Глава 33

Марк надсилає повідомлення «2875 Корнелл-роуд». Я копіюю його і вставляю в навігатор: їхати туди п'ятнадцять хвилин. Що там може відбуватися, що Марк вирішив мене викликати? Всю дорогу гублюся в здогадах. Джексон за цей час дзвонив двічі, і обидва рази я не взяла трубку; я повинна стежити за навігатором, крім того, мені просто соромно дивитися йому в очі після того, як я залишила його там одного.

Вулиця суцільно забудована величезними особняками. Потрібний мені будинок щонайменше в три рази більше маминого. Це старомодна цегляна споруда з двором на схилі пагорба. Навіть при світлі ліхтарів дуже гарний. Напевно, це будинок батька Райлі - ось чому Марк теж тут. Я роблю глибокий вдих і піднімаюся по ганку. Стукаю в більшу важкі двері з червоного дерева, і через кілька миттєвостей вона відкривається.

- Елісон, спасибі, що приїхала. Вибач, я знаю, що ти не одна. Хіба Джексон не з тобою? - коситься на машину Марк і жестом запрошує мене увійти.

- Ні, він залишився в гуртожитку. Що відбувається? Де Райлі?

- На задньому подвір'ї. Він просто збожеволів, - зітхає він.

- І я тут для того, щоб? .. - питаю я як можу чемно. Якщо Райлі звихнувся, то чим я можу допомогти?

- Не знаю. Звичайно, ти його ненавидиш, але ти повинна з ним поговорити. Він зовсім п'яний, буянити. Прийшов, відкрив батьківський віскі і випив півпляшки! Потім почав бити речі: весь мамин посуд, скляну шафу, все, до чого зміг дотягнутися.

- Що? Чому?

Райлі ж казав, що не п'є, невже він збрехав?

- Просто його тато сказав йому, що одружується на моїй мамі.

- Ось як? - Я все ще не розумію. - Так Райлі не хоче, щоб він одружився?

Марк веде мене через велику кухню, і я бачу, який погром учинив хлопець. На підлозі валяються осколки посуду, велика дерев'яна шафа перекинута, його скляні дверки розбиті.

- Ні, це довга історія. Тато йому подзвонив, і вони з мамою поїхали з міста, щоб відсвяткувати цю подію. Напевно, тому Райлі прийшов сюди, щоб зупинити батька. Раніше він тут ніколи не з'являвся, - пояснює Марк, відкриваючи задні двері.

За маленьким столиком на терасі бачу силует Райлі

- Не знаю, чого ти від мене чекаєш, але я постараюся.

Маркткиває. Потім нахиляється і кладе мені руку на плече.

- Він кликав тебе, - спокійно вимовляє він, і моє серце завмирає.

Я йду до нього,  і він дивиться на мене. Очі налиті кров'ю, на голові - сіра шапочка. У погляді спалахує безумство і знову гасне, мені хочеться зробити крок назад. У напівтемряві він виглядає страшно.

- Як ти тут ... - каже Райлі, піднімаючись.

- Марк ... він ... - відповідаю я, і тут же шкодую про це.

- Якого біса ти їй подзвонив? - кричить він до хлопця, який ховається в будинку.

- Залиш його в спокої, Райлі, він про тебе турбувався! - кричу я.

Він знову опускається на стілець, вказуючи мені на місце поруч. Сідаю навпроти нього, бачу, як він вистачає майже порожню пляшку з чимось темним і підносить її до рота. Я дивлюся, як рухається його кадик, коли він ковтає. Відірвавшись, він з такою силою гупає пляшкою об скляний столик, що я підстрибую в страху, що вони зараз розіб'ються.

- М-м-м, обидва ви однакові. Такі передбачувані. Бідний Райлі і так засмучений, а ви накидаєтеся на нього з-за якогось чортова порцеляни! - каже він, розтягуючи слова, з якоїсь хворобливої ​​усмішкою.

- Я думала, ти не п'єш, - кажу я, склавши руки на грудях.

- Не п'ю. По крайней мірі, до сих пір не пив. Не треба про мене турбуватися, ти не краще за мене.

Він тицяє в мене пальцем, а потім знову прикладається до пляшки.

Це жахливо, але все одно я відчуваю, що близькість до нього, навіть п'яному, робить мене жвавіше. Це відчуття повноти життя може дати мені тільки Райлі!

- Я ніколи і не говорила, що краще за тебе. Просто хочу знати, через що ти напився.

- Яка різниця? Де твій хлопець?

Його очі раптом спалахують, і в глибині їх я бачу стільки почуття, що відводжу погляд. Знати б, що це за почуття; ненависть, напевно.

- Залишився в моїй кімнаті. Я хочу допомогти тобі, Райлі.

Я нахиляюся над столом, щоб торкнутися його, але він відсахується.

- Допомогти мені? - хихикає він. Мені хочеться запитати, чому він кликав мене, якщо продовжує мене ненавидіти, але не можу знову підставляти Марка. - Якщо хочеш допомогти мені, просто піди.

- Чому ти просто не можеш розповісти мені, що сталося? - кажу я, розглядаючи свої нігті.

Він зітхає, стягує шапочку, проводить рукою по волоссю і знову її надягає.

- Мій батько тільки зараз зважився мені розповісти, що одружується на Карен, весілля через місяць. Він давно повинен був мені сказати, і не по телефону. Упевнений, що наш тихоня Марк давно був в курсі.

Нічого собі. Я не очікувала, що він розповість, і тепер не знаю, що відповісти.

- Я думаю, у нього були свої причини тобі не говорити.