ІгростопІя

Розділ 3 (частина 1) Нічний візит

РОЗДІЛ 3 «НІЧНИЙ ВІЗИТ»
   Аля чемно взяла валізи і вже хотіла ступати за незнайомцем, але він вихопив з її рук валізи:
—    Міс Аля, не повинна тягати важкі речі, вона повинна бути слухняною та слабкою дівчинкою.
   Аліна розчервонілася як буряк, але відрізала:
—    Не вам судити, якою маю бути, це моє рішення, а не ваше, будь ласка, пропустіть, сама дійду!
   Парубок зайшовся реготом, дівчина подивилася на нього суворим поглядом, у відповідь почула:
—    Ти така смішна, коли сердишся, ще й серйозна, як прокурор.
—    Смішно, смішно. – скривилася Аля.
—    Всеодно, давай валізу, я ж анекдотний джентльмен.
—    Та бери вже!
« Дістав зі своїми проханнями і смішинками ».
   Вони прямували різними закрученими стежками і врешті-решт, Аля не стрималася і запитала:
—    А чим я потраплю на нічний візит?
—    Швидкісним гекобологом.
—    Чим, чим?
—    Це дуже швидкий гекоболок АВ2461, будеш на місці за кілька лічених секунд, а в крайньому випадку хвилин, а згадав!
—    Що?
—    Маю тебе попередити, будь обережна, бо на тебе може напасти гурт «Морокко». – сказав зі зловісною усмішкою.
—    Гурт «Морокко»? – перепитала дівчинка.
—    Так.
—    А це такий музичний ансамбль?
—    Що за дурниці ти верзеш, звичайно ні — це розбійники. Зовсім ти дуже допитлива, в дитинство вернулась?
—    Що, ні, просто поцікавилася, дивні ви тут якісь всі.
—    Які, які? Вибачаюся, ви певно щось сплутали.
—    Добре, закінчили, а як тебе звати?
—    Фанта, а тепер про гекоболог.
   Та хлопець не встиг промовити ні слова, як Алінка перебила:
—    Фанта? Я знаю такий напій!
—    Все, ти дістала!
—    Вибач, давай вже про свій супер швидкісний пристрій, обіцяю, що часто перебивати не буду.
—    Зовсім краще не перебивай і замовкни!
—    Як ти до клієнтів ставишся?
—    До кого, кого? Ти просто маленька дитина, так що слухайся старших! – гаркнув хлопець.
—    На жаль, ти трішки помиляєшся, я підліток. І тільки не злися, я факти цитую.
—    Все зупинися, давай краще про гекоболог.
—    Давай, ітак живем один раз.
   Хлопець взявся за голову та й впустив чемодан.
—    Ти смієшся? Ти сам ще дитина!
—    Вибач, просто давай про гекоболог. Будь ласка, це моя улюблена тема, а ти єдина хто мене може вислухати.
   Хлопчина чемно підняв валізу та заходився розказувати, але тут його перебили:
—    Вибач!
—    Це ти мене вибач, будь ласка!
—    Це ти мене! – настояла на своєму Аля.
—    Тоді ми квити.
—    Ок. – радісно вигукнула маленька.
—    Отже, АВ2461, може розігнатися до неймовірної швидкості і він ані трішки не шкодить навколишньому середовищу. Його двигун розміром, як кредитна карточка і він абсолютно прозорий, а інколи бувають рідкісні випадки, коли він змінює колір.
—    Ого, але ж це звучить фатально!
—    Чому це? Ми в 3018 році, а не в 2018!
—    Вау, ми в 3018? Я ж недавно була в 2018!
—    Мені це не цікаво, краще розпитуй про гекоболог.
   Зітхнувши Аля запиталася:
—    Але кредитна карточка, поясни!
—    Двигун працює за допомогою енергії повітря, іншими словами дерев і рослин, тому вчені спробували зробити його маленьким, і тонким.
—    Вчені дивовижні люди!
—    Радий, що ти також так вважаєш. – усміхнено промовив парубок.
—    До речі, гекоболог скоро прибуде на місце. І ми вже дійшли.
   В цей момент щось сильно заіскрилось та з’явилось, Алю дуже здивувала звичайнісінька баночка клею, яка ще й до того висіла в повітрі, її цікавість не витримала і вона запитала:
—    Чому цей клей літає?
—    Це не клей, а гекоболог, дурненька!
