Глава 1

Будильник міг задзвеніти в будь-яку хвилину. Я не спала півночі, то вважаючи лінії між стиками панелей на стелі, то повторюючи розклад на семестр. Деякі рахують овець, а я будую плани. Мій мозок не може змусити себе перестати планувати, і сьогоднішній день, найважливіший день за всі мої дев'ятнадцять років, не став винятком.
- Елісон!
Це мама кличе мене знизу. Проклинаючи себе, скочуюсь зі свого маленького, але все ще зручного ліжка. Я знаходжу час, щоб заправити краї простирадла в підголовник, тому що сьогодні - останній ранок, коли я роблю цю звичайну справу.
Завтра ця спальня перестане бути моїм будинком.
- Елісон! - знову кличе мене мама.
- Встаю! - кричу я у відповідь.
Шум відкриваються і закриваються шаф поверхом нижче свідчить, що мама нервує не менш мого. Живіт у мене скручує тугим вузлом, і, приймаючи душ, я молюся, щоб нервозність ослабла до середини дня. Все моє життя було безпереру вною підготовкою до цього дня, моєму першому дню в коледжі.
Останні кілька років я провела в тривожному очікуванні. Поки ровесники у вихідні гуляли, напивалися і робили все те, що належить підліткам, щоб створити собі проблеми, я займалася. Я була дівчинкою, просиджувати вечора у вітальні з підручниками, в компанії мами, зайнятої плітками і нескінченними переглядом каталогів QVC, де вона вишукувала нові спроби поліпшення зовнішності.
У день, коли прийшов лист, повідомляє про мій вступ до університету, я була вже напружена до краю - до того ж мати безперервно накручувала мене своїми передчуттями. Чи не заперечую, я пишалася тим, що моя виснажлива праця врешті - решт повністю виправдався. Я поступила саме в той єдиний коледж, в який подавала документи, і, оскільки дохід нашої сім'ї був низьким, мені виділили стипендію, достатню, щоб звести до мінімуму витрати на навчання. Раз я заїкнулася про надходження в інший коледж, але побачивши, як змінилося мамине обличчя і як воно майже годину металася по кімнаті, запевнила її, що це просто варіант і я не  розглядаю його серйозно.
Я вступаю під струмені гарячого душу, і мої задерев'янілі м'язи частково відпускає. Стоячи під гарячими потоками, я намагаюся заспокоїтися, але тільки домагаюся зворотного ефекту. Я так неуважна, що після миття голови і тіла мені майже не залишається гарячої води, щоб поголити ноги.
Мама знову кличе мене в момент, коли я загортають в рушник. Знаючи, що паніка - її оптимальний стан, я  надаю їй свободу дій, затримавшись ще чуть-чуть, щоб вирушити волосся. Знаю, вона теж хвилюється, що я спізнюся до коледжу, але я представляла цей день не один місяць, по годинах. За моїм планом, право на нервовий зрив сьогодні має тільки одна людина в нашій родині, і мені треба докласти усіх зусиль, щоб це була не я.
Тремтячими руками намагаюся застебнути "блискавку" на платті. Я не впевнена, що воно підійде, але мама наполягала, щоб я одягла саме його. Зрештою здобуваю перемогу над блискавкою і витягаю із шафи свій улюблений светр. Одягаючись, я майже заспокоююсь - поки не помічаю на рукаві маленьку дірку. Шпурляю светр назад на ліжко і натягую туфлі, розуміючи, що з кожною хвилиною зволікання чаша маминого терпіння переповнюється.
Мій хлопець Джексон скоро повинен прийти, щоб нас супроводжувати. Він на рік молодший від мене, але йому скоро вже вісімнадцять. Він чудовий, до того ж і круглий відмінник, як і я, і, до моєї радості, через рік збирається вступати в CWU. Я б дуже хотіла, щоб він вступив зараз, враховуючи, що я не знаю в коледжі жодної людини, але я вдячна і тому, що Джексон обіцяв при першій нагоді мене відвідувати. І ще мені просто необхідна нормальна сусідка по гуртожитку: це єдине,  на що я сподівалася і що було поза мого контролю.
- Еліссоонн!!!
- Мам я вже йду. Будь ласка досить мене кликати! - кричу  я, спускаючись. 
Джексон сидить за столом навпроти мами, втупившись на наручний годинник. Синя футболка дуже йде до його блакитних очей, а світле волосся зачесане і злегка укладені гелем.
- Привіт, студентка!
Він посміхається своєю ідеальною сяючою посмішкою і міцно мене обіймає. Я затримую дихання, відчуваю сильний запах його одеколону. Так, іноді він з парфумом трохи перебільшує. 
- Привіт. - Я відповідаю йому такий же посмішкою і, щоб приховати хвилювання, починаю збирати в хвіст свій попелясто-русяве волосся.
- Люба, ми  почекаємо ще пару хвилин, поки ти прічешешься, - спокійно каже мама.
Я підходжу до дзеркала і киваю: вона має рацію. Я повинна виглядати сьогодні бездоганно, і, звичайно, мама не забула нагадати про це. Я повинна укласти волосся на її смак, хоча б в якості прощального подарунка.
- Я віднесу твої сумки в машину, - пропонує Джексон, простягаючи руку, щоб зловити кинуті мамою ключі.
Швидко чмокнувши мене в щоку, він виходить з кімнати з сумками в руках, а мама слідом.
Другий раунд укладання закінчується з великим успіхом, ніж перший.
Поки я йду до машини, в моєму животі пурхають метелики, даючи мені короткий перепочинок, щоб потім за дві години поїздки я могла попанікувати.
Я поняття не маю, яким буде коледж, єдине, що мене зараз хвилює, чи зможу я там знайти нових друзів?