3

Підготовка до ЗНО досить втомлює, після того інциденту пройшов тиждень. Більше з ним не бачились і з його сестрою теж. Батьки останнім часом дивно себе поводять, ніби хочуть щось розповісти, але не знають як. День прийшов нормально, якщо не врахувати контрольні, які були дві. На телефон прийшла смс від мами:

Доню, сьогодні ти не йдеш на додаткове, ввечері будуть гості, тому підготуйся до свята. Купи нову сукню, гроші вже кинула тобі на картку.

От тепер ще в магазин йти, зате трішки відпочину від англійської. Я звісно люблю вчити її, проте варто від неї деколи відпочити. Цікаво хто до нас має прийти. Ніяких свят не має, ні визначної події, а партнери з роботи батьків, тільки в ресторанах зустрічаються чи на сучасних балах, де всі одягнені в дорогий одяг і за кожною посмішкою ховаються справжні почуття. Але є серед них, які нічим не відрізняються від простих людей, вони показують свої емоції і не високо себе не ставлять.

Водій вже привіз мене до дорого магазину нашого міста, тут завжди роблю покупки. Ціна відповідає своїй якості. Якщо це буде в нас дома, тому плаття має більш менш не таке шикарне як для тих вечірок. Ні, не та, ні, не ця, ні, занадто коротка, занадто довга. Відмовляю консультанту, який пропонував сукні.

Ніяка не подобається. Піду краще в якись інший, збираюсь йти. Як бачу з нової колекції сукню. Ось це вона! Хлопець зрозумів, на що я дивлюсь і швидко пішов за нею. Вона як на мене шита, підкреслює фігуру і приховує недоліки. Хоч худенька, але є свої деякі малі недоліки. Плаття червоного кольору, довге, на талії широкий пояс, який трішки більш червоний ніж сукня. Короткі рукава і невеличкий виріз на грудях.

Підбори купила в іншу магазині, далі в салон. Там працювала моя тітка, тому завжди для завжди знайдеться час, якщо є черги. Вона головна, але Марія ( тітка, говорить, щоб її так називала), любить працювати перукарем. Жінка починала все з початку й досягнула великих вершин.

У салоні як завжди кипить робота, клієнтів багато.  Бачу тітку, йду до неї. Її майже всі бояться через суворий характер, проте вона дуже добра.

- Привіт, - першою привіталась я.

- Привіт, сонце, - відповіла Марія, - що знову якась вечеря?

- Так, але не знаю, який привід. А ти там будеш?

- Ні, у мене багато справ, тай твої батьки не запрошували, отже, щось пов’язане з роботою.

- Щось підозріло.

- Дитинко, все буде добре. Зараз підкреслим твою красоту і будеш ще гарнішою. Наталя Петрівна тобі допоможе, а то мене зустріч потрібно бігти, - поцілувавши, в щоку, вона вийшла з салону.

Дві години минули, вже вдома. Тітка Віра готує ще страви до вечора, батьки вже повернулись з роботи й теж готові приймати гостей. Досі незнаю хто має прийти. Чекати, вже набридло. Хочу поїсти й піднятися в свою кімнату, яка була на другому поверсі, робити уроки й лягти спати.

 У двері хтось постукав. Нарешті вони чи він чи вона вже тут. Я і батьки пішли до дверей, щоб зустріти. Віра вже відчинила, і на порозі стояли один чоловік середніх років, такого ж віку була жінка й з ними хлопець, який мій одноліток. Всі вони чудово одягнені, юнак тримав два букета троянд у своїх руках.

- Раді вас бачити, - промовила мама й підійшла до гостей ще ближче, вони обмінались, а тато, лише пожав хлопцям руки.

- Проходьте, чого ми тут стоїмо, напевне все вистигне, - сказав батько. Хлопець дав спочатку мамі, а потім мені букет квітів. Далі ми прийшли в невелику залу, де завжди проводимо сімейні вечері. Вона була простора, великий прямокутний стіл стоїть по центру, стільці біля нього. Цікаво, що тут вони роблять? Якщо те, що я думаю, то потрібно тікати. Але мій живіт, хоче їсти. Напроти мене сів юнак, біля мене мама з одного боку, а з іншого жінка, тати сіли напроти один одного.

- Ой, забули Вас познайомити, - промовила мама. – Це Анастасія Григорівна, її чоловік Сергій Петрович, і їхній син Стас, а це моя донька Оля.

- Приємно познайомитися, - ввічливо сказала я.

- І мені, - сказав Стас.

- Давайте розпочнемо те, для чого ми тут зібрались, - говоре батько. – Олю і Стасе знаємо, що ви діти, - мені вже це не подобається, - але у нас складні часи на фірмі, тому щоб врятувати дві сімейні компанії, ви одружитесь через місяць, це буде вигідно для двох сторін.

Що? Я ніколи не могла подумати, що так може статись. Можливо це страшний сон і сороко прокинусь. Щіпнула себе за руку, ай, боляче, отже, не сплю. Не хочу так, ні цього не буде.

- Ні, - промовила я.

- Що? – запитала здивована мама, і всі інші пари очей дивились на мене. Ніколи не перечила батькам, на все погоджувалась, але це вже переходять всі межі.

- Вже все вирішено, - промовив Сергій Петрович, видно вони теж такого повороту не очікували.

- А ти чого мовчиш? Тобі подобається виходити заміж за незнайомку? – звернулась до Стаса, який тихо сидить і ні слова не говорить.

- Ти мені подобаєшся, -сказав він. Що? Може через це відбувається через нього?

- А ти мені! – крикнула. – У мене вже є хлопець і тільки з ним буду, тому не наймагайся.

Який хлопець? Ні разу нікого не було. Потрібно цим відволікти їх, потім щось придумаю. Це було перше, що мені спало на думку. Всі застигли, мовчанка, тиша. Не люблю, коли мною командують і вирішують, що потрібно робити.

- Просимо вибачення, - промовила мама.

- За що? – не розумію її.

- Піднімайся на верх, потім буде з тобою розмовою, - грізно промовила вона. Ну, що ж  рада, що можу піти в свою кімнату.

- Я тебе так просто не залишу, - тихо сказав Стас, проте я його почула.

Ми ще побачимо хто кого, я Ольга Петрівна Касько так не здаюсь, а той хлопак лише мамин синок. Хай навчиться самостійності, а не бігати за дівками, яких ти не знаєш. Шмаркач, а не хлопець. Хоч він високого росту, обличчя без прищів. За ним напевне бігає табун молодих дівчат. Проте чому я? Можливо як інші через гроші, але він не з бідною родини. Чи справді йому запала в душу? Ні, ні, ні от цю думку викинути взагалі потрібно.