Глава 9

На сходах не можу стримати сліз. Я вже ненавиджу коледж, хоча заняття ще не почалися. Чому мені не попалася сусідка, схожа на мене? Я повинна зараз відсипатися перед понеділком. Я не створена для таких вечірок, і мені не варто спілкуватися з такими людьми. Мені подобається Лі, але я не хочу бути присутнім при таких сценах і спілкуватися з людьми типу Райлі. Для мене він загадка; з одного боку, я не розумію, як він може бути таким придурком? Але потім думаю про книжкових полицях - навіщо йому все це? Що такий грубий, цинічний, татуйований бовдур, як він, може розуміти в цих прекрасних творах? По-моєму, єдине, що він здатний прочитати, це етикетка на пивній пляшці.

Витираючи сльози, я розумію, що не знаю, де перебуваю і в якій стороні гуртожиток. Чим більше я думаю про те, що трапилося, тим більше дратуюся і злюся.

Я повинна була це передбачити; саме тому, що я завжди все прораховую, такі речі не відбуваються. Будинок до сих пір битком, як і раніше музика гримить. Нетана ніде не видно, Зета теж. Може, варто просто знайти порожню спальню і лягти на підлозі? Тут щонайменше п'ятнадцять кімнат, може, пощастить, і я знайду порожню? Я не можу заспокоїтися, як не намагаюся, але не хочу, щоб внизу мене бачили в такому стані. Я заходжу в ванну, де була з Лі, і сідаю навпочіпки.

Набираю Джексона, і на цей раз він бере трубку.

- Елісон? Уже пізно, у тебе все нормально? - вимовляє він заспаним голосом.

- Привіт. Ні! Я пішла на дурну вечірку з сусідкою і застрягла в якомусь будинку, тут ніде спати, і я не знаю, як повернутися в гуртожиток, - ридаю я в трубку.

Розумію, що моя ситуація - аж ніяк не питання життя і смерті, але я занадто пригнічена, щоб самостійно з нею розібратися.

- На вечірку? З цієї рудої? - здивовано запитує Джексон.

- Так, з Лі. Але вона відключилася.

- Ух ти, а чому ти з нею пішла? Вона ж така ... в загальному, ти ніби з такими, що не живеш, - говорить він.

Його менторський тон мене дратує. Я хотіла, щоб він підтримав мене, запевнив, що завтра все буде добре, сказав що-небудь позитивне, а не таке холодне і засуджує.

- Це не все, Джексоне, - кажу я, але в цей момент дверна ручка смикається, і я встаю навпочіпки. - Хвилиночку! - кричу я людині зовні і витираю очі шматком туалетного паперу, чому макіяж розмазується ще більше: саме тому я рідко користуюся олівцем для очей.

- Я тобі передзвоню; хтось ломиться в ванну, - кажу я, і відключаюся перш, ніж він встигає заперечити.

Зовні знову починають стукати, і я в поспіху відкриваю, все ще витираючи, очі.

- Я ж сказала, хв ...

І затикати, побачивши знайомі зелені очі.