукні з довгим шлейфом. Я вистраждала цю подію і хочу насолодитись усіма урочистостями. І сьогодні, мушу визнати, щасливіша, ніж тоді. Бо під вінець іду на пару з подругою, а обручки принесе мій дорослий синочок.

Під спалахи фотоапаратів, бурхливі оплески гостей і класичну мелодію ми рішуче наближались до майбутніх чоловіків. А потім, сказавши «Так», веселились до вечора. Забули про папараці, поважний вік однієї пари наречених, бешкетували і сповна насолоджувались моментом.

Ввечері Назар забрав нас із сином і повіз показати сюрприз. Я думала, це буде якийсь відпочинок у теплій країні, та коханий здивував до захоплення духу. Наближаючись до дачі бабусі, я почала нервувати, адже і досі почувалась винною перед нею. Однак ми не зупинились біля її будинку, а впевнено наближались до лісу. Тільки тепер перед ним розмістився великий маєток, що світився у темряві від нічних ліхтарів. Він побудував його таким, як колись розповідав мені. Побудував наперекір жорстокій долі. Назарчик узявся бігати по саду і довкола ставка, він був дуже радий великій території, і, думаю, вже приглядів місце для дитячого майданчика. Я ж ступала поволі і несміливо, та кожен крок приносив задоволення, бо тепер це – наше гніздечко. Я поволі усміхнулась – ми починали стосунки з будиночка на дереві, а зараз житимемо у цій красі.

Раптово Назарчик прибіг із криками і круглими від здивування очима.

- Мамо, мамо... там! - Він вказав мені рукою на плямистого собаку, який покірно йшов до нас, дружно махаючи хвостом. Далматин із легкістю закохав у себе одразу двох людей. Ми з Назарчиком почали його чесати за вушком і гладити. Собака з насолодою закривав очі й облизував наші руки.

- Маршале! Мій улюблений Маршале. Тату, можна його так назвати?

Сьогодні вперше Назарчик звернувся до батька. Назар у цю мить, напевно, міг дозволити сину все на світі. Синок із Маршалом побігли бешкетувати у сад, а ми пройшли до тераси. Коханий підійшов до мене впритул і дбайливо підправив пухову накидку, закутавши сильніше.

- Майже весь пазл склався, бракує лиш одного.

- Якого?

- Тут мають бігати наші діти.

Я щасливо всміхнулась і відразу зрозуміла його натяк. З радістю подарую коханому діточок, аби вони гуртом тероризували цей одинокий маєток. Обережно притулилась до улюблених грудей і розглядала все довкола. Тепер я, майже остаточно, щаслива і спокійна. Бракує лиш одного важкого кроку. Я відлинула від Назара і рішуче сказала:

- Відвези мене завтра до бабусі, я мушу попросити вибачення і показати їй правнука.

 

***

Минуло десять років

Лілі

Ми вирушили з дому всього годину тому, а діти вже встигли міцно позасинати. Навіть Назарчик, який забороняє себе так називати, і схожий на старшого хлопця, мирно сопить, мов немовля. Дівчатка сперлись одна на одну, Даринці дев’ять, а Тамарочці – сім. Вийшло трохи несправедливо, адже красуні обидві дуже схожі на мене, від батька лише світле волосся.

Дорога передбачає бути далекою, а шлях ми тримаємо до полонини. Зараз якраз розпал чорничного сезону, тож замість гарячих пісків африканських країн, ми вирушили у відпустку до нашого Закарпаття.

Назар знову бореться на рингу, тільки робить це нечасто, бо більше любить тренувати молодих бійців. Я не перестаю докучати зіркам своїми питаннями у студії. Життя крутиться у злагодженому і звичному руслі. Та ми не думаємо нудьгувати, бо пригод сповна вистачило за перші роки. І, виявляється, велике щастя для сім’ї – жити роками у спокійній рутині.

Дякую всім читачам, що прожили цю історію разом з моїми героями!

Дилогію :"Ягоди долі"- завершено!

Чекаю на Ваші враження у коментарях.

Підписка та зірочка порадують автора.

Щиро Ваша:

Мирослава Білич!