—    Що, поясни як він працює і я не дурненька! Як я туди сяду?
—    Карточка трішки менша розміром за баночку з клеєм, тому виходить, що двигун якраз великого розміру. А якщо хочеш туди потрапити, то тобі треба намалювати на землі рідиною, своє ім’я.
—    Що? А землі це хіба не шкодить?
—    Ні, рідина зразу зникає як хтось опиняється всередині, тому тільки сівши туди ти врятуєш землю. – мовив він та розсміявся.
—    Це не смішно! 
—    Чому?
—    Бо я не сміюсь!
—    Але ж я сміюсь!
—    Але ти один проти одного! Ой.
—    Що ти казала?
—    Нічого.
—    Ні, ти щось говорила та пояснювала?
—    Все, вистачить, мені пора в дорогу. Було приємно познайомитися нестерпний дворецький.
—    Мені теж, нестерпний клієнт і зовсім я не дворецький!
   Та Аля вже не слухала, вона одним рухом забрала валізи, відкрила баночку, написала «Аля Мертрополіс», та зникла, ніби її тут і не було. Через кілька секунд, опинилася в дуже великому приміщенні, стіни в картинах, високі стелі.  Стільки автопортретів дивилися на неї своїми скляними, холодними очима. Звідкись почувся звук, їй прийшло повідомлення.
«Місіс Аля, ви не бійтеся, ви зараз всередині гекобола. Не торкайтеся картин, вони перенесуть вас у ті покоління. Знайдіть білу картину і скажіть: ,, Шлях я прокладаю до лісу чарівного, що в сонці з місяцем спочив’’, почнеться іспит. Удачі Вам, а і ви дуже ,,приємна’’ особа.»
—    Тільки й злити вміє! Ну потрібно знайти білу картину.
   Оглянувшись по просторі цієї стіни, вона не знайшла її.
—    Треба написати йому, що ж це таке, що я не можу розшукати якогось білого листочка.
«Слухай, а тут немає ніякої картини, що мені робити?» 
   Повідомлення і відповідь надійшли моментально:
«Це ж неможливо, але якщо так, вибери 1961р. 12 квітня, тоді стався перший політ в космос Юрія Гагаріна на космічному кораблі ,, Восток – 1 ’’, там повинен бути його автопортрет, але запам’ятай в тебе лиш 108 хвилин. У твоєму світі ліс в якому буде проходити іспит був розташований космодром Байконур (Казахстан).»
«Але вийде, що я зможу вернутися в минуле? Як це можливо? Невже я привид?»
«Ні, діло в тому, що все це гра. Ти ж у світі ігор, тому не дивуйся, бо тут все можливо. Просто фізичною моделею цього світу була планета Земля».
   Аля вже була в пошуках великого космонавта. І лише тепер помітила його автопортрет:
,, Юрій Олексійович Гагарін ( 9 березня 1934 – 27 березня 1968р.р. )‘‘.
—    О, а він виходить народився одного числа з Тарасом Григоровичем Шевченком! 
   Аліна доторкнулася до картини і різко почалося переміщення. В невеличкій кімнатці з’явився електронний робот, який почав говорити:
—    Добридень, міс Аля, чи не хотіли б ви чаю або чого-небудь поїсти? Може якісь настільні ігри, книги, статті, комп’ютер або ще щось в цьому роді.
   Приголомшена дівчина попробувала бува щось відповісти, але слова плуталися, вона дико боялася роботів, все ж таки їй вдалося видасти з себе деякі звуки.
—    Е-е-е, ні-і-і-і-і-і, дяку-у-у-у-ю-ю-ю-ю, не-е-е по-о-отрі-і-б-б-б-н-н-о-о-о-о.
—    Ви зараз здається перелякані, може вас лякає якась річ у цій кімнаті? Тільки скажіть і вона зникне.
«Він, що читає мої думки, хоча ні, цей робот розбирається в почуттях.»
—    Будь ласка, зникніть ви!
   Один момент і андроїда-робота вже тут не було. Алінка видихнула з полегшенням і заспокоїлася, але лиш тепер зрозуміла, що була голодна. Вона по-жалкувала, що не попросила піцу, а тоді б його відправила.
🌸                                       🌸                                             🌸
Тим часом в домі оригінальних дітей:
 По коридору проходила директорка, яка побачила здивованого Фанту, тому підійшла до нього і запиталася:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше