Розділ 3 (частина 4) Нічний візит

Дівчинка довго блукала по стежці з картою в руках, проте згодом дісталася до великого озера. Зразу за ним було видно великий замок з трьома вежами. Це був не простий замок, багато різних балконів і все в старовинному стилі. Але якщо приглянутися можна було побачити синьо-голубі лінії. Це були сучасні технології. Замок вмить зі старовинного міг перетворитися на будинок великих технологій, з справжніми швидкісними ліфтами, з літаючими роботами-андроїдами. Вікна оброблені камінням змінювалися на найсучасніші скляні. Якийсь андроїд з легкістю міг пройти крізь скло  і не розбивши його, ніби пропливаючи. Проте дівчині довбодоби припав стиль давнини. Міфічні тварини, різні бої, все це було висічено з каменю на стінах. Алю вразила така картина і вона подумала, скільки ж майстрів працювали над глибинним озером, щоб створити такий шедевр. Окрім літаючих роботів, вона помітила, що літають орли з тілом лева чи навпаки, які опускалися чи здіймалися над озером. Дівчинка зачудовано дивилася, в цьому замку перепліталася історія минулого і майбутнього. Давні легенди, ніби оживали на стінах замку, а сучасні технології, так чудово зміщувалися зі стародавнім світом, що утворювали перед собою розчин незбагненної краси і чудернацтва.
      Вмить дівчинка задумалася, як же перепливти озеро, щоб добратися до школи, я ж не русалка, а якщо там є живі істоти. Тут її охопила паніка, але Аля заспокоїлася, бо знала, що паніка її не врятує.
     Хтось закричав і почувся голос.
—    Біска2, не кричи, вона нас почує! 
—    Я не кричу, але ця дівчинка, я її боюся, якщо вона нас з‘їсть, ще ж ніхто нічний візит не проходив! – відповів хтось.
—    Хто ви? – запитала дівчинка.
—    Я вам не нашкоджу, я лише хочу дізнатися, як добратися до школи, будь ласка, допоможіть мені. – знову гукнула Аля.
Раптом з кущів позаду неї вивернули два маленькі створіннячка. Одне з маленьким рум‘яним личком рожевого кольору, а друге з таким же, але голубим. У них на голові були маленькі довгі вуха, схожі на антени, проте в кінці були закручені в кружечок. Такі невеличкі звірятка ростом в один метр. З круглими червоними носиками. Алю найбільш приголомшило те, що в них очі були різного кольору. Рожеве звірятко мало фіолетове і голубе очко, а голубе звірятко каре і чорне, як вуглинка. Вони боячись виступили з кущів, але підходити ближче до незнайомки не збиралися. Алінка замилувалася ними, вони були такі прекрасні, що їй захотілося замучити їх обіймашками. А їхні щічки зачарували Алін погляд, тут голубоньке звірятко не витримало:
—    Що ти собі позволяєш?! У нашому товаристві не прийнято дивитися на щічки фітиків, так що забирайся геть і не затримуй наш час! – грізно мовило воно.
—    Фітиків? Ой, вибачте, я не місцева, тому не знаю всіх правил! – миттєво вибачилася дівчина. Її здивувало, що такі милі створіння, можуть бути такими грубими. Проте вона не хотіла ні з ким сваритися.
—    Аааааааа. – відповіла вже рожева фітка.
—    Люблю коли хтось запитує хто ми. Я, наприклад, фітка, а це значить, що я водяна тварина. Вмію дихати під водою і часто спілкуюся з рибками, а ще я початкова письменниця. – знову заговорила рожевенька.
—    Письменниця, водяна істота? – запитально подивилася на неї Аля.
—    Так, я пишу різні книги, реферати, оповідання на тему про воду і її мешканців. – відповіла маленька фітка.
—    Оооо, як це класно! А як тебе звати?
—    Біска2, а це мій брат Бісик1. – мовила вона і махнула рукою на голубенького фітика. Він подивився на неї погрозливо, але нічого не сказав.
—    А я Аля. – усміхнено сказала дівчина. 
—    А ви змогли б мені допомогти? – запиталася Аліна.
—    Залежно що. – несхвально відповів Бісик1.
—    Мені потрібно дібратися до школи-замку, але я не знаю, як перепливти це велике і глибоку озеро. – сумно мовила вона.
—    Ааааа, з радістю. Підійди до будь-якого кущика і відірви маленький шматочок та проковтни. Ти зможеш дихати під водою. – радісно відповіла Біска2.
—    Нащо ти їй розповіла? А може вона таємний агент? – накричав на фітку Бісик1.
—    Не кричи на неї! Я не агент, а вона просто захотіла допомогти! Дякую вам за інформацію, а мені потрібно перепливти озеро, я дуже рада була познайомитися!
—    Я тоже! – загукала Біска2, бо Бісик1 уже потягнув її знову за кущі.
Аля вирішила довіритися цим створінням, тому квапливо підійшла до одного кущів і зірвала невеличкий листочок. Проковтнувши його вона відчула смак апельсину і в одну мить опинилася під водою. Сама самісінька. Дівчинка швидко звикла до льодяної води, проте її цікавило зовсім інше. Що плаває в озері? Вона була справжньою боягузкою на все живе, але все ж переборола свій страх і попливла далі. На глибині плавили різні види риб і дрібні ракоподібні. Дна дівчинці не було видно, що сильно її перелякало. Незабаром, коли пропливла добрячих 500 метрів, вона побачила таємничі двері.
—    Це ж срібні двері ще й золотом покриті!
На них були вирізьблені слова «Не заблукай або смерть шукай!».
—    Як завжди. – подумала Аля. Мають бути якісь погрози, щоб люди не пхалися, куди не треба.
Не гаючи часу, вона вирушила на пошуки ключа. В око її впав велетенський корабель, який лежав на самому дні. Проте найбільше її здивувало, що це не був простий корабель, а космічний. Які часто показують на різних телепередачах, де з‘являються інопланетяни. Що ж такий корабель може робити на дні озера?  Але вона зрозуміла дещо зрозуміла:
—    Поблизу має бути ключ! Треба збільшити швидкість, а то не встигну до ранку! – вигукнула чорноока.
     І лише зараз вона помітила, що навкруги плавають різні «дивні» риби з носом носорога. Дівчинка аж налякалася, явно не хотіла стати жертвою їхнього хижацтва.
    Вона вже була близько космічного корабля, як несподівано з мілини виринули скажені акули. Аля потрапила в дуже небезпечну ситуацію. Проте натомість щоб плакати або тікати, засміялася. Все це було лише у її голові, в реальності цього не існувало. Розгадавши таку заплутану загадку, ключ виринув нізвідки і впав в Аліні руки. Він був пастельно-рожевого кольору із квітковим орнаментом лілій. Дівчина швидко попливла до дверей і відчинила їх.