2

Із самого дитинства мріяла про кохання, про принца, який врятує свою принцесу. Проте це все всього лиш мрії, про які вже давно забула. Принців вже давно не існує, а як є вони не такі як описують в книжках. Може коли я б була з простої родини, то могла його знайти. Але зараз більшість хочуть більше моїх грошей, чим просто любити такою якою я є. Фанатів багато, кожен хоче виділитися, щоб привернути увагу. 

 У їх очах не бачила справжнього вогника, кожен раз після гарних обіцянок у коханні, лунали теми про гроші. Яка у тебе класна машина? Можна покататись? Куди витрачаєш гроші? Що ти отримаєш у спадок? Ці питання слухаю кожного разу.

 Але серед них був витянок, він, той самий Ігор, який не бігав за мною. Цим мені хлопець і подобався, з простої родини, хоче добитися всього сам, клітливий, розумний, завжди виграє олімпіади. Характером спокійний, добрий. 

Старшекласник запав в душу ще з 8 класу, шукала з ним випадкових зустрічей, коли говорила щось йому, мене ніби підмінили, язик перепоітався говорив часом деякі незрозумілі слова, де та дівчина, яка постійно капризує і посилає хлопців куди подалі. 

Напочатку 9 класу вирішила йому розповісти про свої почуття, сподіваючись на взаємність. Був звичайний шкільний день, усі займалися своїми справами, дочекавшись коли в нього закінчились уроки, вирішила з ним поговорити. 

-Привіт, можемо поговорити? - не сміливо  запитала. Він лише кивнув головою. 

-Про що? 

-Я хотіла давно сказати, - але мене перебила якась дівка. 

-Коханий, чого ти з нею розмовляєш? - запитала вона. Хто? Мені не причулось, коханий? 

-Ми лише мали поговорити, ти йди, скоро наздожену, - сказав і поцілував її в щічку. Дівчина на радощах пішла, а я? Що я? Що йому говорити? 

-Ей, у мене мало часу, то що ти хотіла? 

-Ти..., - що сказати? 

-Я. 

-Ти молодець, що виграв у конкурсі з математики, - промовила й швидко втекла від нього. 

 Як? Коли? Чого я нічого незнаю? Чому? Єдиний хлопець, який міг мене щиро кохати, з іншою. Може було потрібно було до говорити до кінця, а щоб воно змінило? 

Від того випадку, не намагалася з ним зустрітись, або я змінювала маршрут, коли йшла по коридору, або з високо піднятою головою швидко проходила біля нього, а потім знову ставала похмурою. Засмучена від стосунків яких і взагалі не було. Правда дивно? 

Школа є місцем, де не можна приховати особисте, а особливо якщо ти популярна. Хтось розказав слух, що мені відмовив простий хлопець. Одразу пішли плітки, а якже без них?

Правильно, не можна купувати людей. Не змогла. Лише для популярності, хотіла зустрічатись. Бідненька, ніхто не полюбить її по-справжньому. Молодець, що не піддався грошам.

Такі думки постійно прийшлось вислуховати поза спиною, бо в очі слабо сказати? Наігранні, так хочеться зняти з них маски, і дізнатися хто друг, а хто ворог. Тоді я сильно змінилася, навіть зараз нікому не довіряю, окрім моїх подруг. 

А що робив Вовк ( прізвище Ігоря) ? Нічого. Він не заперечував, ні говорив що правда. Але доля ніби знущалась над нами. Ми уникали один одного, а пересікались.Навіть коли нам було потрібно було проводити новирічний захід, то нас обох вибрали ведучами. Хотіла відмовитись, не дозволи, сказали, що мені заміни немає. Але чому хлопець не втік для мене загадка.

І ми цілих 2 тиждні зустрічались на репетиціях у актовій залі після уроків, до нього приходила його дівчина від початку й до кінця сиділа, чекала. Вона ростом вище за мене, худа, має довге біляве волосся до лопаток. Кайла смілива дівчина, добра, вміє  постояти за себе. Нічого особливого немає. незнаю що він в ній знайшов?

Цього року Ігор поїхав інше місто для навчання, і всі ніби забули про нього. Чого це приїхав? Сподіваюсь не зустріну його. 

Ранок. Знову школа, не люблю її. Мене будить тітка Віра, вона працює тут, готує, прибирає. Вона чудова, прекрасна жінка, мудра, завжди дасть пораду. Завжди допомагає, доглядала за мною. незнаю скільки їй років, але тітка виглядає чудово.

Батьки того місяця поїхали за кордон, десь на цьому тиждні повинні повернутися. Привезуть напевно багато подарунків. Але їх мені не вистачає. 

Сьогодні з самого ранку дощ ллє як з відра, а водій відпросився по сімейних обставинах. Прийдеться в таку погоду йти до школи. Хоча можна.

-Алло, привіт, - подзвонила до Іри.

-Привіт, - відповіла вона.

- Ти ще не в школі?

-  Я вже тут, а ти щось хотіла? -запитала подруга. 

-Нічого, а ти чого там так рано?

-Батькам потрібно було рано на роботу. 

-Зрозуміла. 

Так, прийдеться викликати таксі, але всі як на зло зайняті й будуть вільні, коли закінчиться перший урок. Була не була піду пішки, так скоріше буде. Візьму парасольку, і можна йти. Доходячи, до шкільного подвір'я, побачила його. Він не змінився, все ж той простий хлопчина, напевно приводив сестру на навчання, вона у 5 класі. 

Піднімаємо голову і йдемо гордою ходою. Він навіть не дивився на мене, лише швидко пішов в інший напрямок. У класі знову метушня, нам переставили уроки і перший урок контрольна, хоча мала бути четвертим уроком. Добре, що до неї я готувалася. А якщо що то можна в когось списати. 

Після уроків хотіли піти погуляти з подругами, але перед цим піти по домам. Біля шкільних воріт побачила Мілану ( сестра Вовка). Щось дивно себе поводить, підійшовши до неї, дівчинка в ту ж секунду впала мені на руки. Що відбувається? Так, потрібно визвати швидку.  

Оператор питала, що відбувається, поки їхала швидка. 

-Незнаю, їй стало погано, дихання є. 

-Нічого не робіть, скоро приїдуть на допомогу,- промовила дівчина.

Медики приїхали через 20 хвилин, вирішила поїхати з Міланою, не залишу її одну. У лікарні я чекала в коридорі. У сумці дівчинки знайшла телефон і подзвонила її батькам, вони сказали, що приїдуть. Цікаво що з нею? 

- Де моя дитина? - з цим запитанням прибігла у коридор Алла Степанівна ( мати Ігоря і Мілани).