Глава 19

Через квартал від братства вулиці темні і порожні. Інші будинки не такі великі, як той, в якому живе Райлі. Через півтори години подорожі з GPS-навігатором нарешті знаходжу гуртожиток. Я абсолютно твереза, вважаю, що лягати вже не варто, тому заходжу в «Севен-Елевен» за склянкою кави.

Кава бадьорить, і я думаю про те, що не знаю про Райлі дуже багато чого. Наприклад, якщо він панк, як опинився в братстві серед діточок багатих батьків і чому у нього такий запальний характер? Втім, навіщо я задаюся цими питаннями і витрачаю час на такі роздуми? Після сьогоднішнього вечора я вирішую залишити всякі спроби з ним подружитися. Повірити не можу, що цілувалася з ним. Це найбільша моя помилка, не рахуючи того, що я взагалі втратила голову. Я не так наївна, щоб повірити, що він нікому не розповість, але сподіваюся, що Райлі посоромиться розповідати, як цілувався з дівчиною, і все-таки буде мовчати. Сама я збираюся заперечувати все до самої смерті, хоч би хто спитав.

Потрібно придумати якесь виправдання для мами і Джексона. Я не про поцілунки, про це вони взагалі не повинні знати, а про те, що я ходила на вечірку. Другий раз. Але крім того, потрібно поговорити з Джексоном, щоб він не повідомляв все мамі; я тепер доросла, самостійна людина, і мамі не обов'язково знати, чим я займаюся.

Коли я доходжу до гуртожитку, ноги гудуть, і, повертаючи ручку своїх дверей, зітхаю з полегшенням.

І тут у мене мало серце не зупиняється: на моєму ліжку сидить Райлі.

- Що за жарти? - скрикую я, намагаючись зберегти самовладання.

- Де ти була? - спокійно запитує він. - Я дві години їздив, намагався тебе знайти.

Що?

- Що? Навіщо?

Якщо це правда, чому він просто не запропонував відвезти мене додому? І як я не зрозуміла попросити його, дізнавшись, що він не п'є?

- Не думаю, що гуляти вночі на самоті - це добре.

І оскільки я не можу більше терпіти його витівки і тому, що Лі невідомо де, а я в кімнаті наодинці з ним - з людиною, яка дійсно представляє для мене небезпеку, мене розбирає сміх. Це дивний, дикий і переривчастий сміх. Я сміюся не тому, що мені смішно, а тому, що я не можу нічого вдіяти.

Райлі хмурить брови, похмуро дивлячись на мене, чому я регочу ще сильніше.

- Іди, просто піди, Рай-лі!

Він дивиться на мене і проводить рукою по волоссю. За той недовгий час, що я знаю цю дивну людину - РАЙЛІ, - я встигла вивчити, що цей його жест означає хвилювання або незручність. Зараз, по всій видимості - і те й інше.

- Елісон, я ...

Але його слова перериває жахливий стук у двері і крики: «Елісон! Елісон, мила, відкрий негайно! » 

Це вона. О шостій годині ранку, коли в моїй кімнаті знаходиться хлопець.

Я дію автоматично, так, як звикла, коли стикаюся з мамою в гніві.

- Господи, Райлі, ховайся в шафу! - шепочу я, смикнувши його з ліжка з силою, здивувала нас обох.

Він дивиться на мене зверху вниз з усмішкою.

- Я не полізу в шафу. Ти повнолітня.

Я знаю, що він має рацію, але він не знає мою матір. Я видаю відчайдушний стогін, а мама знову б'є в двері. Спокій, з яким Райлі схрещує на грудях руки, ясно дає мені зрозуміти, що я не змушу його сховатися, тому, глянувши в дзеркало, розтираю мішки під очима, хапаю зубну пасту, розмазував трохи на роті, щоб приховати запах горілки, перебивающий навіть запах кава. Може, вона не відчує спиртне в цій суміші запахів.

Я вже готова привітно посміхнутися, але відкривши двері, виявляю, що мама не одна. Поруч з нею Джексон - звичайно ж, тут як тут. Мама в люті. А Джек здається ... стурбований? Уражений?

- Вітання. Що ви тут робите? - питаю я.

Але мати, відштовхнувши мене, йде прямо до Райлі. Той  безшумно прослизає в кімнату слідом, делегуючи їй ініціативу.

- Так ось чому ти не відповідала на дзвінки? Тому що у тебе тут цей ... цей ... - Вона махає рукою в бік Райлі. - Цей розмальований лузер - о шостій ранку в твоїй кімнаті!

Моя кров закипає. Зазвичай я і так боязка і ще більше лякаюся, коли вона сердиться. Мама ніколи мене не била, але ніколи не соромилася вказувати на мої недоліки:

«Що ти начепила, Елісон?»

«Тобі треба ще зачесатися, Елісон».

«Я думаю, твої оцінки могли б бути краще.».

Я втомилася від постійного тиску з її боку.

Джек тим часом просто стоїть, дивлячись на Райлі, і мені хочеться вигнати їх обох - точніше, всіх трьох. Маму - за те, що звертається зі мною як з дитиною. Джексона- за те, що пожалівся на мене. Райлі - просто за те, що він Райлі.

- Значить, ось чим ви займаєтеся в коледжі, юна леді? Чи не спиш ночами і водиш в кімнату хлопців? Бідний хлопець за тебе хвилюється, ми їдемо в таку далечінь і бачимо, як ти хочеш залицятися до першим-ліпшим хлопцем! - кричить вона, і ми з Джеком зітхаємо одночасно.

- Насправді я тільки що прийшов. І вона нічого поганого не робила, - каже Райлі, і я завмираю.

Він поняття не має, у що встряє. З іншого боку, він непохитний, як скеля, а вона неостановима, як вітер. Це буде непогана сутичка. Підсвідомість підказує, що непогано було б зараз взяти пакет попкорна і, зайнявши місце в першому ряду, помилуватися цим шоу.